Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів: головуючого судді Борисенко І.В. суддів Голубєвої Г.К. Юрченко В.П., розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Кіровоградської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Кіровоградській області на постанову та ухвалу Кіровоградського окружного адміністративного суду від 18.05.2013 Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 17.06.2014 у справі № 811/474/13-а за позовом Приватного підприємства "Будреаль" до Кіровоградської об'єднаної державної податкової інспекції Кіровоградської області ДПС про визнання протиправним та скасування податкових повідомлень-рішень,-

Приватне підприємство "Будреаль" звернулось до суду з позовом до Кіровоградської об'єднаної державної податкової інспекції Кіровоградської області Державної податкової служби, в якому просить визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення № 0000320224, № 0000330224 від 29.01.2013.

Постановою Кіровоградського окружного адміністративного суду від 18.05.2013, залишеною без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 17.06.2014, позов задоволено.

Не погоджуючись з вказаними рішеннями судів попередніх інстанцій, відповідач подав касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить їх скасувати та прийняти нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовити.

На підставі розпорядження керівника апарату від 12.10.2016 № 978 та відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 13.10.2016 справа № 811/474/13-а була перерозподілена на суддю Борисенко І.В.

Переглянувши судові рішення в межах касаційної скарги, перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, з огляду на таке.

Судами попередніх інстанцій встановлено наступне:

- відповідачем проведено документальну позапланову невиїзну перевірку позивача з питань правильності нарахування податкових зобов'язань та податкового кредиту з податку на додану вартість та доходів та витрат, що враховуються при визначенні об'єкта оподаткування з податку на прибуток підприємств по взаємовідносинах з фізичною особою-підприємцем ОСОБА_4 за січень 2011 року, ТОВ "Арсалон" за лютий 2012 року, ТОВ "Сініат" за березень 2012 року, ТОВ "Арагон Торг" за квітень 2012 року, за результатами якої складено акт № 6/22-4/36514174 від 09.01.2013;

- названим актом перевірки встановлено порушення позивачем вимог п.198.3, п.198.6, п.198.2 ст. 198 Податкового кодексу України, в результаті чого позивачем занижено податок на додану вартість на суму 266 280 грн., п.5.1 ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", п.138.2 п.138.4 п.138.8 ст.138 та п.п.139.1.9 п.139.1 ст. 139 Податкового кодексу України, в результаті чого позивачем занижено податок на прибуток підприємств на суму 286 903 грн.;

- на підставі названого акту перевірки відповідачем прийнято:

1) податкове повідомлення-рішення № 0000320224 від 29.01.2013, яким позивачу збільшено грошове зобов'язання за платежем податок на додану вартість на суму 344 604 грн. (з яких: за основним платежем - 229 736 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями - 114 868 грн.);

2) податкове повідомлення-рішення № 0000330224 від 29.01.2013, яким позивачу збільшено грошове зобов'язання за платежем податок на прибуток приватних підприємств на суму 361 835 грн. (з яких: за основним платежем - 241 223 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями - 120 612 грн.).

Позиція податкового органу полягає в тому, що позивачем було укладено договори з ТОВ "Арсалон" та ТОВ "Арагон Торг" без мети настання реальних наслідків, а спірні операції щодо придбання позивачем товарів (робіт, послуг) у вказаних контрагентів не підтверджуються стосовно врахування реального часу їх здійснення, місцезнаходження майна, наявності трудових ресурсів, виробничо-складських приміщень та іншого майна, які економічно необхідні для здійснення господарських операцій.

Задовольняючи позов, суди попередніх інстанцій не погодилися з доводами відповідача щодо наявності порушень позивачем вимог податкового законодавства, оскільки поданими позивачем доказами підтверджено правомірність формування спірних показників податкової звітності. Водночас, відповідачем належними доказами не підтверджено порушень позивачем вимог податкового законодавства, встановлених актом перевірки.

Суд касаційної інстанції погоджується з такими висновками судів попередніх інстанцій з огляду на таке.

Оскільки згідно зі ст. 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства, то визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків (як обов'язкова ознака господарської операції) кореспондується з нормами Податкового кодексу України (2755-17) .

Згідно п.198.3 ст. 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до п.198.6 ст. 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу

У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

За змістом п.138.1 ст. 138 Податкового кодексу України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування податком на прибуток, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

У відповідності до п.138.2 ст. 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Отже, витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток та податком на додану вартість мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків. Крім того, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що між позивачем (як покупцем) та ТОВ "Арсаон" (як продавцем) укладено договір № 1 від 04.01.2012, за умовами якого останній зобов'язується постачати (передавати) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності, а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар та сплатити за нього на умовах договору. Предметом поставки є будматеріали, санітарно-технічні вироби, залізні вироби, вироби з деревини в асортименті.

Також, судами встановлено, що між позивачем (як покупцем) та ТОВ "Арагон Торг" (як продавцем) укладено договір № 01/04 від 01.04.2012, за умовами якого останній зобов'язується постачати (передавати) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності, а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар та сплатити за нього на умовах договору. Предметом поставки є будматеріали, санітарно-технічні вироби, залізні вироби, вироби з деревини в асортименті.

Дослідивши надані позивачем докази, в тому числі первинні документи (видаткові накладні, виписки з особового рахунку, податкові накладні), судами попередніх інстанцій встановлено, що ними підтверджено факт виконання умов укладених договорів та факт подальшої реалізації позивачем придбаного товару.

Колегія суддів касаційної інстанції вважає, що суд апеляційної інстанції, дослідивши надані позивачем первинні документи, дійшов обґрунтованого висновку про те, що вони складені у відповідності до вимог Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" (996-14) , а податкові накладні, на підставі яких позивачем було віднесено до складу податкового кредиту суми податку на додану вартість, оформленні у відповідності до вимог ст. 201 Податкового кодексу України.

Вищезазначені докази оцінені судами як належні та допустимі.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що на дату здійснення спірних операцій контрагенти позивача у встановленому законом порядку були зареєстрованими як суб'єкти господарювання, взяті податковим органом на облік як платники податків, в тому числі, податку на додану вартість.

Суди попередніх станцій обґрунтовано не взяли до уваги посилання відповідача на матеріали перевірок контрагентів позивача, оскільки чинне законодавство України не ставить в залежність виникнення у платника податків права на податковий кредит з податку на додану вартість та/або валових витрат з податку на прибуток від дотримання вимог податкового законодавства його контрагентами.

Також, під час розгляду справи судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що позивач виконав всі законодавчо передбачені умови для віднесення вартості придбаних товарів до валових витрат, а суми податку на додану вартість - до складу податкового кредиту у відповідних (податкових) періодах.

Доводи касаційної скарги усього вищенаведеного не спростовують.

Таким чином, колегія суддів касаційної інстанції вважає правильним, не спростованим доводами касаційної скарги, висновок судів попередніх інстанцій, які, встановивши обставини фактичного здійснення господарських операцій між позивачем та його контрагентами, не знайшли підстав вважати неправомірним формування позивачем податкового кредиту з податку на додану вартість та витрат, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування податком на прибуток, на підставі розрахунків, проведених за наслідками здійснених господарських операцій з його контрагентами.

Суд касаційної інстанції не вбачає порушень судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права при вирішенні даної справи та вважає, що суди повно встановили обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, та надали їм правову оцінку на підставі норм закону, що підлягали застосуванню до даних правовідносин.

Відповідно до ст. 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

За наведених обставин та з урахуванням викладеного, колегія суддів Вищого адміністративного суду України не знаходить підстав, які могли б призвести до скасування оскаржуваного судового рішення.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 220, 2201, 223, 224, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

1. Касаційну скаргу Кіровоградської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Кіровоградській області залишити без задоволення.

2. Постанову Кіровоградського окружного адміністративного суду від 18.05.2013 та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 17.06.2014 залишити без змін.

3. Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, передбачених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України, у порядку та в строки, встановлені статтями 236 - 2391 Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) .