Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів: головуючого судді Борисенко І.В. суддів Голубєвої Г.К. Юрченко В.П., розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Васильківської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Київській області на постанову Київського окружного адміністративного суду від 17.09.2014 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 11.12.2014 у справі № 810/4863/14 за позовом Державного підприємства "Фастівське лісове управління" до Васильківської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Київській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,-

Державне підприємство "Фастівське лісове господарство" звернулось до суду з позовом до Васильківської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Київській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення № 000119200 від 05.06.2014.

Постановою Київського окружного адміністративного суду від 17.09.2014, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 11.12.2014, позов задоволено.

Не погоджуючись з названими судовими рішеннями, відповідач подав касаційну скаргу, в якій просить їх скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову, оскільки вважає, що постанову суду першої та ухвалу суду апеляційної інстанцій було прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права.

У письмовому запереченні на касаційну скаргу позивач, посилаючись на те, що вимоги касаційної скарги є необґрунтованими, просить у задоволенні касаційної скарги відмовити та оскаржувані судові рішення залишити без змін.

На підставі розпорядження керівника апарату від 09.12.2016 № 1358 та відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 14.12.2016 справа № 810/4863/14 була перерозподілена на суддю Борисенко І.В.

Переглянувши судові рішення в межах касаційної скарги, перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, з огляду на таке.

Судами попередніх інстанцій встановлено наступне:

- відповідачем проведено камеральну перевірку позивача щодо дотримання своєчасності сплати збору за спеціальне використання лісових ресурсів, за результатами якої складено акт № 1631/2502-00992059 від 18.04.2014;

- названим актом перевірки встановлено порушення позивачем вимог п.57.1 ст. 57 Податкового кодексу України внаслідок порушення позивачем термінів сплати грошового зобов'язання: на суму 200 000 грн. - 35 днів та на суму 395 910,87 грн. - 50 днів;

- на підставі названого акту перевірки відповідачем було прийнято податкове повідомлення-рішення № 000119200 від 05.06.2014, яким на підставі ст. 126 Податкового кодексу України до позивача застосовано штрафні (фінансові) санкції (штраф) на суму 119 182,17 грн.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що відповідач неправильно визначив розмір податкового зобов'язання позивача, що підлягало сплаті, оскільки не врахував дані податкової звітності за попередні звітні (податкові) періоди, уточнюючий розрахунок, пояснювальну записку та відомості про переплату та сплату сум податку, внаслідок чого прийняття оскаржуваного рішення є неправомірним.

Суд касаційної інстанції погоджується з висновками судів попередніх інстанцій щодо наявності законних підстав для задоволення позову з огляду на таке.

Згідно п.54.1 ст. 54 Податкового кодексу України крім випадків, передбачених податковим законодавством, платник податків самостійно обчислює суму податкового та/або грошового зобов'язання та/або пені, яку зазначає у податковій (митній) декларації або уточнюючому розрахунку, що подається контролюючому органу у строки, встановлені цим Кодексом. Така сума грошового зобов'язання та/або пені вважається узгодженою.

За змістом п.50.1 ст. 50 Податкового кодексу України у разі якщо у майбутніх податкових періодах (з урахуванням строків давності, визначених статтею 102 цього Кодексу) платник податків самостійно (у тому числі за результатами електронної перевірки) виявляє помилки, що містяться у раніше поданій ним податковій декларації (крім обмежень, визначених цією статтею), він зобов'язаний надіслати уточнюючий розрахунок до такої податкової декларації за формою чинного на час подання уточнюючого розрахунку.

Платник податків, який самостійно (у тому числі за результатами електронної перевірки) виявляє факт заниження податкового зобов'язання минулих податкових періодів, зобов'язаний, за винятком випадків, установлених пунктом 50.2 цієї статті:

а) або надіслати уточнюючий розрахунок і сплатити суму недоплати та штраф у розмірі трьох відсотків від такої суми до подання такого уточнюючого розрахунку;

б) або відобразити суму недоплати у складі декларації з цього податку, що подається за податковий період, наступний за періодом, у якому виявлено факт заниження податкового зобов'язання, збільшену на суму штрафу у розмірі п'яти відсотків від такої суми, з відповідним збільшенням загальної суми грошового зобов'язання з цього податку.

Відповідно до п.126.1 ст. 126 Податкового кодексу України у разі якщо платник податків не сплачує узгоджену суму грошового зобов'язання та/або авансових внесків з податку на прибуток підприємств протягом строків, визначених цим Кодексом, такий платник податків притягується до відповідальності у вигляді штрафу у таких розмірах: при затримці до 30 календарних днів включно, наступних за останнім днем строку сплати суми грошового зобов'язання, - у розмірі 10 відсотків погашеної суми податкового боргу; при затримці більше 30 календарних днів, наступних за останнім днем строку сплати суми грошового зобов'язання, - у розмірі 20 відсотків погашеної суми податкового боргу.

Колегія суддів касаційної інстанції вважає вірним висновок суду апеляційної інстанції про те, що штраф, передбачений п.50.1 ст. 50 Податкового кодексу України, застосовується у випадку заниження платником податків податкового зобов'язання, а його розмір визначається у співвідношенні до суми недоплати. У разі, якщо відбулось завищення податкового зобов'язання, штраф, передбачений ст. 50 Податкового кодексу України, не застосовується.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що 04.02.2014 позивач подав до податкового органу податковий розрахунок збору за спеціальне використання лісових ресурсів за 2013 рік, в якому самостійно визначив суму збору за звітний квартал (рядок 5) у розмірі 1 246 371 грн.

Однак, у рядку 4 податкового розрахунку за 2013 рік позивач неправильно зазначив показник "нарахованої суми за попередні звітні періоди", що вплинуло на показник суми збору за звітний квартал (рядок 5), який мав становити не 1 246 371 грн. (як задекларував позивач), а 332 136 грн.

10.04.2014 позивач подав до податкового органу уточнюючий податковий розрахунок за 2013 рік, в якому виправив помилку та визначив суму збору за звітний квартал (рядок 5) у розмірі 332 136 грн. Разом з уточнюючим податковим розрахунком позивач подав до податкового органу пояснювальну записку № 124 від 11.04.2014, в якій пояснив суть помилки і причини її виникнення.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, згідно податкових розрахунків позивача за три квартали 2013 року, за 2013 рік та уточнюючого податкового розрахунку за 2013 рік розмір податкового зобов'язання позивача зі сплати збору за спеціальне використання лісових ресурсів за 2013 рік становив 332 136 грн.

Також, судами встановлено, що станом на 01.01.2014 позивач мав переплату зі сплати збору за спеціальне використання лісових ресурсів на суму 250 460,13 грн. Згідно платіжного доручення № 134 від 14.01.2014 позивач перерахував до державного бюджету кошти на суму 100 000 грн. з призначенням платежу "Збір за спеціальне використання лісових ресурсів за 4-й квартал 2013 року".

Таким чином, за встановлених обставин даної справи, колегія суддів касаційної інстанції вважає обґрунтованим висновок судів попередніх інстанцій про те, що станом на 20.02.2014 (визначений законом термін сплати податкових зобов'язань) разом із сумою переплати (сальдо станом на 01.01.2014 у розмірі 250 460,13 грн.) позивач сплатив до державного бюджету збір за спеціальне використання лісових ресурсів у сумі 350 460,13 грн., у той час як розмір його податкового зобов'язання за цим видом платежу становив 332 136 грн. Тобто, станом на 20.02.2014 позивач мав переплату на суму 15 324,13 грн.

З огляду на викладене, колегія суддів касаційної інстанції вважає правильним, не спростованим доводами касаційної скарги, висновок судів попередніх інстанцій щодо відсутності підстав для застосування до позивача штрафних санкцій на підставі ст. 126 Податкового кодексу України та, як наслідок, прийняття спірного податкового повідомлення-рішення, оскільки станом на день подання податкової звітності за 2013 рік позивач мав перевищення податкового зобов'язання.

Отже, колегія суддів касаційної інстанції вважає обґрунтованими висновки судів попередніх інстанцій щодо відсутності порушень позивачем вимог податкового законодавства, встановлених актом перевірки, та, як наслідок, щодо наявності законних підстав для скасування спірного податкового повідомлення-рішення.

Суд касаційної інстанції не вбачає порушень судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права при вирішенні даної справи та вважає, що суди повно встановили обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, та надали їм правову оцінку на підставі норм закону, що підлягали застосуванню до даних правовідносин.

Доводи касаційної скарги не дають підстав вважати, що при прийнятті оскаржуваних судових рішень судами першої та апеляційної інстанцій були порушені норми матеріального чи процесуального права.

Відповідно до ст. 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

За наведених обставин даної справи та з урахуванням викладеного, колегія суддів Вищого адміністративного суду України не знаходить підстав, які могли б призвести до скасування оскаржуваних судових рішень.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 220, 220-1, 223, 224, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

1. Касаційну скаргу Васильківської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Київській області залишити без задоволення.

2. Постанову Київського окружного адміністративного суду від 17.09.2014 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 11.12.2014 залишити без змін.

3. Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, передбачених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України, у порядку та в строки, встановлені статтями 236 - 2391 Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) .