Колегія Вищого адміністративного суду України у складі:

головуючого судді - Олексієнка М.М. (доповідач),

суддів: Рецебуринського Ю.Й., Штульман І.В.,

за участю секретаря судового засідання Пасічніченко А.А., позивача ОСОБА_1, представника відповідача Гудзя О.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні в касаційному порядку справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до прокуратури Закарпатської області (далі - Прокуратура) про скасування наказу щодо звільнення, поновлення на посаді за касаційною скаргою позивача на постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 18 вересня 2016 року,

У листопаді 2015 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, у якому просив:

визнати протиправним та скасувати наказ Прокуратури від 2 листопада 2015 року № 991к про звільнення його з посади прокурора відділу представництва інтересів громадян і держави в суді управління представництва захисту інтересів громадян та держави в суді та органів прокуратури Закарпатської області у зв'язку із скороченням численності працівників;

поновити на попередній посаді, стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу.

Посилався на незаконність звільнення, оскільки він мав переважне право на залишенні на роботі при вивільненні працівників у зв'язку з скороченням, йому не пропонувалися всі вакантні посади, на яких він міг працювати

Постановою Закарпатського окружного адміністративного суду від 22 березня 2016 року позовні вимоги задоволено. Визнані протиправними та скасовані накази прокуратури Закарпатської області від 2 листопада 2015 року № 991 про звільнення ОСОБА_1 з органів прокуратури у зв'язку із скороченням прокурорів органів прокуратури, від 21 травня 2015 року № 1253 к., яким внесено зміни до попереднього наказу. Поновлено позивача на посаді прокурора відділу представництва інтересів громадян і держави в суді управління представництва захисту інтересів громадян та держави в суді та органів прокуратури Закарпатської області, зобов'язано сплати середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 14 531, 22 грн.

Львівський апеляційний адміністративний суд рішенням від 18 вересня 2016 року постанову окружного суду скасував та ухвалив нову постанову про відмову в задоволенні позову у зв'язку з дотриманням порядку звільнення, в тому числі пропонуванням всіх наявних посад позивачу.

У касаційні скарзі ОСОБА_1, з посиланням на порушення норм матеріального та процесуального права, допущені апеляційним судом, просить рішення цього суду скасувати і залишити в силі постанову окружного суду. Вказує на те, що він відмовився від запропонованих посад, оскільки вони були нерівнозначними посаді, яку він займав перед звільненням, крім того зайняття цих посад передбачало укладення строкового трудового договору. Висновок апеляційного суду про пропонування йому всіх наявних посади не відповідає дійсним обставина справи.

В судовому засіданні позивач вимоги, викладені в касаційній скарзі, підтримав і зазначив, що йому пропонувалися не всі вакантні посади, які були на час звільнення. Представник відповідача проти доводів касаційної скарги заперечив, наголосивши на дотриманні вимог чинного законодавства при вивільнення ОСОБА_1

Вислухавши доводи осіб, які з'явилися в судове засідання, з'ясувавши обставини справи в межах, передбачених статтею 220 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України (2747-15) ), колегія суддів приходить до висновку про задоволення касаційної скарги частково з урахуванням наступного.

Судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Згідно із статтею 159 КАС України законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставинах в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам рішення судів попередніх інстанцій не відповідають. Зокрема, правові засади організації і діяльності прокуратури України, статус прокурорів, порядок здійснення прокурорського самоврядування, а також систему прокуратури України визначаються Законом України від 14 жовтня 2014 року № 1697-VII "Про прокуратуру" (1697-18) (далі - Закон № 1697-VII (1697-18) ). При цьому, загальні умови звільнення прокурора з посади, припинення його повноважень на посаді наведені у статті 51 цього Закону. Відповідно до пункту 9 частини вказаної норми прокурор звільняється з посади у разі ліквідації чи реорганізації органу прокуратури, в якому прокурор обіймає посаду, або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури. Проте, як зазначено у статті 60 прокурор звільняється з посади особою, уповноваженою цим Законом приймати рішення про звільнення прокурора, за поданням Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів у разі ліквідації чи реорганізації органу прокуратури або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури, якщо:

1) прокурор не подав заяву про переведення до іншого органу прокуратури протягом п'ятнадцяти днів;

2) в органах прокуратури відсутні вакантні посади, на які може бути здійснено переведення;

3) прокурор неуспішно пройшов конкурс на переведення до органу прокуратури вищого рівня.

На час виникнення спірних правовідносин (звільнення) Перехідними положеннями Закону № 1697-VII (1697-18) надавалося право звільнення з посад прокурорів без подання Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів.

Не дивлячись на вимоги вище згаданих норм, суд першої інстанції не з'ясував, чи в дійсності позивачу при прийнятті рішення про вивільнення пропонувалися всі вакантні посади, які він міг обіймати.. У рішенні з цього приводу лише констатовано, що такі посади були, однак позивачу не пропонувалися. Проте не вказано, які саме посади були вакантні, і чому на зайняття їх не пропонувалося ОСОБА_1

Апеляційним судом зазначені порушення виправлені не були, доводи, викладені в апеляційній скарзі в цій частині, не перевірені, хоча такі обставини мають суттєве значення, адже зі змісту статті 60 вище згаданого Закону вбачається, що прокурор підлягає звільненню в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури лише у випадку, зокрема, відсутності вакантних посад, на які може бути здійснено переведення.

Окрім того, переваги на залишенні на роботі при вивільненні працівників у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці наведені в статті 42 Кодексу законів про працю України. Судами в порушенні норм процесуального права, в тому числі, статей 11, 71 КАС України, не перевірено чи мав позивач переважне право на залишенні на роботі.

Суд не може поновити на роботі працівника трудовий договір, з яким розірвано за пунктом 1 частини першої статті 40 Кодексу законів про працю України з мотивів, що в подальшому на підприємстві, установі, організації приймалися на роботу аналогічної кваліфікації працівники, якщо на час звільнення мало місце скорочення штату або численності працівників і при цьому було додержано встановленого порядку вивільнення останніх.

Право визначення рівня кваліфікації та продуктивності праці під час вивільнення працівників надається роботодавцеві, проте у випадку спору суд повинен перевірити чи дотримані вимоги, передбачені статтею 42, частиною другою статті 49-2 Кодексу законів про працю України. Суди попередніх інстанцій вказані вимоги закону не перевірили, хоча спір з цього приводу виник.

Враховуючи зазначені обставини, та положення частини першої статті 220 КАС України, якою регламентовано дозволені способи перевірки судом касаційної інстанції законності і обґрунтованості судових рішень попередніх інстанцій, зокрема заборону досліджувати докази, встановлювати і визнавати обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, колегія суддів касаційного суду вважає за необхідне попередні судові рішення скасувати з. підстав, передбачених частиною другою статті 227 КАС України, з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

При новому розгляді необхідно встановити, які вакантні посади, що міг обіймати позивач мали місце в прокуратури при його вивільненні. Які з них йому пропонувалися, а які ні і з яких підстав. Чи мав він переважне право на залишенні на роботі при скороченні кількості прокурорів органу прокуратури.

На підставі наведеного, керуючись статтями 220, 221, 223, 227, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Скасувати судові рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 22 березня 2016 року, Львівського апеляційного адміністративного суду від 18 вересня 2016 року з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, оскарженню не підлягає.