Колегія суддів Вищого адміністративного суду України

в складі: Стародуб О.П. (доповідач), Загородній А.Ф., Мойсюк М.І.,

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_4 на постанову Житомирського окружного адміністративного суду від 10.01.2014 р. та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 26.03.2014 р. у справі за його позовом до Корольовського відділу державної виконавчої служби Житомирського міського управління юстиції про визнання протиправними дій та скасування акту опису і арешту майна,

В грудні 2013 року ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом про визнання протиправними дії відповідача та скасування акту опису і арешту майна від 18.12.2013 р. по зведеному виконавчому провадженню.

Постановою Житомирського окружного адміністративного суду від 10.01.2014 р., яка залишена без змін ухвалою Житомирського апеляційного адміністративного суду від 26.03.2014 р., в задоволенні позову відмовлено.

З такими рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій не погодився позивач, подав касаційну скаргу, в якій посилається на порушення судами норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи. Просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Заслухавши суддю-доповідача по справі, перевіривши матеріали справи та касаційну скаргу, колегія суддів приходить до висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних мотивів та передбачених законом підстав.

В ході розгляду справи судами встановлено, що на виконанні у відповідача знаходиться зведене виконавче провадження (18 виконавчих документів) про стягнення з позивача боргу на загальну суму 1213965,67 грн. (а.с. 11).

Крім того, у Корольовському відділі державної виконавчої служби Житомирського міського управління юстиції відносно позивача перебуває зведене виконавче провадження на загальну суму 1964474,94 грн. (а.с. 54-60).

18.12.2013 р. відповідачем складено акт опису і арешту майна по примусовому виконанню зведеного виконавчого провадження, яке знаходиться на виконанні відділу, а саме арешт накладено на квартиру, яка належить позивачу за адресою АДРЕСА_1 (а.с. 7-8). Виконавчою службою встановлені обставини того, що це єдине майно боржника.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що дії державного виконавця, що полягали в описі та арешті майна - квартири АДРЕСА_2 є правомірними, проведеними відповідно до положень статті 57 Закону України "Про виконавче провадження". Акт опису і арешту майна не підлягає скасуванню, оскільки під час примусового виконання зведеного виконавчого провадження державним виконавцем перевірявся майновий стан боржника. За результатами здійснених заходів встановлено, що іншого майна у позивача, окрім квартири, виявлено не було, на цій підставі державним виконавцем правомірно проведено виконавчі дії у вигляді опису і арешту майна.

Крім того, суди виходили з того, що на час розгляду справи відсутня оцінка арештованого майна, окрім того державний виконавець при накладенні арешту на майно не обмежений лише сумою заборгованості боржника та повинен забезпечити сплату виконавчого збору, витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій та застосованих державним виконавцем штрафів, а тому відповідно до Закону України "Про виконавче провадження" (1404-19) має право накласти арешт на нерухоме майно боржника більшої вартості.

Також суди виходили з того, що державним виконавцем жодних дій спрямованих на реалізацію майна не здійснювалося, відсутня оцінка майна, майно не виставлене на продаж.

Такі висновки судів колегія суддів вважає передчасними з наступних мотивів.

Так з матеріалів справи вбачається, що відповідачем об'єднано у зведене виконавче провадження виконавчі документи про стягнення з позивача на користь фізичних, юридичних осіб та держави боргу на загальну суму 1213965,67 грн., а згідно акту опису майна виконувалось зведене виконавче провадження на загальну суму 1194054,67 грн., без зазначення номеру такого виконавчого провадження.

В той же час, судами не з'ясовано які саме виконавчі провадження та на виконання яких саме виконавчих документів об'єднано у зведене виконавче провадження, на яку загальну суму, а також які з виконавчих документів були зупинені на час складання акту опису від 18.12.2013 р., оскільки відповідно до наявної в матеріалах справи постанови державного виконавця від 26.04.2013 р. виконавче провадження з виконання наказу господарського суду Житомирської області від 30.06.2011 р. № 19/872 поновлено.

Крім того, в ході розгляду справи позивач наполягав на наявності у нього іншого рухомого і нерухомого майна на яке могло бути звернуто стягнення, однак судами такі обставини не були з'ясовані, а доводи відповідача про те, що під час опису майна перевірявся майновий стан позивача жодними доказами не підтверджено.

Відповідно до частини другої статті 227 КАС України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

За таких обставин колегія суддів приходить до висновку, що судами порушено норми процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, що тягне за собою обов'язкове скасування судових рішень з направленням справи на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись статтями 210, 220, 222, 223, 227, 230, 231, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

Касаційну скаргу ОСОБА_4 задовольнити частково.

Постанову Житомирського окружного адміністративного суду від 10.01.2014р. та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 26.03.2014р. скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили в порядку статті 254 КАС України і може бути переглянута Верховним Судом України з підстав та в порядку передбаченому главою 3 розділу IV КАС України (2747-15) .