Колегія суддів Судової палати у цивільних справах

Верховного Суду України в складі:

головуючого Гуменюка В.І.,

суддів: Барсукової В.М., Косенка В.Й.,

Балюка М.І., Луспеника Д.Д., -

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом підприємства Менської виправної колонії № 91 управління Державного департаменту України з питань виконання покарань в Чернігівській області (далі - підприємство) до ОСОБА_1 про стягнення безнадійної дебіторської заборгованості,

У вересні 2006 року підприємство, звернувшись до суду з указаним позовом, зазначало, що при установі Менської виправної колонії № 91 створено юридичну особу - підприємство Менської виправної колонії № 91, яке спрямовує свою діяльність на забезпечення трудової зайнятості спецконтингенту.

Згідно з актом № 3578 від 7 вересня 2005 року, складеного Київським територіальним контрольно-ревізійним відділом за результатами ревізії фінансово-господарської діяльності та зі збереження матеріальних цінностей у позивача, за ними рахується дебіторська заборгованість в сумі 33 805 грн., крім того виявлено безнадійну дебіторську заборгованість.

Указана заборгованість виникла внаслідок недбалого ставлення керівництва установи до виконання своїх функціональних обов'язків та слабкої організації роботи, невжиття заходів по зменшенню дебіторської заборгованості та недопущенню виникнення безнадійної дебіторської заборгованості, що призвело до заподіяння матеріальної шкоди.

Оскільки відповідач з 27 березня 2002 року по 31 березня 2005 року займав посаду начальника виправної колонії та одночасно директора підприємства, підприємство вважає, що дана заборгованість виникла з його вини.

Посилаючись на викладене, з урахуванням уточнень, просив стягнути з ОСОБА_1 безнадійну дебіторську заборгованість в сумі 7923 грн. 98 коп.

Рішенням Менського районного суду Чернігівської області від 30 листопада 2006 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Чернігівської області від 5 березня 2007 року, в задоволенні позову відмовлено.

У касаційній скарзі підприємство Менської виправної колонії № 91 просить зазначені судові рішення скасувати, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Районний суд, відмовляючи в позові, а апеляційний суд, погоджуючись із ним, виходили із того, що позивач пропустив строк звернення до суду, а питання про поновлення цього строку не ставив.

Проте з таким висновком суду погодитися не можна.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 з 20 березня 2002 року до 30 березня 2005 року був начальником Менської виправної колонії № 91 Управління Державного департаменту з питань виконання покарань в Чернігівській області.

Відповідно до п. 23 "Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ", затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29 липня 1991 року № 114 (114-91-п) особи рядового і начальницького складу несуть дисциплінарну, адміністративну, матеріальну та кримінальну відповідальність згідно із законодавством.

Відповідно до ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Згідно з вимогами ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення рішення (ч. 3 ст. 267 ЦК України).

Позивач ставив питання про відшкодування шкоди, завданої підприємству бездіяльністю відповідача в сумі 7 972 грн. 24 коп. (сума безнадійної дебіторської заборгованості), посилаючись на те, що про виявлення порушених матеріальних прав йому стало відомо з моменту отримання результатів ревізійної перевірки - 1 жовтня 2005 року, а позов до суду заявлений у вересні 2006 року.

Суд у порушення вимог ст. 213 ЦПК України належним чином не перевірив доводи позивача щодо часу настання у нього права на відшкодування безнадійної дебіторської заборгованості, оскільки право на таке відшкодування виникає після спливу строків і неможливості стягнути суми боргів з боржників.

Крім того, в матеріалах справи відсутня заява сторони про застосування строку позовної давності.

Оскільки порушення вимог матеріального та процесуального права призвели до неправильного вирішення справи, ухвалені судові рішення підлягають скасуванню, а справа - передачі на новий розгляд до суду першої інстанції.

На підставі наведеного та керуючись ст. 336 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

Касаційну скаргу підприємства Менської виправної колонії № 91 управління Державного департаменту України з питань виконання покарань в Чернігівській області задовольнити частково.

Рішення Менського районного суду Чернігівської області від 30 листопада 2006 року та ухвалу апеляційного суду Чернігівської області від 5 березня 2007 року скасувати, а справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.