ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ
У Х В А Л А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
20 квітня 2017 року м.Київ К/800/2975/17
|
Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:
головуючий суддя Голяшкін О.В. (доповідач),
судді Донець О.Є.,
Мороз В.Ф.,
секретар судового засідання - Зубенко Д.В.,
за участю представника позивача - ОСОБА_2,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_3 на ухвалу Баришівського районного суду Київської області від 16 грудня 2016 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 12 січня 2017 року у справі за позовом ОСОБА_3 до Адміністративної комісії при Виконавчому комітеті Баришівської селищної ради Баришівського району Київської області про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення,-
ВСТАНОВИВ:
У грудні 2016 року ОСОБА_3 звернулася з адміністративним позовом до Адміністративної комісії при виконавчому комітеті Баришівської селищної ради Баришівського району Київської області, в якому просила скасувати постанову від 15 листопада 2016 року № 8 про накладення адміністративного стягнення.
Ухвалою Баришівського районного суду Київської області від 16 грудня 2016 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 12 січня 2017 року, адміністративний позов залишено без розгляду на підставі п.9 ч.1 ст. 155 Кодексу адміністративного судочинства України.
ОСОБА_3 звернулася до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просить скасувати вищевказані судові рішення, справу направити для продовження розгляду або на новий розгляд до Баришівського районного суду Київської області.
Заперечення на касаційну скаргу не надходили.
Заслухавши доповідача, пояснення представника позивача, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.
Залишаючи позов без розгляду суд першої інстанції, з висновком якого погодився й суд апеляційної інстанції, виходив з того, що позивачем пропущено встановлений ст. 289 КУпАП десятиденний строк звернення з позовом до суду, поважних причин пропуску цього строку судами не встановлено.
Із вказаними висновками судів попередніх інстанцій погодитись не можна.
Згідно ч.1 ст. 99 Кодексу адміністративного судочинства України адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Для звернення до адміністративного суду суб'єкта владних повноважень встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня виникнення підстав, що дають суб'єкту владних повноважень право на пред'явлення передбачених законом вимог.
Відповідно до ст. 100 Кодексу адміністративного судочинства України адміністративний позов, поданий після закінчення строків, установлених законом, залишається без розгляду, якщо суд на підставі позовної заяви та доданих до неї матеріалів не знайде підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними, про що постановляється ухвала.
За правилами п.1 ч.1 ст. 288 КУпАП постанову адміністративної комісії по справі про адміністративне правопорушення може бути оскаржено у виконавчий комітет відповідної ради або в районний, районний у місті, міський чи міськрайонний суд, у порядку, визначеному Кодексом адміністративного судочинства України (2747-15)
, з особливостями, встановленими цим Кодексом.
Строк оскарження постанови у справі про адміністративне правопорушення встановлений статтею 289 КУпАП - десять днів з дня винесення постанови.
При цьому слід враховувати, що пропуск цього строку не є безумовною підставою для залишення адміністративного позову без розгляду, оскільки за наявності поважних причин його пропуску такий строк може бути поновлено.
З адміністративним позовом позивач звернулася до суду першої інстанції 07 грудня 2016 року. Строк звернення до суду з позовом щодо оскарження постанови від 15 листопада 2016 року № 8 закінчився 25 листопада 2016 року.
В обґрунтування клопотання про поновлення пропущеного строку звернення до суду з позовом позивач зазначала про подання нею 21 листопада 2016 року скарги на постанову від 15 листопада 2016 року № 8 про накладення адміністративного стягнення до Баришівського районного суду через орган, який виніс постанову - адміністративну комісію при виконкомі Баришівської сільської ради. Листом від 02 грудня 2016 року № А-134-02-38 відповідач повернув скаргу з посиланням на порушення процедури оскарження постанови, після чого вона подала позов безпосередньо до суду.
Колегія суддів зазначає, що наведені позивачем обставини можна розцінити як поважну причину пропуску строку звернення до адміністративного суду, в тому числі з урахуванням необхідності забезпечення закріпленого ч.1 ст. 6 Кодексу адміністративного судочинства України права особи на судовий захист.
Слід звернути увагу, що питання стосовно доступу особи до правосуддя неодноразово було предметом судового розгляду Європейського суду з прав людини.
Відповідно до ч.2 ст. 8 Кодексу адміністративного судочинства України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.
Так, у справі "Bellet v. France" Європейський Суд з прав людини зазначив, що стаття 6 параграфу 1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданих національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права.
У рішенні від 27 червня 2000 року у справі "Ілхан проти Туреччини" Європейський суд з прав людини зазначив, що правило встановлення обмежень звернення до суду у зв'язку з пропуском строку повинно застосовуватися з певною гнучкістю і без надзвичайного формалізму, воно не застосовується автоматично, не має абсолютного характеру і перевіряючи його виконання слід звернути увагу на обставини справи.
У рішенні по справі "Мірагаль Есколано та інші проти Іспанії" від 13 січня 2000 року та в рішенні по справі "Перес де Рада Каваніллес проти Іспанії" від 28 жовтня 1998 року Європейський Суд з прав людини вказав, що надто суворе тлумачення внутрішніми судами процесуальної норми позбавило заявників права доступу до суду і завадило розгляду їхніх позовних вимог, що є порушенням п.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
За вказаними обставинами висновки судів попередніх інстанцій про залишення позову без розгляду є помилковими.
Вищенаведені обставини у відповідності до ч.1 ст. 227 Кодексу адміністративного судочинства України є підставою для скасування рішень судів попередніх інстанцій і направлення справи до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Керуючись ст.ст. 220, 221, 223, 227, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
УХВАЛИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити.
Ухвалу Баришівського районного суду Київської області від 16 грудня 2016 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 12 січня 2017 року скасувати.
Справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає.