Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Головуючого судді-доповідача Голубєвої Г.К.

Суддів Приходько І.В.

Юрченко В.П.,

розглянувши в попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Новомосковської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Дніпропетровській області на постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 01 червня 2016 року по справі № 804/15501/15 за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 до Новомосковської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, вимоги та рішення, -

Фізична особа-підприємець ОСОБА_3 звернулась до суду з позовною заявою до Новомосковської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення № 0017611702 від 23.09.2015 року про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб в сумі 425928,00 грн., в тому числі за основним зобов'язанням у розмірі 283952,00 грн. та штрафними (фінансовими) санкціями у розмірі 141976,00 грн.; рішення про застосування штрафних санкцій за донарахування своєчасно не нарахованого єдиного внеску № 0020451702 від 06.11.2015 року в сумі 54996,11 грн., в тому числі 52378,20 грн. основного зобов'язання та 2618,91 грн. штрафних санкцій; вимоги про сплату боргу (недоїмки) № 0020441702 від 06.11.2015 року зі сплати єдиного внеску в сумі 52378,20 грн.

Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 15 лютого 2016 року у задоволенні адміністративного позову відмовлено у повному обсязі.

Постановою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 01 червня 2016 року скасовано рішення суду першої інстанції та прийнято нове рішення задоволення позову з мотивів обґрунтованості позовних вимог.

Не погоджуючись з рішенням суду апеляційної інстанції, відповідач подав касаційну скаргу, в якій просить його скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції, оскільки вважає, що постанову суду апеляційної інстанції було прийнято з порушенням норм матеріального права та без належного врахування всіх обставин справи.

Перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що уповноваженими працівниками Новомосковської ОДПІ була проведена документальна планова виїзна перевірка позивача з питань дотримання вимог податкового та іншого законодавства за період з 01.01.2014 року по 31.12.2014 року, за результатами якої складено акт № 250/172/НОМЕР_2 від 04.09.2015 року.

Перевіркою встановлено порушення:

- ст. 177 ПК України в частині завищення валових витрат в сумі 1687500,00 грн. за 2014 рік. Донараховано ПДФО у розмірі 283952,00 грн. ;

- п.4 ч.1 ст. 4, п.2 ст. 6, п.1 ч.2 ст. 7, п.11 ст. 8 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування", внаслідок чого встановлено заниження до сплати єдиного соціального внеску на рахунок розбіжностей чистого оподатковуваного доходу в сумі 1687500,00 грн. за 2014 рік. Сума боргу по ЄСВ складає 52378,20 грн.

На підставі вказаного акту перевірки та за наслідками процедури адміністративного оскарження відповідачем були прийняті спірні податкове повідомлення-рішення, вимога та рішення.

Задовольняючи позов, суд апеляційної інстанції виходив з наступних мотивів, з чим погоджується суд касаційної інстанції.

У відповідності до п.177.1 ст. 177 ПК України доходи фізичних осіб-підприємців, отримані протягом календарного року від провадження господарської діяльності, оподатковуються за ставками, визначеними в пункті 167.1 статті 167 цього Кодексу.

У п.177.2 ст. 177 ПК України визначено, що об'єктом оподаткування є чистий оподатковуваний дохід, тобто, різниця між загальним оподатковуваним доходом (виручка у грошовій та не грошовій формі) і документально підтвердженими витратами, пов'язаними з господарською діяльністю такої фізичної особи-підприємця.

Пунктом 177.4 статті 177 ПК України встановлено, які витрати відносяться до переліку витрат, безпосередньо пов'язаних з отриманням доходів. Серед іншого, це витрати, до складу яких включається вартість сировини, матеріалів, товарів, що утворюють основу для виготовлення (продажу) продукції або товарів (надання робіт, послуг), купівельних напівфабрикатів та комплектуючих виробів, палива й енергії, будівельних матеріалів, запасних частин, тари й тарних матеріалів, допоміжних та інших матеріалів, які можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного об'єкта витрат.

Встановлено, що між позивачем та ФГ "Золоте Руно 2013" укладено договір поставки соняшника урожаю 2013 року кількістю 450,00 тон, згідно з яким право власності на продукцію переходить від продавця (ФГ "Золоте Руно 2013") до покупця (позивач) в момент отримання грошових коштів, товар транспортується транспортом покупця.

На виконання умов договору було здійснено поставку соняшника 29 та 30 квітня 2014 року, що підтверджується належно оформленими податковими та видатковими накладними, рахунками-фактурами, факт перевезення власним транспортом підтверджено товарно-транспортними накладними, подорожніми листами та правовстановлюючими документами на наявні транспортні засоби, зауважень до яких у податкового органу не виникало.

Якість отриманого товару (зерна соняшника) підтверджено наданими на вимогу суду посвідченнями якості зерна

Факт використання позивачем отриманої продукції у власній господарській діяльності підтверджено матеріалами справи.

Як слідує із листа Держземагенства у Полтавському районі, станом на 01.01.2013 року за ФГ "Золоте Руно 2013" на території Полтавського району Полтавської області земельних ділянок у власності чи оренді не перебувало, в той же час у вказаного господарства наявні земельні ділянки у Новомосковському районі Дніпропетровської області загальною площею 4056 га.

Згідно даних державного статистичного спостереження щодо підсумків збору врожаю на 01 грудня 2013 року ФГ "Золоте Руно 2013" одержано врожаю - 106380,00 центнерів соняшнику на зерно, а згідно Договору позивач придбав у даного контрагента лише 450,00 т соняшника.

Таким чином, висновки податкового органу про те, що у даного господарства були відсутні можливості виростити, чи ними не вирощено вказаної кількості соняшника у 2013 році, є лише припущенням та спростовуються матеріалами справи.

Висновки податкового органу про те, що ФГ "Золоте Руно 2013" не є виробником сільськогосподарської продукції, так як відсутнє за юридичною адресою, також спростовується наявними у справі доказами, а саме - висновками судового рішення від 14.05.2015 року, що набрало законної сили та яким, зокрема, і відновлено реєстрацію платника ПДВ.

Щодо посилання податкового органу на те, що у ФГ "Золоте Руно 2013" відсутні склади зберігання соняшника (зерносховища), колегія суддів зазначає, що згідно акту перевірки оперативного управління Західно-Донбаської ОДПІ, не встановлено наявності складських приміщень у Дніпропетровській області, в той час, як транспортування товару відбувалось з с. Розсошенці Полтавської області, а в матеріалах справи містяться фотоматеріали щодо наявності приміщень, де знаходилось зерно соняшника, крім того, водіями підтверджено, що саме звідти зерно соняшника і було транспортовано, що не спростовано ніякими іншими доказами.

Згідно положень частини 2 статті 8 Кодексу адміністративного судочинства України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Суд акцентує увагу на тому, що відповідно до частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Такий підхід узгоджується з практикою Європейського Суду з прав людини. Так, у пункті 110 рішення від 23 липня 2002 року у справі "Компанія "Вестберґа таксі Актіеболаґ" та Вуліч проти Швеції" визначив, що "…адміністративні суди, які розглядають скарги заявників стосовно рішень податкового управління, мають повну юрисдикцію у цих справах та повноваження скасувати оскаржені рішення. Справи мають бути розглянуті на підставі поданих доказів, а довести наявність підстав, передбачених відповідними законами, для призначення податкових штрафів має саме податкове управління.".

В той же час, податковим органом під час розгляду адміністративної справи не наведено об'єктивних доводів щодо наявності в діях позивача ознак неправомірності, не надано доказів узгодженості дій позивача з недобросовісними платниками податків (постачальниками) з метою незаконного отримання податкової вигоди, як і не доведено правомірності оскаржуваних рішень суб'єкта владних повноважень.

За таких обставин та з урахуванням вимог ч. 3 ст. 2, ч. 2 ст. 71 КАС України, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку щодо наявності підстав для задоволення позову.

Відповідно до п. 3 ст. 220-1 КАС України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Отже, колегія суддів вважає, що в межах касаційної скарги порушень судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права при вирішенні цієї справи не допущено. Правова оцінка обставин у справі дана вірно, а тому касаційну скаргу слід відхилити, а оскаржуване судове рішення залишити без змін.

Керуючись ст.ст. 210 - 232 Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) , суд -

Касаційну скаргу Новомосковської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Дніпропетровській області відхилити.

Постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 01 червня 2016 року по справі № 804/15501/15 залишити без змін.

Справу повернути до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили та може бути переглянута Верховним Судом України в порядку передбаченому ст. ст. 235 - 239, ч. 5 ст. 254 КАС України.