Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

Швеця В.В.,

Олексієнка М.М.,

Рецебуринського Ю.Й.,

провівши у порядку письмового провадження касаційний розгляд адміністративної справи

за позовною заявою ОСОБА_4 до відділу Державної виконавчої служби Овідіопольського районного управління юстиції Одеської області про оскарження рішення державного виконавця,

провадження в якій відкрито за касаційною скаргою ОСОБА_5 - представника позивача ОСОБА_4 на постанову Біляївського районного суду Одеської області від 29 березня 2016 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 5 липня 2016 року, -

У лютому 2016 року ОСОБА_4 звернувся до суду з даним позовом, в якому просив зобов'язати відповідача скасувати постанову державного виконавця Захарової Б.Ю. від 1 жовтня 2015 року про передачу майна стягувачу та визнати недійсним Акт про передачу арештованого майна боржника стягувачу від 1 жовтня 2015 року.

Постановою Біляївського районного суду Одеської області від 29 березня 2016, залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 5 липня 2016 року, у задоволенні позову відмовлено.

В обґрунтування касаційної скарги представник позивача посилається на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, у зв'язку з чим ставить питання про скасування зазначених судових рішень та прийняти нове рішення про задоволення позову.

Заслухавши доповідь судді, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали справи та рішення, що приймалися під час її розгляду, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.

Судами встановлено, що у кримінальній справі за наслідками задоволення цивільного позову Біляївським районним судом Одеської області було видано виконавчий лист № 496/1043/14-к від 24 жовтня 2014 року та 29 жовтня 2014 року відкрито виконавче провадження № 45264817, про стягнення з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_6 суми боргу, а саме, відшкодування моральної шкоди у розмірі 200 000,00 грн. Постанову про відкриття виконавчого провадження направлено сторонам виконавчого провадження.

Вимоги виконавчого документу боржником у наданий для самостійного виконання строк не виконані.

10 листопада 2014 року боржник з'явився до відділу Державної виконавчої служби та був ознайомлений з сумою боргу, виконавчим збором, витратами виконавчого провадження. Також надав пояснення, що за ним реєстрація права власності відсутня, на той час він погасити борг в повному обсязі не має можливості, а тому буде погашати частково.

Згідно відповіді на запит з архівних даних КП "Овідіопольське РБТІ" за боржником є реєстрація права власності на частину житлового будинку за адресою: с. Петродолинське, вул. Березова,8.

У зв'язку з тим, що боржником борг не було погашено, виникла необхідність звернути стягнення на майно боржника.

25 грудня 2014 року державним виконавцем здійснено виїзд за місцем мешкання боржника, за адресою: АДРЕСА_1 та складено акт опису та арешту майна боржника, а саме ј частину будинку за адресою: АДРЕСА_1.

23 січня 2015 року державним виконавцем винесено постанову про призначення спеціаліста для участі у виконавчому провадженні, для надання письмового висновку з питань оцінки ј частини житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1, що належить ОСОБА_4

11 лютого 2015 року до відділу надійшов експертний висновок, щодо оцінки арештованого майна боржника.

17 лютого 2015 року боржнику та стягувачу направлено лист про можливість ознайомитись з експертним висновком та 5 березня 2015 року від ОСОБА_4 надійшла заява про ознайомлення з експертним висновком в якій він зазначив що в нього заперечень немає.

16 березня 2015 року держаним виконавцем направлено заявку на реалізацію арештованого майна до ГУ ДВС ГУЮ в Одеській області.

Реалізація арештованого майна проводилась шляхом проведення електронних торгів, затверджених наказом Міністерства юстиції України від 16 квітня 2014 року № 656/5 (z0427-14) .

07 травня 2015 року проведені перші електронні торги, які не відбулися у зв'язку з відсутністю покупців.

12 травня 2015 року державним виконавцем проведено переоцінку арештованого майна на 1 відсоток від експертного висновку.

12 травня 2015 року боржнику та стягувачу було направлено акт державного виконавця про переоцінку арештованого майна від 12 травня 2015 року, у зв'язку з проведенням електронних торгів.

26 червня 2015 року повторні торги не відбулися, у зв'язку з відсутністю покупців.

03 липня 2015 року державним виконавцем проведено переоцінку арештованого майна на 1 відсоток від першої переоцінки.

03 липня 2015 року боржнику та стягувану було направлено акт державного виконавця про переоцінку арештованого майна від 3 липня 2015 року, у зв'язку з проведенням електронних торгів.

31 серпня 2015 року треті торги не відбулися у зв'язку з відсутністю покупців, а тому на підставі статті 62 Закону України "Про виконавче провадження", стягувачу було запропоновано вирішити питання щодо залишення за собою не проданого на прилюдних торгах майна боржника, а саме ј частини житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 та стягувачу направлено повідомлення від 11 вересня 2015 року.

24 вересня 2015 року до відділу стягувач надала заяву про згоду залишити нереалізоване майно за собою та 1 жовтня 2015 року державним виконавцем видано постанову про передачу майна стягувачу та акт про передачу арештованого нерухомого майна боржника стягувачу в рахунок погашення боргу.

6 жовтня 2015 року виконавче провадження завершено та винесено постанову про повернення виконавчого документа стягувачу.

Відмовляючи у задоволенні позову суд першої та апеляційної інстанцій виходив з того, що державним виконавцем проведено всі заходи примусового виконання рішення, які відповідають вимогам Закону України "Про виконавче провадження" (1404-19) , а тому немає підстав вважати оскаржувану постанову про передачу майна стягувачу та акт про передачу арештованого нерухомого майна необґрунтованими та безпідставними, як вказано позивачем.

Розглядаючи позовні вимоги по суті, суди виходили з того, що дану справу належить розглядати в порядку адміністративного судочинства.

Втім, такі висновки судів не можна визнати обґрунтованими з огляду на таке.

Згідно частини 2 статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом встановлений інший порядок судового вирішення.

Частиною 1 статті 181 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду з позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб.

Таким чином, якщо законом встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби, то це виключає юрисдикцію адміністративних судів у такій категорії справ.

Частиною 1 статті 15 Цивільного процесуального кодексу України передбачено, що суди розглядають в порядку цивільного судочинства справи про захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також з інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства.

Згідно статті 383 Цивільного процесуального кодексу України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їх права чи свободи.

Скарга подається до суду, який видав виконавчий документ (частина 2 статті 384 Цивільного процесуального кодексу України).

Положеннями статей 386, 387 Цивільного процесуального кодексу України передбачено, що скарга розглядається у десятиденний строк у судовому засіданні за участю заявника і державного виконавця або іншої посадової особи державної виконавчої служби, рішення, дія чи бездіяльність якої оскаржуються. За результатами розгляду скарги суд постановляє ухвалу.

Відповідно до частини 4 статті 82 Закону України "Про виконавче провадження" рішення, дії чи бездіяльність державного виконавця або іншої посадової особи державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами до суду, який видав виконавчий документ, а іншими учасниками виконавчого провадження та особами, які залучаються до проведення виконавчих дій, - до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом.

За приписами пункту 8 постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України від 13 грудня 2010 року № 3 "Про практику застосування адміністративними судами законодавства у справах із приводу оскарження рішень, дій чи бездіяльності державної виконавчої служби" (v0003760-10) до юрисдикції адміністративних судів належать справи щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності державної виконавчої служби при виконанні вироків судів у частині, що підлягає примусовому виконанню державною виконавчою службою (про стягнення штрафів, конфіскацію майна тощо), за винятком справ за позовами сторін виконавчого провадження.

Згідно з частиною 2 статті 8 Закону України "Про виконавче провадження" стягувачем є фізична або юридична особа, на користь чи в інтересах якої видано виконавчий документ. Боржником є фізична або юридична особа, визначена виконавчим документом.

Отже, критеріями визначення юрисдикції судів щодо вирішення справ з приводу оскарження рішень дій чи бездіяльності органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення є юрисдикційна належність суду, який видав виконавчий документ, та статус позивача як сторони у виконавчому провадженні.

Як вбачається з матеріалів справи та було встановлено судами попередніх інстанцій, постановою державного виконавця відділу Державної виконавчої служби Овідіопольського районного управління юстиції від 29 жовтня 2014 року було відкрито виконавче провадження № 45264817 з примусового виконання виконавчого листа № 496/1043/14, виданого 24 жовтня 2014 року на виконання вироку Біляївського районного суду Одеської області від 19 травня 2014 року, постановленого в порядку цивільного судочинства, про задоволення цивільного позову у кримінальній справі про стягнення з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_6 моральної шкоди у сумі 200 000,00 грн.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 12 жовтня 1978 року у справі "Zand v. Austria" вказав, що словосполучення "встановлений законом" поширюється не лише на правову основу самого існування "суду", але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Поняття "суд, встановлений законом" у частині першій статті 6 Конвенції передбачає "усю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів". З огляду на це не вважається "судом, встановленим законом" орган, котрий, не маючи юрисдикції, судить осіб на підставі практики, яка не передбачена законом.

Водночас, визначальним принципом здійснення правосуддя в адміністративних справах є принцип офіційного з'ясування всіх обставин у справі і обов'язок суб'єкта владних повноважень доказувати правомірність своїх дій чи рішень, а тому, суд, який розглянув справу, не віднесену до його юрисдикції, не може вважатися "судом, встановленим законом" у розумінні частини 1 статті 6 Конвенції.

Враховуючи, що ОСОБА_4 є стороною виконавчого провадження (боржник), а виконавчий лист № 496/1043/14 видано на виконання вироку Біляївського районного суду Одеської області в частині задоволення цивільного позову, постановленого в порядку цивільного судочинства, суд касаційної інстанції зазначає, що даний спір не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства, а тому провадження в адміністративній справі підлягає закриттю.

Згідно з частиною першою статті 228 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції скасовує судові рішення в касаційному порядку і залишає позовну заяву без розгляду або закриває провадження у справі з підстав, встановлених статтями 155 і 157 цього Кодексу.

Відповідно до вимог пункту 1 частини першої статті 157 Кодексу адміністративного судочинства України суд закриває провадження у справі, якщо справу не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства.

Частиною другою статті 157 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що якщо провадження у справі закривається з підстави, встановленої пунктом 1 частини першої цієї статті, суд повинен роз'яснити позивачеві, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд таких справ.

За таких обставин, ухвалені у справі судові рішення підлягають скасуванню, а провадження у справі - закриттю.

Керуючись статтями 157, 222, 223, 228, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів,-

Касаційну скаргу ОСОБА_5 - представника позивача ОСОБА_4 задовольнити частково.

Постанову Біляївського районного суду Одеської області від 29 березня 2016 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 5 липня 2016 року скасувати.

Провадження у справі в порядку адміністративного судочинства закрити.

Роз'яснити позивачу право звернення до суду в порядку цивільного судочинства.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії сторонам у справі та оскарженню не підлягає.