Колегія Вищого адміністративного суду України у складі:

головуючого судді - Олексієнка М.М.,

суддів: Рецебуринського Ю.Й., Штульман І.В.,

за участю секретаря судового засідання Пасічніченко А.А., представників позивача ОСОБА_1, відповідача Орленка А.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні в касаційному порядку справу за адміністративним позовом ОСОБА_3 до прокуратури Одеської області, прокурора Одеської області, першого заступника прокурора Одеської області про визнання неправомірними дій, скасування наказу та зобов'язання вчинити дії по поновленню його в органах прокуратури, за касаційними скаргами позивача на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 19 жовтня 2015 року, ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 11 листопада 2015 року, постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 16 березня 2016 року, першого заступника прокурора Одеської області на постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 16 березня 2016 року, -

У квітні 2015 року ОСОБА_3 звернувся до суду з адміністративним позовом, у якому з урахуванням уточнених позовних вимог просив визнати неправомірними дії:

прокуратури Одеської області, які полягають у невжитті заходів щодо його працевлаштування, зокрема, не пропонуванні усіх вакантних посад у прокуратурі Одеської області, які були в наявності упродовж з 22 грудня 2014 року по 31 березня 2015 року, а також залишення без розгляду і ненадання відповідей на звернення від 18 та 31 березня 2015 року, незаконного звільнення з роботи;

першого заступника прокурора Одеської області Приза А.А., виконувача обов'язків прокурора Одеської області Етнаровича В.В., які виразилися у незаконному звільненні, несвоєчасному повідомленні про наявність вакантних посад у прокуратурі Одеської області, відмови у наданні відпустки з 26 березня 2015 року, неповідомленні про результати розгляду заяви;

скасувати наказ прокурора Одеської області від 30 березня 2015 року № 764к про звільнення його з посади начальника другого слідчого відділу слідчого управління прокуратури Одеської області та прокуратури з 30 березня 2015 року, поновити на зазначеній посаді;

зобов'язати прокуратуру Одеської області виплатити заробітну плату за час вимушеного прогулу, застосувавши при цьому Закон України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати" (2050-14) , надати відпустку в кількості 39 календарних днів у відповідності до вимог Закону України "Про відпустки" (504/96-ВР) та Кодексу законів про працю України (322-08) з виплатою грошової суми, передбаченої при наданні відпустки;

стягнути 150 000 грн. компенсації за моральні страждання та судові витрати.

Посилався на незаконність звільнення, тому що він не був попереджений про звільнення у визначений законом строк, не пропонувалися всі наявні вакантні посади. Посада, яку він обіймав, безпідставно скорочена та приєднана до управління Генеральної прокуратури України. Незаконність дій призвела до моральних страждань.

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 19 жовтня 2015 року в задоволенні позову відмовлено у зв'язку із законністю звільнення.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, проте ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 11 листопада 2015 року скаргу залишено без руху, запропоновано до 11 грудня 2015 року усунути недоліки шляхом сплати судового збору в розмірі 3 380,39 грн.

Одеський апеляційний адміністративний суд рішенням від 16 березня 2016 року постанову окружного суду скасував і ухвалив нову постанову, якою визнано протиправним та скасовано наказ виконуючого обов'язки прокурора Одеської області від 30 березня 2015 року № 764 к про звільнення ОСОБА_3 з посади начальника другого слідчого відділу слідчого управління прокуратури Одеської області та з органів прокуратури з 30 березня 2015 року з підстав порушення порядку вивільнення позивача. В решті в задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись із судовими рішеннями, позивач та представник відповідача, з посиланням на порушення норм матеріального і процесуального права, допущені судами, просять, зокрема, ОСОБА_3 скасувати постанову Одеського окружного адміністративного суду від 19 жовтня 2015 року, якою в задоволенні позову відмовлено, ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 11 листопада 2015 року про необхідність сплати судового збору при подачі апеляційної скарги, постанову апеляційного суду увід 16 березня 2016 року в частині відмови в задоволенні позовних вимог, представник відповідача - скасувати рішення апеляційного суду в частині задоволення позову. При цьому ОСОБА_3 вказує на незаконність звільнення, тому що відповідачем не були дотримані вимоги статей 40, 49-1 Кодексу законів про працю України, судом апеляційної інстанції безпідставно визначено сплату судового збору при подачі апеляційної скарги, не вирішені позовні вимоги про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу. Представник відповідача вважає звільнення законним і обґрунтованим, адже мало місце скорочення посади, яку обіймав ОСОБА_3

В судовому засіданні представник позивача доводи, викладені в касаційній скарзі, підтримала і просила їх задовольнити. Представник відповідача вважає рішення апеляційного суду законним і обґрунтованим.

Вислухавши доводи осіб, які з'явилися в судове засідання, з'ясувавши обставини справи в межах, передбачених статтею 220 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України (2747-15) ), колегія суддів приходить до висновку про часткове задоволення касаційних скарг з урахуванням наступного.

Ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з дотримання порядку вивільнення працівника у зв'язку із скороченням кількості прокурорів органу прокуратури. Зокрема, позивачу пропонувалися всі вакантні посади, від яких він відмовився, дії виконуючого обов'язки прокурора Одеської області щодо відмови у переведенні на посаду начальника відділу захисту прав і свобод дітей прокуратури Одеської області окремо не оскаржуються, наказ про звільнення є законним, тому відпустку не надано обґрунтовано, при розгляді звернень протиправних дій чи бездіяльності допущено не було, вимоги про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу можуть бути задоволеними лише при визнанні незаконності звільнення, не заподіяно позивачу й моральних страждань, адже дії і рішення, які є предметом оскарження, визнані законними.

Апеляційний суд, задовольняючи апеляційну скаргу ОСОБА_3 частково, прийшов до висновку про недотримання порядку вивільнення позивача, тому що останньому без достатніх обґрунтувань відмовлено у зайнятті посади начальника відділі захисту прав і свобод дітей прокуратури Одеської області. У решті в задоволенні позову без фактичного наведення підстав.

Рішення судів не відповідають вимогам, передбачених статтею 159 КАС України, щодо їх законності і обґрунтованості. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічного з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Правові засади організації і діяльності прокуратури України, статус прокурорів, порядок здійснення прокурорського самоврядування, а також систему прокуратури України визначається Законом України від 14 жовтня 2014 року № 1697-VII "Про прокуратуру" (1697-18) (далі - Закон № 1697-VII (1697-18) ). При цьому, загальні умови звільнення прокурора з посади, припинення його повноважень на посаді наведені у статті 51 цього Закону. Як зазначено у пункті 9 вказаної норми, прокурор звільняється з посади у разі ліквідації чи реорганізації органу прокуратури, в якому прокурор обіймає посаду, або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури. Згідно із статтею 60 прокурор звільняється з посади особою, уповноваженою цим Законом приймати рішення про звільнення прокурора, за поданням Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів у разі ліквідації чи реорганізації органу прокуратури або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури, якщо:

1) прокурор не подав заяву про переведення до іншого органу прокуратури протягом п'ятнадцяти днів;

2) в органах прокуратури відсутні вакантні посади, на які може бути здійснено переведення;

3) прокурор неуспішно пройшов конкурс на переведення до органу прокуратури вищого рівня.

Виходячи зі змісту положень вище згаданих норм, при вирішення справи про законність звільнення прокурора з посади у зв'язку з ліквідацією чи реорганізацією прокуратури або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури суди повинні перевірити, зокрема, факт відсутності вакантних посад в прокуратурі, на які може бути здійснено переведення.

В той же час порядок переведення на іншу роботи врегульований статтею 32 Кодексу законів про працю України, спеціальним законами.

Не дивлячись на зазначені положення законів, суди попередніх інстанцій належним чином не з'ясували підстави, відповідно і законність, відмови у переведенні ОСОБА_3 з посади начальника другого слідчого відділу слідчого управління прокуратури Одеської області, яку він обіймав, на зайняття вакантної посади - начальника відділу захисту прав і свобод дітей прокуратури Одеської області.

Посилання суду першої інстанції в цій частині лише на факт не оскарження дій виконувача обов'язки прокурора Одеської області про відмову в переведенні на вакантну посаду є безпідставні, тому що за правилами частини другої статті 11 КАС України суд може вийти за межі позовних вимог тільки в разі, якщо це необхідно для повного захисту прав, свобод та інтересів сторін чи третіх, окрім того, позивач оскаржує незаконність звільнення, в тому числі, з підстав порушення порядку вивільнення у зв'язку із скорочення кількості прокурорів органу прокуратури.

Рішення апеляційного суду в цій частині взагалі не ґрунтується на встановлених та доведених обставинах про незаконність переведення позивача на посаду начальника відділу захисту прав і свобод дітей прокуратури Одеської області.

При розгляді справи суд першої інстанції не досліджував докази в частині позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, хоча такі позовні вимоги заявлялися. Апеляційний суд теж докази в цій частині не досліджував, що, в свою чергу, перешкоджає суду касаційної інстанції приймати рішення в цій частині, адже касаційний суд при розгляді справи в касаційному порядку не може встановлювати і визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні.

Суд апеляційної інстанції, порушення, допущені судом першої інстанції, не виправив, фактичні обставини, які мають суттєве значення не встановив, доводи, викладені в апеляційній скарзі, не перевірив. Зокрема, судом не наведені обставини, які б давали підстави до відмови в задоволенні позову про стягнення компенсації за моральні страждання, відновлення порушеного права шляхом поновлення на посаді, хоча визнано протиправним та скасовано наказ про звільнення позивача.

Окрім того, при постановленні ухвали від 11 листопада 2015 року про залишення апеляційної скарги без руху суддею апеляційного суду не враховано, що відповідно пункту 1 частини першої статті 5 Закону України "Про судовий збір" від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються позивачі - у справах про стягнення заробітної плати та поновлення на роботі. Тобто підстав до стягнення судового збору в частині поновлення на роботі у суду не було, а отже ухвала підлягає скасуванню.

З урахуванням наведеного, попередні судові рішення підлягають скасуванню з підстав, передбачених частиною другою статті 227 КАС України (порушення норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин справи, що мають значення для правильного вирішення справи), з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції, оскільки суд касаційної інстанції відповідно до частини першої статті 220 КАС України позбавлений права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні.

При новому розгляді справи необхідно з'ясувати обставини в частині правомірності відмови ОСОБА_3 в переведенні на посаду начальника відділу захисту прав і свобод дітей прокуратури Одеської області, законності звільнення, дослідити докази в частині визначення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, обґрунтування компенсації за моральні страждання.

На підставі наведеного, керуючись статтями 220, 221, 223, 227, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів

Касаційні скарги ОСОБА_3, заступника прокурора Одеської області задовольнити частково.

Скасувати постанову Одеського окружного адміністративного суду від 19 жовтня 2016 року, ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 11 листопада 2015 року, постанову цього суду від 16 березня 2016 року з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, оскарженню не підлягає.