Колегія суддів Судової палати у цивільних справах

Верховного Суду України в складі:

головуючого Патрюка М.В.,

суддів: Костенка А.В., Перепічая В.С.,

Лященко Н.П., Пшонки М.П.,-

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, третя особа - П'ята Запорізька державна нотаріальна контора, про встановлення факту родинних зв'язків, визнання частково недійсними свідоцтв про право власності на квартиру та визнання права власності на частину квартири, за касаційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 12 червня 2007 року та ухвалу апеляційного суду Запорізької області від 20 серпня 2007 року,

У листопаді 2006 року ОСОБА_1 звернувся до суду з вищезазначеним позовом, посилаючись на те, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла його мати, ОСОБА_4. Після її смерті відкрилася спадщина на двокімнатну квартиру АДРЕСА_1. Спадкоємцями першої черги після її смерті є: він, його племінниця, ОСОБА_2, та чоловік, ОСОБА_3. Останні своєчасно звернулися до нотаріальної контори із заявами про прийняття спадщини, але у своїх заявах не вказали його як ще одного спадкоємця померлої ОСОБА_4 У зв'язку з цим нотаріус видав відповідачам свідоцтва про право на спадщину за законом на 1/2 частину цієї квартири.

Він своєчасно не звернувся до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини, оскільки не знав про смерть матері, а довідався про це лише у вересні 2006 року, тоді ж і звернувся до нотаріальної контори. Однак у свідоцтві про його народження ім'я його матері зазначено не ІНФОРМАЦІЯ_2, а ІНФОРМАЦІЯ_3.

У зв'язку з цим позивач звернувся з позовом про встановлення факту родинних зв'язків, визнання свідоцтв про право власності на квартиру в порядку спадкування частково недійсними та визнання за ним права власності на 1/3 частину вказаної квартири.

Рішенням Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 12 червня 2007 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Запорізької області від 20 серпня 2007 року, позов ОСОБА_1 задоволено.

У касаційній скарзі ОСОБА_3 просить скасувати ухвалені у справі судові рішення, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права.

Касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до ст. ст. 213, 214 ЦПК України рішення повинно бути законним і обґрунтованим та відповідати на питання: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин тощо.

Судові рішення не відповідають цим вимогам.

Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1 суд першої інстанції виходив із того, що він є рідним сином померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4, а тому слід визнати частково недійсними свідоцтва про право власності на спадщину за законом, видані П'ятою Запорізькою державною нотаріальною конторою ОСОБА_2 та ОСОБА_3, і визнати за позивачем право власності на 1/3 частину квартири АДРЕСА_1 в порядку спадкування за законом після смерті матері - ОСОБА_4

З таким висновком погодився й апеляційний суд, залишаючи рішення суду першої інстанції без змін.

Проте з такими висновками погодитися не можна, оскільки суди їх дійшли з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Згідно із ч. 1 ст. 1272 ЦК України, якщо спадкоємець протягом строку, встановленого для прийняття спадщини, не подав заяву про прийняття спадщини, він вважається таким, що не прийняв її.

Відповідно до ч. 3 ст. 1272 ЦК України за позовом спадкоємця, який пропустив строк для прийняття спадщини з поважної причини, суд може визначити йому додатковий строк, достатній для подання ним заяви про прийняття спадщини.

У поданій до суду позовній заяві та в судових засіданнях позивач ставив питання про визнання поважною причини пропуску ним строку для прийняття спадщини й визначення додаткового строку для прийняття спадщини після померлої ОСОБА_4 Проте в порушення п. 5 ст. 338 ЦПК України суд узагалі не розглянув цю вимогу. До того ж ця вимога не вирішена шляхом ухвалення додаткового рішення та в силу її нерозривного зв'язку з рештою вимог може бути вирішена тільки при новому розгляді справи після скасування оскаржуваних судових рішень.

З урахуванням наведеного судові рішення не можна визнати законними й обґрунтованими, тому вони, як постановлені з порушенням норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, відповідно до вимог п. 2 ст. 338 ЦПК України підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст. 338 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити.

Рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 12 червня 2007 року та ухвалу апеляційного суду Запорізької області від 20 серпня 2007 року скасувати, а справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.