Колегія суддів Вищого адміністративного суду України

в складі: Стародуб О.П. (доповідач), Рецебуринський Ю.Й., Штульман І.В.,

розглянувши в попередньому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_4 на постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 24.12.2013 р. та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 27.02.2014 р. у справі за його позовом до управління Державної пенітенціарної служби України у Чернігівській області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії, -

У липні 2013 року ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом про визнання дій відповідача щодо затримки проведення розрахунку при звільненні протиправними, стягнення з відповідача на його користь середню заробітну плату за час затримки при звільненні за період з 04.01.2013 р. по 30.05.2013 р. та 10000 грн моральної шкоди.

Постановою Чернігівського окружного адміністративного суду від 24.12.2013 р., яка залишена без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 27.02.2014 р., в задоволенні позову відмовлено.

З такими рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій не погодився позивач, подав касаційну скаргу, в якій посилається на порушення судами норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи. Просить скасувати ухвалені судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій та прийняти нове судове рішення, яким задовольнити позов.

Заслухавши суддю-доповідача по справі, перевіривши матеріали справи та касаційну скаргу, колегія суддів приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних мотивів та передбачених законом підстав.

Так, відповідно до статті 116 Кодексу законів про працю України, в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану нею суму.

Згідно статті 117 цього Кодексу в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

В ході розгляду справи судами встановлено, що позивач проходив службу у Державній пенітенціарній службі України на посаді старшого інспектора відділу оперативного чергування, збору та узагальнення інформації управління Державної пенітенціарної служби України в Чернігівській області.

Наказом в.о. начальника управління Державної пенітенціарної служби України в Чернігівській області (далі - УДПТСУ в Чернігівській області) від 04.01.2013 р. № 4 о/с позивача звільнено зі служби за пунктом 64 "в" (через обмежений стан здоров'я) Положення про проходження служби особовим складом органів внутрішніх справ. (а.с. 16)

Пунктом 4 наказу визначено вислугу років для виплати позивачу вихідної допомоги 21 рік 5 місяців 1 день.

Згідно грошового атестату № 1 при звільненні позивачу підлягала для виплати грошова допомога в розмірі 24767,30 грн. (а.с. 43)

Наказом начальника УДПТСУ в Чернігівській області від 14.01.2013 р. № 14 о/с скасовано пункт 4 наказу від 04.01.2013 р. № 4 о/с в частині визначення позивачу вислуги років для виплати вихідної допомоги при звільненні 2 роки 0 місяців 27 днів. (цього наказу в справі немає)

З урахуванням внесених змін, відповідачем обчислено позивачу одноразову грошову допомогу при звільненні в розмірі 50% грошового забезпечення за кожний повний календарний рік в сумі 2358,79 грн., яка була перерахована на особовий рахунок позивача 27.02.2013 р. (а.с. 50, 44, 15)

Не погоджуючись із прийнятим відповідачем наказом, позивач звернувся до суду із позовом про його скасування та визнання таких дій відповідача протиправними.

Постановою Чернігівського окружного адміністративного суду від 26.02.2013 р, яка залишена без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 11.04.2013 р., визнано протиправним та скасовано наказ УДПТСУ в Чернігівській області від 14.01.2013 р. № 14 о/с, визнано протиправними дії відповідача щодо заміни грошового атестату на інший та стягнуто на користь позивача грошову допомогу при звільненні в розмірі 24767,30 грн. (а.с. 52 - 61)

Також судами встановлено, що рішення суду виконано відповідачем 30.05.2013 р. шляхом проведення перерахунку коштів в сумі 22184,42 грн на розрахунковий рахунок позивача. (а.с. 45)

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що причиною затримки розрахунку з позивачем став спір з приводу застосування положень постанови Кабінету Міністрів України "Про порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ та членам їхніх сімей" від 17.07.1992 р. № 393 (393-92-п) .

З такими висновками судів першої та апеляційної інстанцій колегія суддів погоджується і вважає, що вони відповідають нормам матеріального і процесуального права та фактичним обставинам справи.

Мотиви та доводи, наведені у касаційній скарзі, висновки судів не спростовують і є безпідставними, оскільки в ході розгляду справи судами встановлено, що причиною несвоєчасного розрахунку з позивачем став спір щодо застосування постанови Кабінету Міністрів України від 17.07.1992 р. № 393 "Про порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ та членам їхніх сімей" (393-92-п) , після набрання законної сили судовим рішенням відповідачем проведено розрахунок з позивачем, а тому суди обґрунтовано прийняли рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

Посилання позивача в обґрунтування касаційної скарги на те, що з приводу належних йому при звільненні сум існував спір, який вирішено в його користь, також є безпідставним, оскільки предметом спору в суді був наказ про перерахунок вислуги років позивача, а не розмір належних позивачу сум грошового забезпечення.

Відповідно до частини 1 статті 224 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

За наведених обставин колегія суддів приходить до висновку, що судами першої та апеляційної інстанцій правильно встановлено обставини справи та ухвалено рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, а тому касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а судові рішення - без змін.

Керуючись статтями 210, 220, 220-1, 223, 224, 230, 231, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, -

Касаційну скаргу ОСОБА_4 відхилити, а постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 24.12.2013 р. та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 27.02.2014 р. у даній справі залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили в порядку статті 254 КАС України і може бути переглянута Верховним Судом України з підстав та в порядку передбаченому главою 3 розділу IV КАС України (2747-15) .