826/5871/15 Про визнання недійсним та скасування рішення міської ради Про внесення змін до договорів оренди земельних ділянок у частині зміни розміру річної орендної плати - 05.04.2017 Прийняття

Публічне акціонерне товариство "Транс-Оболонь" (далі - ПАТ "Транс-Оболонь") звернулось до Окружного адміністративного суду міста Києва із позовом до Київської міської ради (далі - КМР про визнання недійсним та скасування пункту 605 додатку до рішення від 28 лютого 2013 року № 89/9146 "Про внесення змін до договорів оренди земельних ділянок у частині приведення розміру річної орендної плати у відповідність до положень статті 288 Податкового кодексу України".

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 21 квітня 2015 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 03 червня 2015 року, у позові відмовлено.

У касаційній скарзі ПАТ "Транс-Оболонь", посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить рішення судів першої та апеляційної інстанцій скасувати, прийняти рішення, яким позов задовольнити.

В судовому засіданні представник відповідача заперечила проти касаційної скарги, просила суд відмовити в її задоволенні, рішення судів - залишити без змін.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, що з'явились, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин справи, суд дійшов наступних висновків.

Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій в межах касаційної скарги відповідно до ст. 220 КАС України, але при цьому може встановлювати порушення норм матеріального чи процесуального права, на які не було посилання в касаційній скарзі.

Судами встановлено, що 22 листопада 1999 року між Відкритим акціонерним товариством "Київське автотранспортне підприємство № 13070", правонаступником якого є ПАТ "Транс-Оболонь", та КМР був укладений договір на право тимчасового довгострокового користування землею терміном на 25 років, відповідно до пункту 1.1 якого Київська міська рада на підставі рішення від 24 вересня 1998 року № 8/109 надає, а ВАТ "Київське автотранспортне підприємство №13070" приймає, в тимчасове користування земельну ділянку загальною площею 7,6376 га в тому числі: землі змішаного використання - 7,6376 га згідно з планом землекористування, що додається.

Згідно з п. 1.2. цього договору земельна ділянка надається в тимчасове довгострокове користування строком на 24 (двадцять чотири) роки для обслуговування та експлуатації об'єктів автотранспортного підприємства на вул. Богатирській, 11 у Мінському районі.

Відповідно до п. 2.1 вказаного договору плата за землю установлена в розмірі 1,0 % на рік від грошової оцінки земельної ділянки.

28 лютого 2013 року, з метою приведення у відповідність до законодавства істотних умов договорів оренди земельних ділянок, відповідно до ст. 30 Закону України "Про оренду землі", статей 40, 41, 286, 288 Податкового кодексу України, КМР прийняла рішення № 89/9146 (ra0089023-13) "Про внесення змін до договорів оренди земельних ділянок у частині приведення розміру річної орендної плати у відповідність до положень статті 288 Податкового кодексу України", яким внесено зміни до 1341 договорів оренди земельних ділянок згідно з додатком, встановивши річну орендну плату у розмірі трьох відсотків від нормативної грошової оцінки земельних ділянок, у тому числі й до договору оренди з ВАТ "Київське автотранспортне підприємство № 13070", правонаступником якого є ПАТ "Транс-Оболонь".

Пунктом 2 прийнятого рішення КМР передбачено орендарям земельних ділянок, зазначеним у додатку до цього рішення, забезпечити оформлення внесення відповідних змін до договорів оренди земельних ділянок.

У додатку до вищезазначеного рішення під № 605 зазначено договір оренди № 78-5-00053, укладений між КМР та ВАТ "Київське автотранспортне підприємство № 13070" щодо земельної ділянки по вул. Богатирська 11.

Вважаючи таке рішення відповідача протиправним в оспорювані частині, ПАТ "Транс-Оболонь" звернулось до суду з цим позовом.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що орендна плата за земельні ділянки державної та комунальної власності є регульованою ціною, а тому законодавча зміна граничного розміру цієї плати є підставою для перегляду розміру орендної плати, встановленої умовами договору.

Розглядаючи справу, суди попередніх інстанцій виходили з того, що спір у цій справі є публічно-правовим та належить до юрисдикції адміністративних судів.

На думку суду касаційної інстанції, такий висновок не ґрунтується на правильному застосуванні норм права з огляду на нижченаведене.

Відповідно до ч. 2 ст. 2 КАС України до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією (254к/96-ВР) чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

Згідно з ч. 1 ст. 17 КАС юрисдикція адміністративних судів поширюється на правовідносини, що виникають у зв'язку зі здійсненням суб'єктом владних повноважень владних управлінських функцій, а також у зв'язку з публічним формуванням суб'єкта владних повноважень шляхом виборів або референдуму.

Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 17 КАС України компетенція адміністративних судів поширюється на спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів або правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності. Вжитий у цій процесуальній нормі термін "суб'єкт владних повноважень" позначає орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхню посадову чи службову особу, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень (пункт 7 частини першої статті 3 КАС).

Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), відповідно, прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій.

Вирішуючи спір по суті, суди не звернули уваги на те, що у відносинах, які склалися між сторонами, відповідач діяв як учасник договірних правовідносин, а також те, що за змістом ст. 12 ГПК України та ст. 15 ЦПК України спори, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні договорів розглядаються в порядку господарського чи цивільного судочинства, в залежності від суб'єктного складу учасників.

У справі, що розглядається, КМР, реалізуючи право розпорядження земельною ділянкою, відповідно до ст. 5 Земельного кодексу України має рівні права з громадянами та юридичними особами, з якими вона вступає у відносини щодо володіння, користування і розпорядження землею, тобто є рівноправним суб'єктом земельних відносин. У цьому спорі учасники земельних правовідносин не підпорядковані один одному, а отже, суб'єкт владних повноважень - КМР - владних управлінських функцій не здійснювала.

Така правова позиція висловлена Верховним Судом України у постанові від 01 жовтня 2013 року № 21-345а13.

Отже, на думку суду касаційної інстанції, цей спір має не публічний, а приватно-правовий характер, а відтак його вирішення не належить до юрисдикції адміністративних судів.

З урахуванням викладеного, суд касаційної інстанції вважає, що судами першої та апеляційної інстанцій помилково розглянуто цей спір за правилами адміністративного судочинства, оскільки зазначені вимоги КАС України (2747-15) та правова позиція Верховного Суду України дають підстави вважати, що за суб'єктивним складом сторін та суттю спору ця справа підлягає розгляду господарським судом у порядку, визначеному Господарським процесуальним кодексом України (1798-12) .

Згідно з ч. 1 ст. 228 КАС України суд касаційної інстанції скасовує судові рішення в касаційному порядку і залишає позовну заяву без розгляду або закриває провадження у справі з підстав, встановлених статтями 155 і 157 цього Кодексу.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 157 КАС України суд закриває провадження у справі, якщо справу не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства.

Враховуючи викладене, суд касаційної інстанції дійшов висновку про скасування рішень судів першої і апеляційної інстанцій та закриття провадження у справі.

Керуючись статтями 157, 221, 223, 228, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Транс-Оболонь" задовольнити частково.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 21 квітня 2015 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 03 червня 2015 року скасувати.

Провадження у справі № 826/5871/15 за позовом Публічного акціонерного товариства "Транс-Оболонь" до Київської міської ради про визнання недійсним та скасування рішення закрити.

Роз'яснити позивачу, що вирішення цього спору підлягає в порядку господарського судочинства.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та не підлягає оскарженню, проте може бути переглянута з підстав, у строк та у порядку, визначених статтями 237, 238, 239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.