Колегія суддів Судової палати у цивільних справах

Верховного Суду України в складі:

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання договору дарування та свідоцтва про право власності на жилий будинок недійсними, за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Гайсинського районного суду Вінницької області від 20 вересня 2007 року та ухвалу апеляційного суду Вінницької області від 25 грудня 2007 року,

У жовтні 2006 року ОСОБА_1 пред'явила в суді позов до ОСОБА_2 про визнання договору дарування та свідоцтва про право власності на жилий будинок недійсними.

Зазначала, що 31 жовтня 2005 року її сину ОСОБА_3, було зроблено складну онкологічну операцію, у зв'язку з чим вона перенесла тяжкі душевні та нервові страждання, довгий час перебувала у пригніченому стані.

Після операції від свого сина Івана та його сім'ї вона дізналася про те, що вони надали значну суму коштів на проведення операції, а так як Василь в силу стану свого здоров'я та відсутності у нього грошей не зможе повернути їм ці кошти, попросили її подарувати свій будинок внуку ОСОБА_4.

Перебуваючи в такому стані, під впливом тяжкої обставини - хвороби сина, не усвідомлюючи значення своїх дій та поступків вона погодилася на відчуження своєї власності.

Відповідно до договору дарування 28 листопада 2005 року вона подарувала своєму онуку - ОСОБА_2 житловий будинок з господарчими спорудами АДРЕСА_1

Укладаючи зазначений договір, вони домовилися про те, що відповідач приймає на себе зобов'язання по утриманню її та сина ОСОБА_3.Однак з моменту укладення договору відповідач не виконує свої зобов'язання.

Крім того, у подальшому їй стало відомо, що сином ОСОБА_5 дійсно надавалася грошова допомога на операцію, однак ця сума не була значною, як стверджував останній, а склала 300 доларів США, що є значно меншою сумою за вартість подарованого будинку.

Посилаючись на те, що зазначений договір дарування був вчинений нею під впливом тяжкої обставини, хвороби сина, та на вкрай невигідних умовах, так як іншого житла вона немає, позивачка просила задовольнити позов.

Рішенням Гайсинського районного суду Вінницької області від 20 вересня 2007 року, залишеним без зміни ухвалою апеляційного суду Вінницької області від 25 грудня 2007 року, у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

У касаційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати постановлені судові рішення, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного процесуального законодавства й всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.

Обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності та підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Проте зазначеним вимогам рішення суду не відповідає.

Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України в постанові "Про судову практику в справах про визнання угод недійсними" (v0003700-78) від 25 квітня 1978 року №3, угода може бути визнана недійсною лише з підстав і з наслідками, передбаченими законом.

Тому в кожній справі про визнання угоди недійсною суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угоди недійсною і настання певних юридичних наслідків.

На порушення вимог ст. 213 ЦПК України в рішенні суду не зазначено на підставі якої норми матеріального права вирішено спір.

Звертаючись до суду з позовом позивачка зазначала, що договір дарування будинку від 28 листопада 2005 року був вчинений нею під впливом тяжкої обставини, хвороби сина ОСОБА_3, та на вкрай невигідних умовах, так як іншого житла вона немає.

Згідно зі ст. 119 ЦПК України підставами позову, які відповідно до ст. ст. 31, 215 цього Кодексу суд не може змінити без згоди позивача, є обставини, якими останній обґрунтовує вимоги, а не саме по собі посилання на певну норму закону.

Однак у порушення зазначених вимог закону суд першої інстанції належним чином не з'ясував у позивачки правові підстави заявленого нею позову.

Крім того, у порушення вимог ст. 60 ЦПК України належним чином не перевірив її доводи щодо збігу тяжких обставин під час укладення нею договору дарування будинку.

Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України в п. 12 вищезазначеної постанови збігом тяжких обставин слід вважати такий майновий або особистий стан громадянина чи його близьких (крайня нужденність, хвороба тощо), які примусили укласти угоду на вкрай невигідних для нього умовах.

З огляду на викладене постановлені судами рішення не можна визнати законними та обґрунтованими й вони підлягають скасуванню, а справа - направленню на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст.ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Рішення Гайсинського районного суду Вінницької області від 20 вересня 2007 року та ухвалу апеляційного суду Вінницької області від 25 грудня 2007 року скасувати.

Справу передати на новий розгляд у суд першої інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.