30/11 Про включення приміщень до переліку об'єктів, що підлягають приватизації шляхом викупу - 04.04.2017 Прийняття

розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю Виробнича фірма "АСТЕЙС" до Регіонального відділення Фонду державного майна України по м. Києву про включення приміщень до переліку об'єктів, що підлягають приватизації шляхом викупу, за касаційною скаргою товариства з обмеженою відповідальністю виробнича фірма "АСТЕЙС" на ухвалу Господарського суду м. Києва від 09 серпня 2016 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 27 вересня 2016 року, -

У травні 2005 року товариство з обмеженою відповідальністю Виробнича фірма "АСТЕЙС" (далі - ТОВ ВФ "АСТЕЙС", позивач) звернулося до суду з позовом до Регіонального відділення Фонду державного майна України по м. Києву (далі - відповідач) про включення приміщень до переліку об'єктів, що підлягають приватизації шляхом викупу.

Ухвалою Господарського суду м. Києва від 09 серпня 2016 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 27 вересня 2016 року, відмовлено у задоволенні заяви Відділу примусового виконання рішень департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України про затвердження мирової угоди у справі за вказаним позовом.

У касаційній скарзі ТОВ ВФ "АСТЕЙС", посилаючись на порушення судами норм матеріального і процесуального права, просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій та ухвалити нове рішення про задоволення заяви.

З`ясувавши обставини справи в межах, передбачених статтею 220 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів приходить до висновку про часткове задоволення касаційної скарги з таких підстав.

Судами встановлено, що постановою Господарського суду м. Києва від 03 листопада 2005 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 18 січня 2006 року, позов задоволено. Зобов'язано Регіональне відділення Фонду державного майна України по м. Києву включити до переліку об'єктів державної власності групи А, що підлягають приватизації шляхом викупу, двоповерхову окремо розташовану будівлю їдальні загальною площею 1996,5 кв.м, що знаходиться за адресою: м. Київ, проспект Червонозоряний, 119, ринковою вартістю (за експертною оцінкою експертів ПП "Бізнес-Консалтинг") 2356818,00 грн. без ПДВ.

Постановою Вищого адміністративного суду України від 13 вересня 2006 року постанову Господарського суду міста Києва від 03 листопада 2005 року та ухвалу Київського апеляційного господарського суду від 18 січня 2006 року змінено. Виключено з їх мотивувальної частини посилання на Порядок подання та розгляду заяв на приватизацію, затверджену наказом Фонду державного майна України від 01 липня 1997 року № 683 (z0362-97) , та Інструкцію про порядок розгляду заяв та прийняття рішень щодо приватизації об'єктів у Фонді державного майна України. В іншій частині рішення судів попередніх інстанцій залишені без змін.

08 лютого 2006 року Господарським судом м. Києва у справі було видано виконавчий лист.

Враховуючи тривалий час виконання судового рішення, позивач звернувся до Європейського суду з прав людини.

21.03.2013 рішенням Європейського суду з прав людини у справі "ПМП "Фея" та інші проти України" (заява № 27617/06 та 126 інших заяв) постановлено щодо позивача наступне: держава - відповідач має виконати рішення Господарського суду м. Києва від 03.11.2005 у справі № 30/11, яке залишається невиконаним та сплатити протягом трьох місяців 3000 євро; ця сума є відшкодуванням матеріальної та моральної шкоди, а також компенсацією судових витрат, і має бути сплачена разом з будь-якими податками, що можуть нараховуватись, та конвертована в національну валюту за курсом на день здійснення платежу; зі спливом зазначеного тримісячного строку і до остаточного розрахунку на цю суму нараховуватиметься простий відсоток (simple interest) у розмірі граничної позичкової ставки Європейського центрального банку, яка діятиме в період несплати, до якої має бути додано три відсоткові пункти.

27 липня 2016 року Відділ примусового виконання рішень департаменту Державної виконавчої служби Міністерства юстиції України звернувся до суду першої інстанції із заявою про затвердження мирової угоди, укладеної між ТОВ ВФ "Астейс" та Регіональним відділенням Фонду державного майна України по м. Києву.

Відмовляючи у задоволенні заяви, суди попередніх інстанцій виходили з того, що укладення мирової угоди у цій справі суперечить закону, оскільки фактично буде прийнято нове рішення стосовно нерухомого майна, правовий статус якого судом не досліджувався, що в майбутньому може призвести до виникнення нового спору, порушення прав третіх осіб.

Однак, колегія суддів вважає такий висновок судів передчасним та таким, що не ґрунтується на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин справи.

За змістом пункту 1 статті 6, статті 13 Конвенції, статті 1 Першого протоколу до Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Згідно зі статтею 1 Закону України "Про виконавче провадження" виконавче провадження це завершальна стадія судового провадження.

Відповідно до статті 3 цього закону підлягають примусовому виконанню рішення на підставі таких виконавчих документів, зокрема, рішень Європейського суду з прав людини з урахуванням особливостей, передбачених Законом України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" (3477-15) , а також рішень інших міжнародних юрисдикційних органів у випадках, передбачених міжнародним договором України.

Відносини, що виникають у зв'язку з обов'язком держави виконати рішення Європейського суду з прав людини у справах проти України визначаються Законом України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" (3477-15) .

Відповідно до статті 1 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" виконання рішення Європейського суду включає в себе: а) виплату стягувачеві відшкодування та вжиття додаткових заходів індивідуального характеру; б)вжиття заходів загального характеру.

Згідно зі статтею 10 цього закону з метою забезпечення відновлення порушених прав стягувача, крім виплати відшкодування, вживаються додаткові заходи індивідуального характеру: а) відновлення настільки, наскільки це можливо, попереднього юридичного стану, який стягувач мав до порушення Конвенції і протоколів до неї (restitutio in integrum); б) інші заходи, передбачені у рішенні Європейського суду.

Відновлення попереднього юридичного стану стягувача здійснюється, зокрема, шляхом: а) повторного розгляду справи судом, включаючи відновлення провадження у справі; б) повторного розгляду справи адміністративним органом.

Європейський суд з прав людини у своєму рішенні від 21.02.2013 у справі "ПМП "Фея" констатував, що держава - відповідач має виконати рішення Господарського суду м. Києва від 03.11.2005 у справі № 30/11.

Вказані положення законодавства не були враховані та дослідженні судами першої та апеляційної інстанцій при винесенні оскаржуваних рішень.

Відповідно до статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України, судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Згідно з вимогами частини 2 статті 227 Кодексу адміністративного судочинства підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

Враховуючи те, що судами неповно з'ясовані обставини справи, колегія суддів приходить до висновку, що постановлені у справі рішення судів першої та апеляційної інстанцій підлягають скасуванню, а справа поверненню на новий розгляд до суду першої інстанції.

Під час нового розгляду справи судам необхідно повно та всебічно з'ясувати всі обставини справи, вірно застосувати норми матеріального та процесуального права, що регулюють спірні правовідносини та ухвалити законне і обґрунтоване рішення.

Керуючись ст. ст. 220, 222, 223, 227, 230, 231 КАС України, суд,

Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю виробнича фірма "АСТЕЙС" задовольнити частково.

Ухвалу Господарського суду м. Києва від 09 серпня 2016 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 27 вересня 2016 року - скасувати, справу повернути на новий розгляд до суду першої інстанції.