Колегія суддів Судової палати у цивільних справах

Верховного Суду України в складі:

головуючого Патрюка М.В.,

суддів: Лященко Н.П.,

Пшонки М.П.,-

розглянувши в попередньому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання договору довічного утримання та за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1, третя особа - приватний нотаріус ОСОБА_3, про визнання заповіту недійсним, за касаційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Комсомольського районного суду м. Херсона від 15 травня 2007 року та ухвалу апеляційного суду Херсонської області від 2 липня 2007 року,

У березні 2001 року ОСОБА_4 звернулася до суду із позовом до ОСОБА_2 про розірвання договору довічного утримання, посилаючись на те, що 30 травня 1994 року вона та її чоловік ОСОБА_5 уклали із відповідачем договір довічного утримання, згідно з яким останній зобов'язався довічно та повністю їх утримувати, забезпечувати харчуванням, доглядом та іншою необхідною допомогою. Відповідачу, в свою чергу, повинна перейти у власність після їх смерті квартира АДРЕСА_1. Її чоловік, ОСОБА_5, помер у 1995 році.

Оскільки ОСОБА_2 неналежним чином виконував умови договору позивачка просила розірвати укладений між ними договір довічного утримання.

У квітні 2001 року ОСОБА_2 подав зустрічний позов до ОСОБА_4 про визнання договору довічного утримання частково недійсним з підстав передбачених ст. 56 ЦК УРСР, стягнути з відповідачки 7 тис. грн. понесених ним витрат, 3 тис. грн. на відшкодування моральної шкоди, вселити його в квартиру АДРЕСА_1 та зобов'язати відповідачку повернути його особисті речі, посилаючись на те, що він належним чином виконував свої обов'язки за договором довічного утримання, але ОСОБА_4 постійно чинить йому перешкоди у користуванні квартирою.

Рішенням Комсомольського районного суду м. Херсона від 16 липня 2001 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Херсонської області від 8 жовтня 2001 року, позов ОСОБА_4 задоволено, в задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 відмовлено.

Ухвалою Верховного Суду України від 27 лютого 2002 року рішення Комсомольського районного суду м. Херсона від 16 липня 2001 року та ухвалу апеляційного суду Херсонської області від 8 жовтня 2001 року скасовано, а справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвалою Комсомольського районного суду м. Херсона від 18 листопада 2002 року прийнято відмову ОСОБА_2 від позову до ОСОБА_4 про визнання договору довічного утримання частково недійсним та відшкодування понесених ним витрат та моральної шкоди, у зв'язку зі смертю ОСОБА_4

Ухвалою цього ж суду від 7 серпня 2003 року провадження за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_2 про розірвання договору довічного утримання припинено на підставі п. 8 ст. 227 ЦПК України.

ОСОБА_1, не погоджуючись із постановленою ухвалою, звернулася зі скаргою до апеляційного суду.

Ухвалою апеляційного суду Херсонської області від 5 листопада 2003 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилено, ухвала Комсомольського районного суду м. Херсона від 7 серпня 2003 року залишена без змін.

Ухвалою Верховного Суду України від 29 березня 2006 року ухвала Комсомольського районного суду м. Херсона від 7 серпня 2003 року та ухвала апеляційного суду Херсонської області від 5 листопада 2003 року скасовані, справа передана на новий розгляд до суду першої інстанції.

В ході розгляду справи ОСОБА_2 доповнив свої позовні вимоги та просив суд визнати недійсним заповіт від 19 квітня 2001 року, укладений ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1

Ухвалою суду від 5 вересня 2006 року до участі в справі як правонаступник ОСОБА_4 було залучено ОСОБА_1

Рішенням Комсомольського районного суду м. Херсона від 15 травня 2007 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Херсонської області від 2 липня 2007 року, позов ОСОБА_1 задоволено частково. Розірвано договір довічного утримання, укладений 30 травня 1994 року між ОСОБА_4, ОСОБА_5 та ОСОБА_2 в частині його укладення між ОСОБА_4 та ОСОБА_2 В решті договір довічного утримання залишено без змін. В задоволенні позову ОСОБА_2 про визнання заповіту недійсним відмовлено.

У касаційній скарзі ОСОБА_2просить скасувати ухвалені у справі судові рішення, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права.

Згідно ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження судового рішення може бути неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог ст. 335 ЦПК України суд касаційної інстанції не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні суду чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність чи недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Оскільки з матеріалів справи та змісту касаційної скарги не вбачається порушення судами норм матеріального та процесуального права колегія суддів вважає за необхідне відхилити касаційну скаргу.

Керуючись ст. 332 ЦПК України (1618-15) , колегія суддів

Касаційну скаргу ОСОБА_2 відхилити.

Рішення Комсомольського районного суду м. Херсона від 15 травня 2007 року та ухвалу апеляційного суду Херсонської області від 2 липня 2007 року залишити без змін.