Колегія суддів Судової палати у цивільних справах

Верховного Суду України в складі:

розглянувши у судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1до ОСОБА_2, 3-тя особа: Запорізька міська рада про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою,

У травні 2005 року ОСОБА_1. звернувся із зазначеним позовом, посилаючись на те, що наказом радгоспу "Дніпрогес" від 24 травня 1990 року йому була відведена земельна ділянка площею 600 кв. м., яка розташована поАДРЕСА_1 і межує із земельною ділянкою ОСОБА_2. поАДРЕСА_2. Рішенням Ленінської районної ради народних депутатів від 16 серпня 1990 року позивачу було дозволено будівництво жилого будинку за вказаною адресою. У березні 1991 року він почав будівництво будинку. У квітні цього ж року ОСОБА_2. встановив паркан, зайняв частину земельної ділянки позивача, не зважаючи на те, що 18 жовтня 1990 року були встановлені в натурі межі земельних ділянок.

Рішенням виконкому Запорізької міської ради від 30 червня 1994 року ОСОБА_2. була збільшена земельна ділянка з 520 кв. м. до 965 кв. м. На підставі даного рішення відповідачу було видано Державний акт на право постійного користування землею. Однак зазначене рішення було скасоване рішенням виконкому Запорізької міської ради від 24 вересня 1998 року, оскільки збільшення земельної ділянки відповідача здійснено за рахунок земель позивача без його згоди.

Рішенням Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 29 жовтня 2001 року були задоволені позовні вимоги Запорізької міської ради. Державний акт на право постійного користування землею, виданий на ім'я ОСОБА_2. 24 жовтня 1994 року, визнано недійсним.

Проте відповідач продовжує користуватись спірною частиною земельної ділянки. У зв'язку з викладеним ОСОБА_1. просив суд задовольнити його позовні вимоги і усунути перешкоди у користуванні 127 кв. м. земельної ділянки та 128 кв. м. проїзду спільного користування, а також стягнути з відповідача завдану моральну шкоду у розмірі 1 тис. грн.

Рішенням Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 08 серпня 2006 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Запорізької області від 24 січня 2007 року, позов ОСОБА_1. задоволено частково. Зобов'язано ОСОБА_2. звільнити частину земельної ділянки розміром 127 кв. м. поАДРЕСА_1, якою користується ОСОБА_1., згідно плану земельної ділянки (варіант 2). Зобов'язано ОСОБА_2. не чинити перешкоди у користуванні земельною ділянкою площею 127 кв. м, якою користується ОСОБА_1. і земельною ділянкою площею 128 кв. м. проїздом спільного користування. В решті позовних вимог відмовлено.

У касаційній скарзі ОСОБА_2. просить скасувати судові рішення та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення судом норм процесуального права.

Касаційна скарга задоволенню не підлягає з таких підстав.

У статті 152 ЗК України закріплено право власника земельної ділянки або землекористувача на усунення будь-яких порушень його прав на землю.

Встановлено, що ОСОБА_2. незаконно користується земельною ділянкою у розмірі 445 кв. м., в яку входить і належна ОСОБА_1. частка площею 127 кв. м., внаслідок чого позивачу ОСОБА_1. чиняться перешкоди у користуванні наданою йому земельною ділянкою.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позову ОСОБА_1. в частині звільнення ОСОБА_2. земельної ділянки площею 127 кв. м., якою користується ОСОБА_1., а також заборони землекористувачу суміжної земельної ділянки ОСОБА_2. чинити перешкоди у користуванні проїздом.

Крім того, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку і про відмову у задоволенні позовних вимог в частині відшкодування моральної шкоди, оскільки позивачем не доведено факт її заподіяння.

З висновками суду першої інстанції погодився і суд апеляційної інстанції, залишаючи рішення суду без зміни.

Отже, рішення обґрунтовані і підстав для їх зміни або скасування не встановлено.

У відповідності до частини 1 статті 335 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні або вирішені ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Згідно статті 337 ЦПК України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Судами першої та апеляційної інстанцій досліджено обставини справи повно, зібраним доказам дана оцінка.

Доводи скарги не спростовують висновків суду.

Судові рішення ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Керуючись статтями 335, 337, 345 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

Касаційну скаргу ОСОБА_2 відхилити.

Рішення Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 08 серпня 2006 року та ухвалу апеляційного суду Запорізької області від 24 січня 2007 року залишити без зміни.

Ухвала оскарженню не підлягає.