Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

Головуючого - Шипуліної Т.М.,

суддів: Бившевої Л.І., Борисенко І.В.,

розглянула в письмовому провадженні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Малиновському районі міста Одеси Одеської області Державної податкової служби на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 13.11.2012 та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 22.05.2013 у справі № 1570/5226/2012 за позовом Публічного акціонерного товариства "Спецавтоматика" до Державної податкової інспекції у Малиновському районі міста Одеси Одеської області Державної податкової служби про скасування податкових повідомлень-рішень.

Заслухавши доповідь судді Шипуліної Т.М., перевіривши доводи касаційної скарги щодо дотримання правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, колегія

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 13.11.2012, залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 22.05.2013, позовні вимоги Публічного акціонерного товариства "Спецавтоматика" до Державної податкової інспекції у Малиновському районі міста Одеси Одеської області Державної податкової служби про скасування податкових повідомлень-рішень - задоволено. Скасовано податкові повідомлення-рішення від 25.07.2012 № 0010142301 та № 0010132301.

Не погоджуючись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, Державна податкова інспекція у Малиновському районі міста Одеси Одеської області Державної податкової служби звернулась з касаційною скаргою до Вищого адміністративного суду України, який ухвалою від 24.09.2013 прийняв її до свого провадження.

В касаційній скарзі відповідач просить скасувати постанову Одеського окружного адміністративного суду від 13.11.2012 та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 22.05.2013, прийняти нове судове рішення про відмову в задоволенні позову.

В обґрунтування своїх вимог Державна податкова інспекція у Малиновському районі міста Одеси Одеської області Державної податкової служби посилається на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права, зокрема, пункту 138.2, підпункту 138.10.3 пункту 138.10 статті 138, пунктів 198.1, 198.6 статті 198 Податкового кодексу України.

Перевіривши матеріалами справи наведені у скарзі доводи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на наступне.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що Державною податковою інспекцією у Малиновському районі міста Одеси Одеської області Державної податкової служби проведена планова виїзна перевірка Публічного акціонерного товариства "Спецавтоматика" з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.04.2009 по 31.03.2012.

Перевіркою встановлено порушення позивачем вимог пункту 138.2, підпункту 138.10.3 пункту 138.10 статті 138, пунктів 198.1, 198.6 статті 198 Податкового кодексу України, статей 203, 215, 228 Цивільного кодексу України, що призвело до заниження податку на прибуток у 2 та 4 кварталі 2010 року та податку на додану вартість у травні та листопаді 2010 року, лютому 2011 року .

За результатами перевірки Державною податковою інспекцією у Малиновському районі міста Одеси Одеської області Державної податкової служби складено акт від 06.07.2012 № 143/23-213/00226885 та прийнято податкові повідомлення-рішення від 25.07.2012 № 0010132301, яким позивачу визначено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток на загальну суму 102248,00 грн., у тому числі 81798,00 грн. за основним платежем та 20450,00 грн. - штрафних (фінансових) санкцій; від 25.07.2012 № 0010142301, яким позивачу визначено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 148158,00 грн., в тому числі 115438,00 грн. - основного платежу та 32720,00 грн. - штрафних (фінансових) санкцій.

Фактичною підставою для прийняття спірних рішень став висновок податкового органу про неправомірність формування позивачем валових витрат та податкового кредиту за операціями з Товариством з обмеженою відповідальністю "Екстра-Білдінг", Приватним підприємством "Контур-Прим", Товариством з обмеженою відповідальністю "АРТ МЕХ".

Відповідно до пункту 5.1 статті 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

За змістом підпункту 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 зазначеного Закону до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Відповідно до підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Згідно з підпунктом 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість" податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 зазначеного Закону не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Відповідно до пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Згідно з пунктом 198.2 статті 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно з пунктом 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними або оформленими з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).

З наведених законодавчих положень випливає, що умовами реалізації права платника на податковий кредит, а також на зменшення оподатковуваного доходу на суму понесених витрат є фактичне придбання товарів (робіт, послуг) та наявність первинних документів (зокрема, податкових накладних), оформлених у відповідності з вимогами чинного законодавства.

Разом з тим, слід наголосити, що наслідки в податковому обліку платника створюють лише реально вчинені господарські операції, тобто такі, що пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника, та відповідають змісту, відображеному в укладених платником податку договорах.

Якщо певна господарська операція не відбулася чи відбулася не за тим її змістом, який відображений в укладених платником податку договорах, то це є підставою для застосування відповідних наслідків у податковому обліку.

Документи та інші дані, що спростовують реальність здійснення господарської операції, яка відображена в податковому обліку, повинні оцінюватися з урахуванням специфіки кожної господарської операції - умов перевезення, зберігання товарів, змісту послуг, що надаються, тощо.

Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що спірні податкові повідомлення-рішення є протиправними оскільки товариством надано первинні документи, що підтверджують реальність господарських операцій.

Проте, суд касаційної інстанції не може визнати законними і обґрунтованими судові рішення попередніх інстанцій, оскільки останні ухвалені без повного та всебічного з'ясування обставин, якими сторони обґрунтовують свої вимоги і заперечення, та інших обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

Так, обов'язок суду встановити дійсні обставини справи при розгляді адміністративного позову безвідносно до позиції сторін випливає з офіційного з'ясування обставин справи як принципу адміністративного судочинства, закріпленого нормами статті 7, частин четвертої та п'ятої статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України, відповідно до змісту якого суд вживає передбачені законом заходи, необхідні для з'ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи. Суд повинен запропонувати особам, які беруть участь у справі, подати докази або з власної ініціативи витребувати докази, яких, на думку суду, не вистачає.

З метою дослідження фактичного виконання господарських операцій необхідно аналізувати умови договорів позивача з контрагентами, а також досліджувати всі первинні бухгалтерські документи. При цьому, відповідно до вимог статті 86 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Проте, судами попередніх інстанцій не надано належної оцінки обставинам справи щодо реальності вчинення спірних господарських операцій позивача з Товариством з обмеженою відповідальністю "Екстра-Білдінг", Приватним підприємством "Контур-Прим", Товариством з обмеженою відповідальністю "АРТ МЕХ", судами не з'ясовано всі умови відповідних договорів, специфіки господарських операцій позивача з контрагентами, умов здійснення поставки товарів та проведення робіт, не перевірено як мала здійснюватися поставка, на кого покладено обов'язок доставки товару, як здійснювалося його транспортування, прийняття товарів та робіт, за чий кошт і в які строки мали виконуватися монтажні роботи, чиї матеріали використовувалися, не з'ясовано питання щодо обґрунтованості господарської мети та економічної доцільності при укладанні спірних договорів.

З огляду на обставини, якими відповідач обґрунтовує позицію щодо безтоварності господарських операцій та направленість взаємовідносин між позивачем та контрагентами на безпідставне формування податкового кредиту та валових витрат з метою заниження податкових зобов'язань, суди повинні були з'ясувати наявність чи відсутність у позивача необхідності придбавати товари та роботи у контрагентів, реальне виконання умов договорів, перевірити доводи відповідача щодо наявності кримінальних справ щодо фіктивності вищезазначених підприємств.

З наведеного вбачається, що у справі також залишилися недослідженими обставини про те чи контрагенти позивача були спроможними виконати умови договорів; чи могли поставити обсяг товарів та робіт в обумовлені сторонами строки; як мало оформлятися виконання поставки товарів та робіт; чи мали контрагенти позивача виробничий, технологічний й кадровий потенціал для досягнення результатів відповідної підприємницької діяльності, чи була у позивача необхідність замовляти роботи у третіх осіб.

Таким чином, судами попередніх інстанцій зазначені вище вимоги процесуального законодавства не виконано, обставини справи встановлені неповно, що і потягло за собою прийняття судових рішень, які не відповідають вимогам статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України щодо законності та обґрунтованості судового рішення.

Відповідно до частини другої статті 227 Кодексу адміністративного судочинства України підставою для скасування судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій і направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, які унеможливлюють встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

При новому розгляді справи суду необхідно врахувати викладене, повно і всебічно перевірити доводи, на яких ґрунтуються вимоги та заперечення сторін, вирішити чи мали місце обставини, якими обґрунтовуються вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються.

Керуючись статтями 160, 210, 220, 222, 223, 227, 230, 231, частиною п'ятою статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів -

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Малиновському районі міста Одеси Одеської області Державної податкової служби задовольнити частково.

Постанову Одеського окружного адміністративного суду від 13.11.2012 та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 22.05.2013 у справі № 1570/5226/2012 скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі.