Колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України у складі:

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до Бурштинського вищого професійного училища торгівлі та ресторанного сервісу, ОСОБА_2 про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди, за касаційною скаргою Бурштинського вищого професійного училища торгівлі та ресторанного сервісу на рішення апеляційного суду Івано-Франківської області від 18 лютого 2008 року,

У жовтні 2007 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Бурштинського вищого професійного училища торгівлі та ресторанного сервісу, ОСОБА_2 про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди. Позивачка зазначала, що працювала на посаді майстра виробничого навчання Бурштинського вищого професійного училища торгівлі та ресторанного сервісу на умовах безстрокового трудового договору. У 2006 році в навчальному закладі проходило скорочення штату працівників, у тому числі і посади, яку вона обіймала, у зв'язку з чим її було попереджено про наступне вивільнення. Оскільки їй не вистачало певного періоду для виповнення педагогічного стажу, який дає право на пільгову пенсію, вона написала заяву про продовження роботи до 1 жовтня 2007 року, яка відповідачем була задоволена. До закінчення вказаного строку вона подала заяву про відкликання попередньої заяви та мала намір продовжувати працювати, проте відповідач наказом від 25 вересня 2007 року звільнив її з роботи з 1 жовтня 2007 року у зв'язку із закінченням строкового трудового договору. Посилаючись на те, що жодного строкового трудового договору вона з відповідачем не укладала, позивачка вважала звільнення незаконним і просила поновити її на роботі з часу звільнення та стягнути з відповідача середній заробіток за час вимушеного прогулу до дня її поновлення на роботі. Крім того, просила стягнути з директора зазначеного училища ОСОБА_3 1 700 грн. на відшкодування моральної шкоди.

Рішенням Галицького районного суду Івано-Франківської області від 11 грудня 2007 року у позові відмовлено.

Рішенням апеляційного суду Івано-Франківської області від 18 лютого 2008 року рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення, яким позов задоволено частково. Поновлено ОСОБА_1 на посаді майстра виробничого навчання Бурштинського вищого професійного училища торгівлі та ресторанного сервісу та стягнуто з училища на її користь 5 554 грн. 65 коп. втраченого заробітку. У позові до директора училища ОСОБА_3 про відшкодування моральної шкоди відмовлено.

У касаційній скарзі Бурштинське вище професійне училище торгівлі та ресторанного сервісу просить скасувати рішення апеляційного суду в частині задоволення позову та залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на порушення апеляційним судом норм матеріального права.

Заслухавши доповідь судді Верховного Суду України, дослідивши матеріали справи та перевіривши наведені в скарзі доводи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню.

Відповідно до ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи рішення про часткове задоволення позову, апеляційний суд виходив із того, що в суду першої інстанції не було підстав вважати, що з позивачкою укладено строковий трудовий договір, оскільки попередній безстроковий трудовий договір із нею розірвано не було, ОСОБА_1 не було звільнено з роботи за скороченням штату працівників, до того ж позивачка відкликала свою заяву про залишення на посаді до 1 жовтня 2007 року.

Однак погодитися з таким висновком не можна.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 23 КЗпП України трудовий договір може бути укладений на визначений строк, встановлений за погодженням сторін. Частиною другою зазначеної статті передбачено, що строковий трудовий договір укладається у випадках, коли трудові відносини не можуть бути встановлені на невизначений строк з урахуванням характеру наступної роботи, або умов її виконання, або інтересів працівника та в інших випадках, передбачених законодавчими актами.

Абзацом 3 п. 9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 1992 року № 9 "Про практику розгляду судами трудових спорів" (v0009700-92) судам роз'яснено, що, оскільки згідно з ч. 2 ст. 23 КЗпП трудовий договір на визначений строк укладається лише у разі, коли трудові відносини на невизначений строк не може бути встановлено з урахуванням характеру роботи або умов її виконання, або інтересів працівника (наприклад, його бажання), або в інших випадках, передбачених законодавчими актами, укладення трудового договору на визначений строк при відсутності зазначених умов є підставою для визнання його недійсним у частині визначення строку.

Судом встановлено, що у зв'язку з тим, що на 2006-2007 навчальні роки в училище, в якому працювала ОСОБА_1, не було набрано учнів за професією "продавець продовольчих і непродовольчих товарів" та недоукомплектовано учнями групи за професією "конторський службовець", наказом по Бурштинському вищому професійному училищу торгівлі та ресторанного сервісу № 87-к скорочено три посади майстрів виробничого навчання, у тому числі й посаду позивачки, яку персонально попереджено про наступне звільнення з роботи за скороченням штату працівників. 1 грудня 2006 року ОСОБА_1 подала заяву з проханням залишити її на посаді майстра виробничого навчання до виповнення їй 1 жовтня 2007 року педагогічного стажу, який дає право на пільгову пенсію. Така заява ОСОБА_1 була задоволена відповідачем та видано наказ від 13 грудня 2006 року № 112-к про залишення позивачки на посаді майстра виробничого навчання до 1 жовтня 2007 року. 25 вересня 2007 року відповідач видав наказ № 84-к про звільнення ОСОБА_1 з роботи з 1 жовтня 2007 року у зв'язку із закінченням строку трудового договору по п. 2 ст. 36 КЗпП України.

Таким чином, як установлено судом, укладений із позивачкою безстроковий трудовий договір за її бажанням та з урахуванням її інтересів було переукладено на строковий трудовий договір, після закінчення строку якого відповідачем проведено звільнення її з роботи. Відкликання в подальшому ОСОБА_1 своєї заяви про переукладення трудового договору на нових умовах після його переукладення правового значення немає, тому що за загальним правилом одностороння зміна умов договору після його укладення не допускається.

За таких умов, оскільки, як установлено судом, строковий трудовий договір укладений з ОСОБА_1 за її бажанням та з урахуванням її інтересів і на вказаний нею в її заяві строк, то підстави для визнання строкового трудового договору недійсним у частині визначення строку відсутні, тому суд першої інстанції обґрунтовано відмовив у позові про поновлення на роботі, а апеляційний суд помилково скасував рішення суду, ухвалене згідно із законом, що відповідно до ст. 339 ЦПК України є підставою для скасування рішення апеляційного суду та залишення в силі рішення суду першої інстанції.

Керуючись п. 3 ч. 1 ст. 336, ст. 339, п. 4 ч. 1 ст. 344 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

Касаційну скаргу Бурштинського вищого професійного училища торгівлі та ресторанного сервісу задовольнити.

Рішення апеляційного суду Івано-Франківської області від 18 лютого 2008 року скасувати і залишити в силі рішення Галицького районного суду від 11 грудня 2007 року.

Ухвала оскарженню не підлягає.