Колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України у складі:

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про усунення перешкод у користуванні квартирою та виселення, відшкодування моральної шкоди та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1, ОСОБА_4, ОСОБА_5 про визнання угод недійсними, за касаційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Володимирецького районного суду від 26 листопада 2007 року та рішення апеляційного суду Рівненської області від 3 березня 2008 року,

У вересні 2004 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про усунення перешкод у користуванні квартирою АДРЕСА_1 та виселення відповідачів із цієї квартири, посилаючись на те, що в грудні 1998 року придбала зазначену квартиру в ОСОБА_5 на підставі договору купівлі-продажу, однак відповідачі і їхні неповнолітні діти, проживаючи в цій квартирі, створюють їй перешкоди в користуванні нею. У зв'язку з цим просила суд усунути ці перешкоди та виселити відповідачів, а також стягнути з них 3 тис. грн. на відшкодування моральної шкоди, завданої незаконним користуванням її власністю.

У листопаді 2004 року ОСОБА_2 звернувся до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_1, ОСОБА_4, ОСОБА_5 про визнання угод недійсними. Позивач за зустрічним позовом зазначав, що спірну квартиру він придбав у листопаді 1995 року та з того часу проживає в ній разом із членами сім'ї. У жовтні 1995 року він позичив у ОСОБА_4 4 тис. доларів США під 15 відсотків строком на один місяць, а повернув 3 000 доларів США лише в березні 1996 року. Указував, що через неможливість повернення боргу, що залишився, у грудні 1998 року під тиском ОСОБА_4 і під погрозою застосування насильства видав ОСОБА_4 довіреність на продаж квартири як гарантію повернення боргу, його дружина, ОСОБА_3, підписала заяву про дозвіл на її відчуження. Крім того, ОСОБА_2 зазначав, що він також подав до органу опіки та піклування заяву про надання дозволу на відчуження квартири. У подальшому ніяких дій щодо зазначеної квартири ОСОБА_2 не вчиняв, грошей не повернув, про продаж квартири ОСОБА_1 йому стало відомо з часу її звернення з позовом. ОСОБА_2 вважав, що всі угоди, вчинені ним та його дружиною, а саме: видана ним довіреність на ім'я ОСОБА_4 про право розпорядження квартирою, заява його дружини, ОСОБА_3, про надання згоди на продаж квартири, вчинені ними під впливом фізичного та психічного примусу, насильства та погроз і не переслідували мети відчужити квартиру, у зв'язку з чим є недійсними. Вважав також, що є недійсними угоди купівлі-продажу квартири, укладені спершу ОСОБА_4 з ОСОБА_5, а в подальшому ОСОБА_5 з ОСОБА_1, оскільки вони суперечать вимогам закону та ущемляють права неповнолітніх дітей. За таких обставин позивач просив визнати ці угоди недійсними, а в задоволенні первісного позову відмовити.

Рішенням Володимирецького районного суду від 26 листопада 2007 року позов ОСОБА_1 задоволено частково. Постановлено усунути перешкоди в користуванні належною їй квартирою АДРЕСА_1 шляхом виселення з указаної квартири ОСОБА_2, ОСОБА_3 та їхніх неповнолітніх дітей: ОСОБА_6 і ОСОБА_7. У задоволенні зустрічного позову відмовлено за недоведеністю позовних вимог та у зв'язку з пропуском строку позовної давності.

Рішенням апеляційного суду Рівненської області від 3 березня 2008 року рішення суду першої інстанції в частині відмови ОСОБА_3 у зустрічному позові за пропуском строку позовної давності скасовано та в цій частині ухвалено нове рішення, яким у зустрічному позові ОСОБА_3 відмолено за безпідставністю вимог; у решті рішення суду першої інстанції залишено без змін.

У касаційній скарзі ОСОБА_2 просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій, посилаючись на порушення судами норм матеріального й процесуального права, та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні первісного позову відмовити, а зустрічний позов задовольнити в повному обсязі.

Заслухавши доповідь судді Верховного Суду України, дослідивши матеріали справи та перевіривши наведені у скарзі доводи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково.

Відповідно до ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Ухвалюючи рішення про задоволення первісного позову та відмову в зустрічному позові, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив з обґрунтованості вимоги первісного позивача - ОСОБА_1 - про виселення сім'ї ОСОБА_2, оскільки вона на законних підставах набула право власності на спірну квартиру за договором купівлі-продажу, а також з того, що судом не встановлено передбачені законом підстави для визнання наданої ОСОБА_4 довіреності на розпорядження спірною квартирою та укладених у подальшому договорів її купівлі-продажу недійсними.

Однак погодитися з таким висновком не можна.

Судом встановлено, що в жовтні 1995 року ОСОБА_2 на підставі укладеного та нотаріально посвідченого договору позики отримав від ОСОБА_4 880 млн. крб., що на той час становило еквівалент 4 тис. доларів США, і взяв зобов'язання повернути вказану суму через місяць. Фактично, як визнали сторони договору, ОСОБА_2 повернув лише 3 тис. доларів США в березні 1996 року.

У грудні 1997 року ОСОБА_2 дав ОСОБА_4 довіреність, якою довірив тому продати його трикімнатну квартиру.

Згідно з поясненнями в суді ОСОБА_2 та його дружини, довіреність на продаж квартири вони дали ОСОБА_4 під тиском як гарантію розрахунку в подальшому за договором позики. Фактично наміру продавати квартиру вони не мали, іншого житла в них немає, з того часу сім'я постійно проживала у квартирі і ніхто не вимагав виселення з неї, а про те, що їхня квартира продана довідалися лише з позовної заяви ОСОБА_1

ОСОБА_4 із цього приводу в судовому засіданні вказав, що розмір боргу ОСОБА_2 перед ним за договором позики становив 1 тис. доларів США основного боргу та 1 700 доларів США процентів за користування грошима, що в договорі позики не обумовлено, однак вони з ОСОБА_2 домовилися про проценти усно. На підставі отриманої довіреності він у березні 1998 року від імені ОСОБА_2 продав квартиру своїй дружині, ОСОБА_5, за суму, яка становила суму боргу, а гроші залишив собі в рахунок погашення боргу. Наміру проживати у квартирі вони з дружиною не мали, і в грудні 1998 року дружина продала квартиру ОСОБА_1

Однак, ухвалюючи рішення у справі, суд у порушення ч. 3 ст. 212 ЦПК України оцінки зазначеним обставинам не дав, хоча це має значення для правильного вирішення спору. У результаті суд не з'ясував фактичних правовідносин сторін та не визначився з нормою матеріального закону, який регулює ці правовідносини.

Таким чином, судом допущено порушення норм процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи та відповідно до ч. 2 ст. 338 ЦПК України є підставою для скасування рішення суду з передачею справи на новий розгляд. Оскільки зазначене порушення, допущене судом першої інстанції, не було усунено апеляційним судом, справу слід передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись п. 2 ч. 1 ст. 336, ч. 2 ст. 338, п. 2 ч. 1 ст. 344 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

Касаційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.

Рішення Володимирецького районного суду від 26 листопада 2007 року та рішення апеляційного суду Рівненської області від 3 березня 2008 року скасувати і справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.