Колегія суддів Судової палати у цивільних справах

Верховного Суду України в складі:

головуючого Григор'євої Л.І.,

суддів: Гуменюка В.І., Косенка В.Й.,

Данчука В.Г., Пшонки М.П.,-

розглянувши в судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про усунення перешкод та встановлення порядку користування земельною ділянкою, за касаційною скаргою ОСОБА_2 на рішення апеляційного суду Одеської області від 21 лютого 2008 року,

У квітні 2007 року ОСОБА_1 звернувся в суд із зазначеним позовом, мотивуючи вимоги тим, що він є власником 8/15 частин будинку АДРЕСА_1, а ОСОБА_2 - власником 7/15 частин цього ж будинку. На земельній ділянці, яка знаходиться у спільному користуванні, відповідач збудував паркан із шиферу, який перешкоджає йому доступ до належних йому споруд. Просив зобов'язати відповідача знести паркан та встановити порядок користування земельною ділянкою згідно з наданим висновком будівельно-технічної експертизи, виділивши йому 320 кв. м, а відповідачу 366 кв. м, з яких 42 кв. м залишити у спільному користуванні.

Рішенням Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 3 грудня 2007 року позов задоволено частково. Виділено ОСОБА_1 у користування земельну ділянку площею 320 кв. м, з якої 42 кв. м залишено у спільному користуванні з відповідачем. Виділено ОСОБА_2. земельну ділянку площею 366 кв. м, з якої 42 кв. м залишено у спільному користуванні з позивачем. Дозволено ОСОБА_1 у межовому паркані обладнати ворота або хвіртку для доступу до земельної ділянки спільного користування.

Рішенням апеляційного суду Одеської області від 21 лютого 2008 року зазначене рішення Ізмаїльського міського суду скасовано. Виділено ОСОБА_1 у користування земельну ділянку площею 320 кв. м, з яких 42 кв. м. залишено у спільному користуванні з відповідачем. Виділено ОСОБА_2. у користування земельну ділянку площею 366 кв. м, з яких 42 кв. м. залишено у спільному користуванні з позивачем. Зобов'язано ОСОБА_2 знести самовільно зведений шиферний паркан, який розмежовує земельну ділянку позивача із земельною ділянкою спільного користування.

У поданій до Верховного Суду України касаційній скарзі ОСОБА_2 просить скасувати рішення апеляційного суду та передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Встановлено, що ОСОБА_1 і ОСОБА_2 є співвласниками житлового будинку АДРЕСА_1, що розташований на земельній ділянці розміром 686 кв. м.

ОСОБА_1 належить 8/15 частин будинку, ОСОБА_2. - 7/15.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про встановлення порядку користування земельною ділянкою відповідно до часток співвласників у будинку, апеляційний суд виходив із висновку спеціаліста щодо можливості варіанта поділу земельної ділянки, згідно з яким у користування ОСОБА_1. виділяється земельна ділянка площею 320 кв. м, ОСОБА_2. - 366 кв. м, з яких земельна ділянка площею 42 кв. м залишається в їхньому спільному користуванні.

При цьому апеляційний суд не звернув уваги на ту обставину, що за таким варіантом поділу земельної ділянки межа однієї із частин земельної ділянки розміром 21,0 х 8,70, виділеної в користування ОСОБА_1, проходить по задній стіні сараю "Е", що належить ОСОБА_2., і всупереч вимогам ст. ст. 212, 213 ЦПК України та пп. постанови Пленуму Верховного Суду України від 16 квітня 2004 року № 7 "Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ" (va007700-04) не дав оцінки зазначеній обставині й не встановив, чи не ущемляються в такому випадку права останнього, чи не позбавлений він можливості належно користуватися цією спорудою та чи відповідає такий порядок користування земельною ділянкою санітарним, архітектурно-будівельним чи протипожежним нормам. Не міститься таких даних і в технічному висновку спеціаліста ( а.с. 33-39).

Крім того, як убачається з матеріалів справи, ухвалою від 15 травня 2007 року судом у справі призначено будівельно-технічну експертизу, на вирішення якої, крім іншого, поставлено питання щодо варіантів поділу земельної ділянки (а.с. 25).

Відповідно до ст. 53 ЦПК України та роз'яснень, викладених у пп. 17, 19 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 1997 року "Про судову експертизу в кримінальних і цивільних справах" (v0008700-97) до участі у справі як експерт може залучатися особа, яка відповідає вимогам, встановленим Законом України "Про судову експертизу" (4038-12) , має ліцензію на здійснення судово-експертної діяльності і внесена до Державного реєстру атестованих судових експертів.

Однак у матеріалах справи відсутні дані про те, що спеціаліст Дехтярова В.А. як експерт відповідає вимогам, зазначеним у ст. 10 Закону України "Про судову експертизу" і ч. 2 ст. 53 ЦПК України.

Повноваження ж спеціаліста в цивільному судочинстві визначені ст. 54 ЦПК України, до яких не відноситься надання експертного висновку.

За таких обставин рішення апеляційного суду про встановлення порядку користування земельною ділянкою за варіантом, визначеним технічним висновком спеціаліста, не можна визнати законним і обґрунтованим.

Оскільки вирішення питання про усунення перешкод ОСОБА_1 у користуванні земельною ділянкою шляхом знесення паркану, установленого ОСОБА_2, залежить від визначення порядку користування земельною ділянкою, рішення апеляційного суду і в цій частині підлягає скасуванню.

Аналогічні порушення матеріальних і процесуальних норм права допущені й судом першої інстанції, рішення якого обґрунтовано скасоване апеляційним судом.

Однак ці порушення не усунені при вирішенні справи апеляційним судом у зв'язку з чим судові рішення відповідно до ч. 3 ст. 338 ЦПК України підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 336ё 338 ЦПК України (1618-15) , колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

Касаційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити.

Рішення апеляційного суду Одеської області від 21 лютого 2008 року скасувати, передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.