Колегія суддів Вищого адміністративного суду України

в складі: Стародуб О.П. (доповідач), Пасічник С.С., Швець В.В.,

секретар судового засідання - Пасічніченко А.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Державного підприємства матеріально-технічного забезпечення залізничного транспорту України "Укрзалізничпостач" на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 18.07.2013р. у справі за позовом Державної фінансової інспекції України до Державного підприємства матеріально-технічного забезпечення залізничного транспорту України "Укрзалізничпостач" про зобов'язання надати інформацію, -

У квітні 2013 року Державна фінансова інспекція України звернулась до суду з позовом про зобов'язання відповідача надати інспекції персональні дані, а саме - дату і місце народження, місце проживання, сімейний стан, осіб на утриманні, розмір середньомісячної заробітної плати за останні шість місяців директора ДП "Укрзалізничпостач" ОСОБА_4

Постановою окружного адміністративного суду м. Києва від 14.05.2013 р. в задоволенні позовних вимог відмовено.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 18.07.2013 р. рішення суду першої інстанції скасовано, позовні вимоги задоволено.

Зобов'язано відповідача надати позивачу персональні данні, а саме - дату і місце народження, місце проживання, сімейний стан, осіб на утриманні, розмір середньомісячної заробітної плати за останні шість місяців директора ДП "Укрзалізничпостач" ОСОБА_4

З таким рішенням суду апеляційної інстанції не погодився відповідач, подав касаційну скаргу, в якій посилається на порушення апеляційним судом норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи. Просить скасувати ухвалене судове рішення суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Заслухавши суддю-доповідача по справі, перевіривши матеріали справи та касаційну скаргу, колегія суддів приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних мотивів та передбачених законом підстав.

Так, відповідно до частини 4 статті 16 Закону України "Про захист персональних даних", в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин, у запиті щодо доступу до персональних даних зазначаються прізвище, ім'я та по батькові, місце проживання (місце перебування) і реквізити документа, що посвідчує фізичну особу, яка подає запит (для фізичної особи - заявника); найменування, місцезнаходження юридичної особи, яка подає запит, посада, прізвище, ім'я та по батькові особи, яка засвідчує запит; підтвердження того, що зміст запиту відповідає повноваженням юридичної особи (для юридичної особи - заявника); прізвище, ім'я та по батькові, а також інші відомості, що дають змогу ідентифікувати фізичну особу, стосовно якої робиться запит; відомості про базу персональних даних, стосовно якої подається запит, чи відомості про володільця чи розпорядника персональних даних; перелік персональних даних, що запитуються; мета та/або правові підстави для запиту.

Згідно частини 5 статті 16 цього Закону строк вивчення запиту на предмет його задоволення не може перевищувати десяти робочих днів з дня його надходження. Протягом цього строку володілець персональних даних доводить до відома особи, яка подає запит, що запит буде задоволено або відповідні персональні дані не підлягають наданню, із зазначенням підстави, визначеної у відповідному нормативно-правовому акті. Запит задовольняється протягом тридцяти календарних днів з дня його надходження, якщо інше не передбачено законом.

Відповідно до частини 1, пункту 2 частини 2 статті 21 цього Закону про передачу персональних даних третій особі володілець персональних даних протягом десяти робочих днів повідомляє суб'єкта персональних даних, якщо цього вимагають умови його згоди або інше не передбачено законом. Повідомлення, зазначені у частині першій цієї статті, не здійснюються у разі виконання органами державної влади та органами місцевого самоврядування своїх повноважень, передбачених законом.

В ході розгляду справи судами встановлено, що 22.03.2013 р. позивач в порядку статті 16 Закону України "Про захист персональних даних" звернувся до відповідача із листом № 05-14/476, в якому просив надати в термін до 28.03.2013 р. інформацію щодо дати і місця народження, місця проживання, сімейного стану, осіб на утриманні, розміру середньомісячної заробітної плати за останні шість місяців директора ДП "Укрзалізничпостач" ОСОБА_4 для притягнення останнього до адміністративної відповідальності в порядку, передбаченому положеннями статті 164-2 КУпАП. (а.с. 10 - 11)

Не отримавши відповіді від відповідача у строки, вказані в листі, позивач звернувся до суду про зобов'язання надати запитувану в листі інформацію.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що у листі позивача від 22.03.2013 р. № 05-14/476 відсутня вказівка про те, що позивач приймає на себе зобов'язання щодо забезпечення виконання вимог Закону України "Про захист персональних даних" (2297-17) .

Крім того, суд першої інстанції виходив з того, що лист від 22.03.2013 р. № 05-14/476 складений без дотримання вимог положення частини 4 статті 16 Закону України "Про захист персональних даних", оскільки в ньому не вказано відомості про базу персональних даних, стосовно якої подається запит, чи відомості про володільця чи розпорядника персональних даних та прізвище, ім'я та по-батькові, а також інші відомості, що дають змогу ідентифікувати фізичну особу, стосовно якої робиться запит.

Також суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем строк надання відповіді на запит, передбачений у частині 5 статті 16 вказаного Закону, не порушено.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та задовольняючи позовні вимоги, апеляційний суд виходив з того, що не зазначення позивачем у листі від 22.03.2013 р. № 05-14/476 про взяття на себе зобов'язань про забезпечення вимог частини 2 статті 16 Закону України "Про захист персональних даних" не може бути підставою для відмови у наданні доступу до персональних даних, оскільки позивач прямо або опосередковано не відмовлявся брати на себе зобов'язання щодо забезпечення виконання вимог вказаного Закону, а його неспроможність їх забезпечити не встановлена та не доведена.

Також суд апеляційної інстанції виходив із необґрунтованості висновків суду першої інстанції щодо порушення позивачем вимог частини 4 статті 16 Закону України "Про захист персональних даних" у листі від 22.03.20113 р. № 05-14/476, в якому не вказано відомості про базу персональних даних, стосовно якої подається запит, чи відомості про володільця чи розпорядника персональних даних та прізвище, ім'я та по-батькові, а також інші відомості, що дають змогу ідентифікувати фізичну особу, стосовно якої робиться запит, оскільки відомості, вказані у запиті, в повній мірі дають змогу ідентифікувати фізичну особу, стосовно якої робиться запит.

З такими висновками суду апеляційної інстанції колегія суддів погоджується і вважає, що вони відповідають нормам матеріального та процесуального права і фактичним обставинам справи.

Мотиви та доводи касаційної скарги висновки апеляційного суду не спростовують і є безпідставними, оскільки в ході розгляду справи встановлено, що запит позивача про надання персональних даних виконано не було, такий запит стосувався виключно даних, необхідних для складання протоколу щодо особи, відносно якої його було складено, а тому апеляційний суд обґрунтовано прийняв рішення про задоволення позовних вимог.

Крім того, за правилами частини 6 статті 6 Закону України "Про захист персональних даних" у випадках, визначених законом, в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини допускається обробка даних про фізичну особу без її згоди. Оскільки вимоги позивача про надання персональних даних були пов'язані з необхідністю складення протоколу про адміністративне правопорушення та притягнення особи до відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення (порушення законодавства з фінансових питань), а тому посилання відповідача в обґрунтування касаційної скарги на відсутність передбачених законом підстав для надання персональних даних без згоди особи є безпідставним.

Відповідно до частини 1 статті 224 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

За наведених обставин колегія суддів приходить до висновку, що судом апеляційної інстанції правильно встановлено обставини справи та ухвалено рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, а тому касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а судове рішення - без змін.

Керуючись статтями 210, 220, 221, 223, 224, 230, 231, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, -

Касаційну скаргу Державного підприємства матеріально-технічного забезпечення залізничного транспорту України "Укрзалізничпостач" відхилити, а постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 18.07.2013 р. у даній справі залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили в порядку статті 254 КАС України і може бути переглянута Верховним Судом України з підстав та в порядку передбаченому главою 3 розділу IV КАС України (2747-15) .