Колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного

Суду України в складі:

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1до ОСОБА_2про визнання права власності на спадкове майно та за зустрічним позовом про визначення додаткового строку для прийняття спадщини і визнання права на спадкове майно, за касаційною скаргою ОСОБА_1на рішення Апеляційного суду Тернопільської області від 13 лютого 2007 року,

У березні 2006 року ОСОБА_1. звернувся до суду з названим позовом.

Зазначав, що після смерті його матері - ОСОБА_3., яка настала ІНФОРМАЦІЯ_1, відкрилась спадщина на належну їй частину житлового будинкуАДРЕСА_1. На цю частину будинку матір'ю 24 березня 1992 року було складено заповіт на його ім'я.

Він є власником другої половини цього будинку на підставі договору дарування від 24 квітня 1978 року, проживає в будинку та після смерті матері прийняв спадкове майно.

За життя матері він здійснив значні добудови до своєї частини будинку, які перебувають у стадії оформлення, в зв'язку з чим частки співвласників у праві власності на будинок змінилися: його частина будинку стала складати 73/100, а материна частина - 27/100.

Оскільки відсутність документів про узаконення добудови перешкоджає йому отримати свідоцтво про право на спадщину за заповітом, позивач просив суд визнати за ним право власності на спадкове майно, що складає 27/100 часток будинкуАДРЕСА_1.

В подальшому позивач уточнив позовні вимоги та просив визнати за ним право власності на спадкове майно, що належало його матері на підставі правовстановлюючих документів, як за єдиним спадкоємцем за законом, що прийняв спадщину в установленому законом порядку.

ОСОБА_2. позов не визнала та в березні 2006 року пред'явила зустрічний позов.

Уточнивши позовні вимоги, зазначала, що її матір'ю, ОСОБА_3., заповіт на ім'я позивача було скасовано, а 21 травня 2002 року - складено заповіт на ім'я онука - ОСОБА_4., який за рішенням суду визнано недійсним.

Оскільки нарівні з позивачем вона є спадкоємцем за законом першої черги, ОСОБА_2. просила суд продовжити строк для прийняття спадщини після смерті матері та визнати за нею право власності на частину квартири АДРЕСА_1

Рішенням Бережанського районного суду Тернопільської області від 12 грудня 2006 року первісний позов задоволено: визнано за ОСОБА_1. як за спадкоємцем за законом після смерті матері, ОСОБА_3., право власності на частину будинку по АДРЕСА_1із зазначенням конкретних приміщень, а в зустрічному позові відмовлено.

Рішенням Апеляційного суду Тернопільської області від 13 лютого 2007 року рішення місцевого суду в частині вирішення зустрічного позову й визнання за позивачем права власності на все спадкове майно скасовано й ухвалено нове рішення, яким первісний позов задоволено частково, а зустрічний позов задоволено: визначено ОСОБА_2. додатковий строк для прийняття спадщини; визнано за ОСОБА_1. та ОСОБА_2. право власності в порядку спадкування за законом після смерті матері, ОСОБА_3., на половину спадкового майна за кожним, а в решті рішення суду першої інстанції залишено без змін.

У касаційній скарзі ОСОБА_1. просить рішення апеляційного суду скасувати та залишити в силі рішення місцевого суду, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Задовольняючи первісний позов та відмовляючи в зустрічному позові, місцевий суд виходив із того, що сторони є спадкоємцями за законом першої черги і позивач своєчасно прийняв спадщину після смерті матері, а ОСОБА_2. пропустила строк звернення до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини без поважних причин.

Частково скасовуючи рішення місцевого суду та ухвалюючи нове рішення про часткове задоволення первісного позову й задоволення зустрічного позову, апеляційний суд дійшов висновку, що ОСОБА_2. пропустила шестимісячний строк для прийняття спадщини з поважних причин.

Проте повністю погодитись з таким висновком апеляційного суду не можна, виходячи з наступного.

Відповідно до ч.ч. 1 і 2 ст. 213 ЦПК України - рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Згідно з вимогами ст. 214 цього Кодексу під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

При вирішенні справи апеляційний суд виходив із того, що із заявою про прийняття спадщини після померлої ОСОБА_3. до нотаріальної контори звернувся 23 лютого 2005 року онук - ОСОБА_4., а 25 лютого 2005 року­ - син, ОСОБА_1. Свідоцтво про право на спадщину спадкоємцям не було видано, оскільки ОСОБА_1. оскаржив заповіт на ім'я ОСОБА_2. до суду. Рішенням Козівського районного суду Тернопільської області від 28 листопада 2005 року, яке набрало законної сили, зазначений заповіт визнано недійсним. Оскільки ОСОБА_2. знала про існування заповіту на користь її сина, ОСОБА_2., і не оспорювала його майнових прав, а заповіт було визнано недійсним у судовому порядку за межами шестимісячного строку, відповідачка пропустила строк для прийняття спадщини з поважних причин.

Відповідно до ч. 1 ст. 1269 ЦК України спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати до нотаріальної контори заяву про прийняття спадщини.

Таким чином, факт прийняття спадщини пов'язано з поданням до нотаріальної контори заяви про її прийняття. Шестимісячний строк для подання такої заяви встановлено ст. 1270 ЦК України, а порядок оформлення права на спадщину - главою 89 цього Кодексу.

Частиною 3 ст. 1272 ЦК України встановлено, що за позовом спадкоємця, який пропустив строк для прийняття спадщини з поважної причини, суд може визначити йому додатковий строк, достатній для подання ним заяви про прийняття спадщини.

Вирішуючи справу, апеляційний суд не врахував, що до компетенції суду віднесено вирішення питання щодо поважності пропуску строку для прийняття спадщини та надання спадкоємцеві додаткового строку, достатнього для подання заяви до нотаріальної контори для прийняття спадщини.

Проте в порушення вимог ст. 303 ЦПК України, апеляційний суд, дійшовши висновку про наявність поважних причин пропуску ОСОБА_2. строку для прийняття спадщини, не визначив їй додаткового строку, достатнього для подання заяви до нотаріальної контори, та в порушення норм матеріального закону вирішив питання про право власності кожного зі сторін на спадкове майно.

За таких обставин ухвалене в справі рішення апеляційного суду не можна визнати законним й обґрунтованим, а тому з урахуванням вимог ч.ч. 2 і 3 ст. 338 ЦПК України воно підлягає скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Керуючись ст.ст. 335, 336, 338 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

Касаційну скаргу ОСОБА_1задовольнити частково.

Рішення Апеляційного суду Тернопільської області від 13 лютого 2007 року скасувати, а справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.