Колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України в складі:

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до Сумського обласного військового комісаріату, Тростянецько-Краснопільського об'єднаного районного військового комісаріату, треті особи: відкрите акціонерне товариство Національна акціонерна страхова компанія "Оранта", Головне управління внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справ України, про стягнення страхової суми за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Тростянецького районного суду Сумської області від 7 лютого 2008 року та ухвалу апеляційного суду Сумської області від 20 березня 2008 року,

У травні 2007 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Сумської обласної дирекції відкритого акціонерного товариства Національної акціонерної страхової компанії "Оранта", треті особи: Сумський обласний військовий комісаріат, Управління внутрішніх справ України в Сумській області, про стягнення страхової суми у зв'язку з ушкодженням здоров'я під час проходження військової служби.

Ухвалою Тростянецького районного суду Сумської області від 25 травня 2007 року було проведено заміну Сумської обласної дирекції відкритого акціонерного товариства Національної акціонерної страхової компанії "Оранта" на відкрите акціонерне товариство Національної акціонерної страхової компанії "Оранта" (далі - ВАТ НАСК "Оранта"), а також залучено в якості співвідповідача Головне управління внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справ України.

У подальшому позивач подав уточнення до позову, в якому просив замінити відповідачів у справі Сумську обласну дирекцію ВАТ НАСК "Оранта" та Головне управління внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справ України на Тростянецький районний військовий комісаріат і Сумський обласний військовий комісаріат як співвідповідачів у справі, а Сумській обласній дирекції ВАТ НАСК "Оранта" та Головному управлінню внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справ України надати процесуальний статус третіх осіб у справі, стягнути з Тростянецького районного військового комісаріату та Сумського обласного військового комісаріату страхову суму у зв'язку з інвалідністю в розмірі 71 400 грн., посилаючись на те, що 15 червня 1991 року він був призваний на військову службу та для її проходження направлений до військової частини 7454. Під час виконання службових обов'язків, пов'язаних із безпосередньою участю в охороні громадського порядку, 22 грудня 1991 року він отримав тілесні ушкодження. За станом здоров'я 2 березня 1992 року був комісований, а 3 жовтня 2006 року висновком МСЕК визнаний інвалідом ІІІ групи з втратою 60% професійної працездатності, що сталася внаслідок захворювання, одержаного у період проходження військової служби.

Ухвалою Тростянецького районного суду Сумської області від 7 лютого 2008 року, залишеною без змін ухвалою апеляційного суду Сумської області від 20 березня 2008 року, провадження у справі закрито з підстав п. 1 ч. 1 ст. 205 ЦПК України, як такої, що не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

У обґрунтування касаційної скарги ОСОБА_1 посилається на невідповідність висновків судів обставинам справи, порушення судами норм процесуального права та ставить питання про скасування зазначених ухвал суду й вирішення спору по суті.

Колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верхового Суду України дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Закриваючи провадження у справі, суд виходив із того, що справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, оскільки військові комісаріати є суб'єктами владних повноважень і позивач фактично оскаржує їх дії або бездіяльність.

Проте з такими висновками судів погодитись не можна.

Відповідно до ст. 15 ЦПК України суди розглядають в порядку цивільного судочинства справи про захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також з інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства.

Пунктом 1 ч. 1 ст. 17 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що компетенція адміністративних судів поширюється на спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

За приписом п. 1 та підп. "б" п. 6 Умов державного обов'язкового особистого страхування військовослужбовців і військовозобов'язаних, призваних на збори, і порядок виплати їм та членам їх сімей страхових сум, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 19 серпня 1992 року № 488 (488-92-п) (з подальшими змінами та доповненнями) державне обов'язкове особисте страхування військовослужбовців і військовозобов'язаних, призваних на збори, проводиться Національною акціонерною страховою компанією "Оранта" за рахунок коштів державного бюджету, що виділяються Міністерству оборони, Міністерству транспорту та зв'язку, Національній гвардії, Адміністрації Державної прикордонної служби, Міністерству внутрішніх справ, Службі безпеки, Службі зовнішньої розвідки та іншим військовим формуванням, що створені Верховною Радою України. Національна акціонерна страхова компанія "Оранта" виплачує страхові суми у разі втрати застрахованим працездатності, що сталася внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), захворювання, одержаних в період проходження служби (зборів), у розмірі залежно від ступеня втрати працездатності, що визначається у процентному відношенні до загальної суми страхування на випадок загибелі або смерті.

З матеріалів справи вбачається, що позивач не погоджувався з нарахованою ВАТ НАСК "Оранта" сумою страхових виплат у розмірі 0 грн. 24 коп., вважаючи, що страхова сума повинна розраховуватись на день встановлення йому інвалідності, а не на момент припинення служби в армії.

Закриваючи провадження у справі, суд на зазначене належної уваги не звернув, не врахував характер спірних правовідносин, які випливають із права на страхове відшкодування.

При цьому сама по собі зміна процесуального становища осіб, які беруть участь у справі, не змінює суті спірних правовідносин.

На зазначені недоліки не звернув уваги й апеляційний суд, залишивши ухвалу суду першої інстанції без змін.

За таких обставин постановлені ухвали підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції з підстав, передбачених ч. 2 ст. 338 ЦПК України.

Керуючись ст. 336 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верхового Суду України

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Ухвалу Тростянецького районного суду Сумської області від 7 лютого 2008 року та ухвалу апеляційного суду Сумської області від 20 березня 2008 року скасувати, а справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.