Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Головуючого судді-доповідача Голубєвої Г.К.

Суддів Борисенко І.В.

Юрченко В.П.,

розглянувши в попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "СТЕП" на ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 13 квітня 2016 року та постанову Донецького окружного адміністративного суду від 22 лютого 2016 року по справі № 805/33/16-а за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "СТЕП" до Жовтневої об'єднаної державної податкової інспекції м. Маріуполя Головного управління ДФС у Донецькій області про визнання неправомірним та скасування податкового повідомлення-рішення, -

Товариство з обмеженою відповідальністю "СТЕП" звернулось до суду з позовною заявою до Жовтневої об'єднаної державної податкової інспекції м. Маріуполя Головного управління ДФС у Донецькій області про визнання неправомірним та скасування податкового повідомлення-рішення від 15 вересня 2014 року № 0012211501 про застосування штрафних санкцій на загальну суму 33204,92 грн.

Постановою Донецького окружного адміністративного суду від 22 лютого 2016 року, залишеною без змін ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 13 квітня 2016 року у даній справі відмовлено у задоволенні позовних вимог з огляду на їх безпідставність.

Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, позивач подав касаційну скаргу, в якій просить їх скасувати та прийняти нове рішення, яким повністю задовольнити позовні вимоги, оскільки вважає, що постанову та ухвалу було прийнято з порушенням норм матеріального права та без належного врахування всіх обставин справи.

Перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 01 вересня 2014 року відповідачем була проведена документальна невиїзна перевірка дотримання вимог податкового законодавства позивачем з питань сплати узгоджених податкових зобов'язань з податку на додану вартість за період з 30 квітня 2014 року по 31 липня 2014 року, за результатами якої був складений акт від 01 вересня 2014 року № 1859/05-81-15-01/20392491.

За результатами перевірки відповідачем встановлено допущення позивачем порушень податкового законодавства, а саме: пункту 57.1 статті 57, пункту 203.2 статті 203 Податкового кодексу України, що призвело до встановлення порушення граничного строку сплати суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість, в тому числі за березень 2014 року.

За висновками акту перевірки відповідачем було прийнято податкове повідомлення-рiшення від 15 вересня 2014 року № 0012211501, яким до позивача застосований штраф у розмірі 20%, а саме 11001,17 грн. за платежем податок на додану вартість на підставі статті 126 глави 11 розділу ІІ ПК України (2755-17) за затримку сплати суми грошового зобов'язання в розмірі 55005,85 грн.

Відмовляючи в задоволенні позову, суди виходили з наступних мотивів, з чим погоджується суд касаційної інстанції.

Відповідно до пункту 57.1 статті 57 ПК України платник податків зобов'язаний самостійно сплатити суму податкового зобов'язання, зазначену у поданій ним податковій декларації, протягом 10 календарних днів, що настають за останнім днем відповідного граничного строку, передбаченого цим Кодексом для подання податкової декларації, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно з пунктом 126.1 статті 126 ПК України у разі, якщо платник податків не сплачує узгоджену суму грошового зобов'язання протягом строків, визначених цим Кодексом, такий платник податків притягується до відповідальності у вигляді штрафу у таких розмірах: при затримці до 30 календарних днів включно, наступних за останнім днем строку сплати суми грошового зобов'язання, - у розмірі 10 відсотків погашеної суми податкового боргу; при затримці більше 30 календарних днів, наступних за останнім днем строку сплати суми грошового зобов'язання, - у розмірі 20 відсотків погашеної суми податкового боргу.

Встановлено, що позивачем була подана декларація за березень 2014 року, внаслідок чого сума самостійно визначеного грошового зобов'язання з ПДВ склала 56022,00 грн. та позивач мав переплату у сумі 1019,14 грн., що підтверджується обліковою карткою позивача з податку на додану вартість. Граничний термін сплати ПДВ по декларації за березень 2014 року - 30 квітня 2014 року. З урахуванням наявної переплати грошове зобов'язання з ПДВ склало 55002,86 грн., яке фактично було сплачено позивачем лише 19 червня 2014 року з затримкою на 50 календарних днів, внаслідок чого відповідачем був застосований штраф 20% на суму 11000,57 грн. Крім цього, позивачем також поданий уточнюючий розрахунок від 13 травня 2014 року до декларації за березень 2014 року, внаслідок чого сума самостійно визначеного грошового зобов'язання з ПДВ склала 3,00 грн. Граничним терміном сплати ПДВ по уточнюючому розрахунку до декларації за березень 2014 року є 13 травня 2014 року, який фактично був сплачений позивачем лише 19 червня 2014 року з затримкою у 38 календарних днів, внаслідок чого був нарахований штраф 20% на суму 0,60 грн.

Факт несвоєчасної сплати податку на додану вартість за березень 2014 року не є спірною обставиною між сторонами, внаслідок чого не підлягає доказуванню відповідно до частини 3 статті 72 КАС України.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач, не погодившись з оскаржуваним повідомленням-рішенням, спрямував до Жовтневої ОДПІ м. Маріуполя Головного управління ДФС у Донецькій області лист від 15 вересня 2014 року № 75, в якому зазначив, що не сплачував податкові зобов'язання з ПДВ у зв'язку з нестабільною ситуацією у місті Маріуполі на той час. Також, позивачем до Жовтневої ОДПІ м. Маріуполя Головного управління ДФС у Донецькій області було надано сертифікат (висновок) № 1142 про настання обставин непереборної сили. Листом від 25 вересня 2014 року № 15010/10/05-81-15-01 відповідач повідомив позивача про відсутність підстав для незастосування штрафних санкцій. Указом Президента України від 14 квітня 2014 року № 405/2014 (405/2014) введено в дію рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року "Про невідкладні заходи щодо боротьби з терористичною загрозою і збереження територіальної цілісності України" та розпочато проведення Антитерористичної операції на території Донецької і Луганської областей. Тимчасові заходи для забезпечення підтримки суб'єктів господарювання, що здійснюють діяльність на території проведення антитерористичної операції, та осіб, які проживають у зоні проведення антитерористичної операції або переселилися з неї під час її проведення, визначає Закон України від 02 вересня 2014 року № 1669-VII "Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції" (1669-18) (далі - Закон № 1669-VII (1669-18) ). Абзацом 2 статті 1 зазначеного Закону визначено, що територія проведення антитерористичної операції - територія України, на якій розташовані населені пункти, визначені у затвердженому Кабінетом Міністрів України переліку, де проводилася антитерористична операція, розпочата відповідно до Указу Президента України "Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року "Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України" від 14 квітня 2014 року № 405/2014 (405/2014) .

Вищенаведеним Законом № № 1669-VII (1669-18) не врегульовано звільнення платників податків від відповідальності за несвоєчасну сплату грошових зобов'язань безпосередньо з податку на додану вартість, а, отже, норми даного Закону не застосовуються у спірних правовідносинах та посилання позивача на проведення антитерористичної операції у місті Маріуполі є безпідставним.

Стосовно посилання позивача на наявність форс-мажорних обставин, підтверджених сертифікатом ТПП України, слід зазначити наступне.

Відповідно до норм статті 32 ПК України зміна строку сплати податку та збору здійснюється шляхом перенесення встановленого податковим законодавством строку сплати податку та збору або його частини на більш пізній строк. Зміна строку сплати податку здійснюється у формі відстрочки або розстрочки.

Згідно з пунктом 100.2 статті 100 ПК України платник податків має право звернутися до контролюючого органу із заявою про розстрочення та відстрочення грошових зобов'язань або податкового боргу. Платник податків, який звертається до контролюючого органу із заявою про розстрочення, відстрочення грошових зобов'язань, вважається таким, що узгодив суму такого грошового зобов'язання.

Відповідно до пункту 100.4 статті 100 ПК України підставою для розстрочення грошових зобов'язань або податкового боргу платника податків є надання ним достатніх доказів існування обставин, перелік яких визначається Кабінетом Міністрів України, що свідчать про наявність загрози виникнення або накопичення податкового боргу такого платника податків, а також економічного обґрунтування, яке свідчить про можливість погашення грошових зобов'язань та податкового боргу та/або збільшення податкових надходжень до відповідного бюджету внаслідок застосування режиму розстрочення, протягом якого відбудуться зміни політики управління виробництвом чи збутом такого платника податків.

Згідно з пунктом 100.5 статті 100 ПК України підставою для відстрочення грошових зобов'язань або податкового боргу платника податків є надання ним доказів, перелік яких визначається Кабінетом Міністрів України, що свідчать про наявність дії обставин непереборної сили, що призвели до загрози виникнення або накопичення податкового боргу такого платника податків, а також економічного обґрунтування, яке свідчить про можливість погашення грошових зобов'язань або податкового боргу та/або збільшення податкових надходжень до відповідного бюджету внаслідок застосування режиму відстрочення, протягом якого відбудуться зміни політики управління виробництвом чи збутом такого платника податків.

Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 27 грудня 2010 року № 1235 "Про затвердження переліку обставин, що свідчать про наявність загрози виникнення або накопичення податкового боргу, і доказів існування таких обставин" (1235-2010-п) доказами, що підтверджують факт настання зазначених обставин, є висновок Торгово-промислової палати про настання обставин непереборної сили чи стихійного лиха на території України, рішення Президента України про оголошення окремих місцевостей України зоною надзвичайної екологічної ситуації, затверджені Верховною Радою України.

Отже, наданий позивачем сертифікат (висновок) № 1142 про настання обставин непереборної сили є однією з підстав для звернення із заявою щодо розстрочення або відстрочення грошових зобов'язань або податкового боргу.

Однак, позивачем не надано будь-яких підтверджуючих документів звернення до податкового органу із заявою про розстрочення або відстрочення грошових зобов'язань або податкового боргу з податку на додану вартість, тому викладені обставини не є достатнім обґрунтуванням щодо звільнення від відповідальності за порушення строків, визначених податковим законодавством України.

За таких обставин та з урахуванням вимог ч. 3 ст. 2, ч. 2 ст. 71 КАС України, суди дійшли обґрунтованого висновку щодо відсутності підстав для задоволення позову.

Відповідно до п. 3 ст. 220-1 КАС України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Отже, колегія суддів вважає, що в межах касаційної скарги порушень судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права при вирішенні цієї справи не допущено. Правова оцінка обставин у справі дана вірно, а тому касаційну скаргу слід відхилити, а оскаржувані судові рішення залишити без змін.

Керуючись ст.ст. 210 - 232 Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) , суд -

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "СТЕП" відхилити.

Ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 13 квітня 2016 року та постанову Донецького окружного адміністративного суду від 22 лютого 2016 року по справі № 805/33/16-а залишити без змін.

Справу повернути до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили та може бути переглянута Верховним Судом України в порядку передбаченому ст. ст. 235 - 239, ч. 5 ст. 254 КАС України.