Колегія суддів Вищого адміністративного суду України

в складі: Стародуб О.П. (доповідач), Рецебуринський Ю.Й., Штульман І.В.,

розглянувши в попередньому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_4 на постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 28.03.2014р. у справі за його позовом до Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Одеській області, Київського районного відділу Одеського міського управління Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Одеській області про поновлення на публічній службі,-

У вересні 2013 року ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом (з урахуванням уточнень позовних вимог а.с. 96) про визнання незаконним та скасування наказів від 25.07.2013 р. № 1603 та від 14.08.2013 р. № 453 о/с про звільнення його з посади старшого оперуповноваженого сектора карного розшуку Київського РВ ОМУ ГУ МВС України в Одеській області, поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 27.11.2013 р. позов задоволено.

Визнано протиправними та скасовано накази ГУ МВС України в Одеській області від 25.07.2013 р. № 1603 та від 14.08.2013 р. № 453 о/с в частині звільнення позивача з органів внутрішніх справ України на підставі пункту 66 (за дискредитацію) Положення про проходження служби рядовим та начальницьким складом органів внутрішніх справ.

Поновлено позивача в органах внутрішніх справ України на посаді старшого оперуповноваженого сектора карного розшуку Київського РВ ОМУ ГУ МВС України в Одеській області.

Стягнуто з Київського РВ ГУ МВС України в Одеській області на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу з 14.08.2013 р. по день поновлення на посаді.

Постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 28.03.2014 р. скасовано рішення суду першої інстанції та прийнято нову постанову, якою в задоволенні позову відмовлено.

З таким рішенням суду апеляційної інстанції не погодився позивач, подав касаційну скаргу, в якій посилається на порушення апеляційним судом норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи. Просить скасувати ухвалене судове рішення суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Заслухавши суддю-доповідача по справі, перевіривши матеріали справи та касаційну скаргу, колегія суддів приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних мотивів та передбачених законом підстав.

Так, відповідно до пункту 66 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ України, затв. постановою Кабінету Міністрів України від 29.07.1991 р. № 114 (114-91-п) , в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин, особи рядового і начальницького складу, які скоїли вчинки, що дискредитують звання рядового і начальницького складу, звільняються з органів внутрішніх справ.

В ході розгляду справи судами встановлено, що позивач проходив службу в органах внутрішніх справ на посаді старшого оперуповноваженого сектора карного розшуку Київського РВ ОМУ ГУ МВС України в Одеській області.

Наказом начальника ГУ МВС України в Одеській області від 25.07.2013 р. № 1603 за грубе порушення статті 7 Дисциплінарного статуту органів внутрішніх справ України, Правил поведінки та професійної етики осіб рядового та начальницького складу ОВС України, затв. наказом МВС України від 22.02.2012 р. № 155 (z0628-12) , Присяги працівника ОВС України, затв. постановою КМУ від 28.12.1991 р. № 382 (382-91-п) , зобов'язання, наданого ним при прийомі на службу до ОВС України, наказів МВС України від 16.03.2007 р. № 81 та від 06.03.2010 р. № 90, звернення колегії МВС України до особового складу МВС України та військовослужбовців внутрішніх військ від 07.02.2012 р., що виразилось у систематичному порушенні транспортної дисципліни, не наданні копій відповідних водійських документів до СКЗ РВ, керуванні 14.07.2013 р. автомобілем НОМЕР_1, без полісу обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних ТЗ та скоєння при цьому ДТП, укриття від керівництва Київського РВ ОМУ ГУ МВС України в Одеській області та ГУ МВС України в Одеській області факту скоєння ДТП, яка мала місце 16.09.2012 р., позивача звільнено з органів внутрішніх справ України за пунктом 66 (за дискредитацію) Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ України. (а.с. 87 - 88)

Наказом т.в.о. начальника ГУ МВС України в Одеській області від 14.08.2013 р. № 453 о/с позивача звільнено з посади старшого оперуповноваженого сектора карного розшуку Київського РВ ОМУ ГУ МВС України в Одеській області та з органів внутрішніх справ України в запас Збройних Сил України на підставі пункту 66 (за дискредитацію) Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ України з 15.08.2013 р. (а.с. 86).

Підставою для видання наказу про звільнення став висновок службового розслідування, затв. начальником ГУ МВС України в Одеській області 24.07.2013 р., проведеного на підставі наказу начальника ГУ МВС України в Одеській області від 15.07.2013 р. № 1522 "Про призначення службового розслідування" (а.с. 81) за фактом скоєння позивачем дорожньо-транспортної пригоди та відкриття за даним фактом кримінального провадження прокуратурою Ананьївського району Одеської області. (а.с. 83 - 85)

Службовим розслідуванням встановлено, що 14.07.2013 р. до ГУ МВС України в Одеській області з Ананьївського РВ ГУ МВС України в Одеській області надійшла інформація про скоєння позивачем дорожньо-транспортної пригоди.

Так, 14.07.2013 р. о 7 год позивач, керуючи автомобілем НОМЕР_1, на автодорозі Т-1603 Одеса - Троїцьке - Березівка - Вікторівка не прийняв до уваги попереджувальний дорожній знак 1.12 "Вибоїна" п. 33 Правил дорожнього руху (1306-2001-п) , не впорався з керуванням, допустив зіткнення з припаркованим на узбіччі дороги автомобілем ВАЗ-2107, після чого з'їхав з дороги в кювет та здійснив наїзд на дерево.

Крім того, службовим розслідуванням встановлено, що в порушення п. 2.1 "г" Правил дорожнього руху (1306-2001-п) позивач керував автомобілем без полісу обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів.

Згідно висновку щодо результатів медичного огляду з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції Ананьївської центральної лікарні від 14.07.2013 р. № 58 за результатами медичного обстеження позивач не перебував у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння, також згідно судово-медичної експертизи від 23.07.2013 р. № 4379 у крові позивача етиловий спирт не виявлено.

14.07.2013 р. прокуратурою Ананьївського району Одеської області відкрито кримінальне провадження за ч. 1 ст. 286 КК України, проте (як встановлено судами) постановою слідчого прокуратури від 29.08.2013 р. вказане кримінальне провадження закрито на підставі п. 2 ч. 1 ст. 284 КПК України у зв'язку із відсутністю в діях позивача ознак складу кримінального правопорушення. (а.с. 16 - 19)

Також службовим розслідуванням встановлено, що позивач не доповів керівництву Київського РВ ОМУ ГУ МВС України про факт скоєння ДТП, яка мала місце 16.09.2012 р. та про факт визнання його винним у скоєнні правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП, постановою Овідіопольського районного суду від 09.10.2012 р., якою на позивача накладено стягнення у вигляді штрафу в розмірі 340 грн. (а.с. 63)

Крім того, встановлено, що позивач, в порушення вимог п. 3 Заходів, запропонованих доповідною запискою ДКЗ МВС України від 01.03.2013 р. № 8134, службової телеграми ГУ МВС від 20.06.2013 р. № 9/2954, п. 1 листа ГУ МВС від 26.03.2013 р. № 9/1321, не надав до сектору кадрового забезпечення РВ копій документів на автомобіль BMW-528, проте 15.04.2013 р. позивач склав рапорт про те, що вказаний автомобіль ним не експлуатується у зв'язку із несправним станом, при цьому зобов'язався надати відповідні документи після проведення ремонтних робіт, проте після проведення ремонту документи на автомобіль позивач до СКЗ РВ не надав.

Крім того, розслідуванням встановлено, що порушення Правил дорожнього руху позивачем носять систематичний характер, що в свою чергу, негативно впливає на загальний стан транспортної дисципліни у підрозділі, де він проходить службу. Вказана подія сталась внаслідок низьких морально-ділових якостей та особистої недисциплінованості позивача, грубого ігнорування ним вимог ст.ст. 7, 8 Дисциплінарного статуту органів внутрішніх справ України, звернення колегії МВС України від 07.02.2012 р. та наказів МВС України від 22.02.2012 р. № 155 (z0628-12) , від 16.03.2007 р. № 81, від 06.03.2010 р. № 90, нехтування Правилами дорожнього руху, при цьому керуючись хибним розумінням безкарності з причини своєї належності до системи МВС зухвало та систематично порушує правила безпечного водіння транспортних засобів та скоює автоаварії.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем не доведено факту вчинення позивачем проступку, який дискредитує звання працівника міліції, відповідачем не надано до суду достатніх беззаперечних доказів в обґрунтування обставин, на яких ґрунтуються його заперечення і не доведено правомірності прийнятих оскаржуваних наказів про звільнення позивача з органів внутрішніх справ. Проведення службового розслідування та складання за його результатами відповідного висновку здійснено відповідачем з порушенням порядку проведення розслідування, за відсутності необхідних доказів, зібраних у встановленому законом порядку, які б підтверджували допущені позивачем порушення. У справі також відсутні будь-які докази, які б підтверджували факт скоєння позивачем вчинку, що дискредитує звання рядового і начальницького складу.

Крім того, суд першої інстанції виходив з того, що позивач на день прийняття наказу про звільнення перебував на стаціонарному лікуванні, що підтверджується випискою із медичної карти амбулаторного (стаціонарного) хворого, що в свою чергу свідчить про недопустимість звільнення позивача з посади в період його тимчасової непрацездатності.

Також, суд виходив з того, що дорожньо-транспортна пригода за участю позивача мала місце не 16.09.2012 р., як зазначає відповідач, а 16.09.2011 р., тобто в той період, коли позивач не працював в органах внутрішніх справ.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи в задоволенні позову, апеляційний суд виходив з того, що після дорожньо-транспортної пригоди позивач 16.07.2013 р. на службу не вийшов, про причини своєї відсутності на службі керівництво не повідомив, на виклики та повідомлення з боку відповідача позивач на службу не з'являвся, будь-яку інформацію щодо його місцезнаходження та стану здоров'я керівництву Київського РВ ОМУ ГУ МВС України в Одеській області не надавав, за медичною допомогою до ЛзП СМЗ ГУ МВС України в Одеській області не звертався, лікарняних листків з позавідомчих лікувальних установ до відповідача не надав, а надана позивачем виписка з історії хвороби № 7031 КУ "Міська клінічна лікарня № 5" про його непрацездатність з 17.07.2013 р. по 29.07.2013 р. не є належним підтвердженням непрацездатності позивача.

Крім того, суд апеляційної інстанції виходив з того, що позивачем не виконано вимоги Інструкції МВС України від 2004 року № 3851 "Про порядок звільнення від службових обов'язків через тимчасову непрацездатність" та наказу ГУ МВС від 30.05.2008 р. № 530 "Про додаткові заходи щодо впорядкування звільнення від службових обов'язків через тимчасову непрацездатність особового складу органів та підрозділів ГУ МВС" щодо завчасного належного інформування керівництва у встановленому законом порядку про стан свого здоров'я та не надано лікарняного листка.

Щодо посилань позивача у апеляційній скарзі на те, що він має конституційне право звертатись за отриманням медичної допомоги до будь-якої медичної установи, суд апеляційної інстанції виходив з того, що наказ МВС від 30.05.2008 р. № 530 не є перешкодою реалізації права позивача на звернення за отриманням медичної допомоги до будь-якої медичної установи, а лише зобов'язує працівників міліції, з урахуванням специфіки несення служби, повідомляти керівництво про тимчасову непрацездатність та реєструвати листки тимчасової непрацездатності у спеціалізованому, відомчому медичному закладі.

З такими висновками суду апеляційної інстанції колегія суддів погоджується і вважає, що вони відповідають нормам матеріального і процесуального права та фактичним обставинам справи.

Мотиви та доводи, наведені у касаційній скарзі, висновки апеляційного суду не спростовують і є безпідставними, оскільки в ході розгляду справи судами встановлено факти порушення позивачем вимог законів та наказів керівництва, вчинення дорожньо-транспортної пригоди, приховування факту дорожньо-транспортної пригоди, відповідачем правомірно кваліфіковано такі факти як такі, що дискредитують звання осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, а тому апеляційний суд обґрунтовано прийняв рішення про відмову у задоволенні позову.

Посилання позивача в обґрунтування касаційної скарги на те, що його було звільнено в період перебування на лікуванні також є безпідставним і висновки апеляційного суду не спростовує, оскільки за змістом статті 18 Дисциплінарного статуту органів внутрішніх справ України, частини 3 статті 40 Кодексу законів про працю України не допускається звільнення працівника в період його тимчасової непрацездатності.

В той же час позивач оформленого належним чином листка тимчасової непрацездатності не надав, а згідно медичної довідки про амбулаторне лікування позивач не працює, хоча на той час перебував на службі в органах внутрішніх справ.

Відповідно до частини 1 статті 224 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

За наведених обставин колегія суддів приходить до висновку, що судом апеляційної інстанції правильно встановлено обставини справи та ухвалено рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, а тому касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а судове рішення - без змін.

Керуючись статтями 210, 220, 220-1, 223, 224, 230, 231, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, -

Касаційну скаргу ОСОБА_4 відхилити, а постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 28.03.2014 р. у даній справі залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили в порядку статті 254 КАС України і може бути переглянута Верховним Судом України з підстав та в порядку передбаченому главою 3 розділу IV КАС України (2747-15) .