Р I Ш Е Н Н Я
Iменем України
20 грудня 2006 року м. Київ
Колегія суддів Судової палати у цивільних справах
Верховного Суду України в складі:
головуючого
Гнатенка А.В.,
суддів:
Григор'євої Л.I., Балюка М.I.,
Барсукової В.М., Данчука В.Г., -
розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до
ОСОБА_2 та держави України про відшкодування шкоди, заподіяної
здоров'ю внаслідок злочину,
в с т а н о в и л а:
У вересні 2003 року позивачка звернулася з позовом до
ОСОБА_2 про відшкодування шкоди, заподіяної каліцтвом у результаті
скоєння відповідачем злочину. Зазначала, що під час
дорожньо-транспортної пригоди, яка сталася 18 березня 1972 року з
вини відповідача, вона отримала ушкодження здоров'я і є інвалідом
першої групи. Протягом останніх років за рішенням суду на її
користь із Соснівського комбінату побутового обслуговування
населення (далі - Комбінат) власника джерела підвищеної небезпеки,
яким заподіяно шкоду, на її користь стягувалися щомісячні платежі
на відшкодування заподіяної шкоди. Оскільки розпорядженням
голови Березнівської районної державної адміністрації НОМЕР_1
комбінат ліквідовано без правонаступництва, ОСОБА_1. просила
стягнути шкоду з відповідача.
У процесі розгляду справи, посилаючись на те, що відповідач є
матеріально неспроможним, оскільки він сам є інвалідом першої
групи, позивачка просила на підставі ст. 1207 ЦК України
( 435-15 ) (435-15)
стягнути заподіяну ним шкоду з держави (щомісячні
платежі, моральну шкоду та витрати на сторонній догляд).
Рішенням Рівненського міського суду від 11 жовтня 2005 року,
залишеним без зміни ухвалою апеляційного суду Рівненської області
від 24 січня 2006 року, позов задоволено частково.
Стягнуто з управління державного Казначейства в Рівненській
області на користь ОСОБА_1. витрати на сторонній догляд одноразово
4952 грн. та щомісячно по 332 грн., починаючи з 1 жовтня 2005
року, безстроково.
У задоволенні позову про відшкодування моральної шкоди та
коштів на придбання автомобіля відмовлено.
У касаційній скарзі управління Державного казначейства в
Рівненській області просить скасувати постановлені у справі
рішення та постановити рішення про відмову в позові, посилаючись
на порушення судами норм матеріального права.
Касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.
Відповідно до ст. 341 ЦПК України ( 1618-15 ) (1618-15)
суд касаційної
інстанції має право скасувати судові рішення і ухвалити нове
рішення або змінити рішення, якщо застосовано закон, який не
поширюється на ці правовідносини, чи не застосовано закон, який
підлягає застосуванню.
Відповідно до ст. 1207 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
(введеного в дію
з 1 січня 2004 року) шкода, завдана каліцтвом, іншим ушкодженням
здоров'я, або смертю внаслідок злочину, відшкодовується
потерпілому державою, якщо не встановлено особу, яка вчинила
злочин, або якщо вона є неплатоспроможною. Умови та порядок
відшкодування державою такої шкоди встановлюються спеціальним
законом. На час вирішення спору спеціального закону не прийнято.
Судом установлено, що 18 березня 1972 року позивачка отримала
ушкодження здоров'я внаслідок злочину, вчиненого ОСОБА_2., якого
засуджено вироком Березнівського районного суду від 15 травня 1972
року за ст. 215 ч. 2 КК УРСР.
Відповідно до рішень суду від 18 квітня 1974 року, 5 травня
1975 року з Соснівського комбінату побутового обслуговування
населення як власника джерела підвищеної небезпеки, від взаємодії
з яким позивачка отримала каліцтво і яким керував ОСОБА_2.,
перебуваючи з комбінатом у трудових відносинах, на користь
ОСОБА_1. стягувалися щомісячні платежі на відшкодування завданої
шкоди.
Задовольняючи позов ОСОБА_1. на підставі ст.ст. 3, 27
Конституції України ( 254к/96-ВР ) (254к/96-ВР)
, ст.ст. 1195, 1207 ЦК України
( 435-15 ) (435-15)
та стягуючи з державного бюджету через управління
Державного казначейства України в Рівненській області кошти на
відшкодування завданої ушкодженням здоров'я шкоди, суд виходив із
факту заподіяння цієї шкоди злочином, неплатоспроможності ОСОБА_2.
та обов'язку держави в даному випадку відшкодувати шкоду.
Проте такого висновку суд дійшов з порушенням норм
матеріального права.
Так, застосовуючи до спірних правовідносин норми Цивільного
кодексу України ( 435-15 ) (435-15)
(ст.ст. 1195, 1207), введеного в дію 1
січня 2004 року, суд не врахував, що ці норми застосовуються до
цивільних відносин, які виникли після набрання чинності цим
Кодексом, або до тих прав і обов'язків, які виникли до набрання
чинності або продовжують існувати після набрання ним чинності.
При цьому суд залишив поза увагою ту обставину, що спірні
правовідносини виникли в 1972 році й відповідно до діючого на час
виникнення правовідносин цивільного законодавства - ст. 450 ЦК
України (1963 ( 1540-06 ) (1540-06)
року) - відповідальність за шкоду,
заподіяну джерелом підвищеної небезпеки, несе власник цього
джерела, а відповідальність особи, яка вчинила за таких обставин
злочин, чи держави, не передбачалася.
На підставі зазначеної норми - ст. 450 ЦК України (1963
( 1540-06 ) (1540-06)
року) - судовими рішеннями на користь позивачки й
стягувалися відповідні платежі з комбінату.
Організація ж, яка відшкодувала шкоду, заподіяну з вини її
працівника під час виконання ним трудових обов'язків, мала право
регресу до винного працівника (ст. 452 Кодексу 1963 року).
Аналогічні норми передбачені й у діючому ЦК України
( 435-15 ) (435-15)
(ст.ст. 1187, 1191).
При цьому як Кодексом (1963 року), так і Кодексом (2004 року)
передбачений порядок відшкодування шкоди у разі припинення
юридичної особи, зобов'язаної відшкодувати шкоду (ст.ст. 37, 40 ЦК
1963 року; ст. 112, 1205 ЦК 2004 року).
Таким чином, ураховуючи, що на спірні правовідносини норма
ст. 1207 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
не поширюється, а діючим на час
виникнення цих правовідносин законодавством не передбачалась
відповідальність держави чи особи, яка заподіяла шкоду, внаслідок
злочину, керуючи джерелом підвищеної небезпеки під час виконання
трудових обов'язків, у позові ОСОБА_1. до ОСОБА_2. і держави
України із заявлених нею підстав слід відмовити.
З цих же підстав є правильним рішення суду в частині відмови
в стягненні моральної шкоди та витрат на придбання автомобіля.
Оскільки судові рішення в частині задоволення позову
постановлені з порушенням норм матеріального права, що призвело до
неправильного вирішення справи, вони підлягають скасуванню з
постановленням нового рішення про відмову в позові відповідно до
ст. 341 ЦПК України ( 1618-15 ) (1618-15)
.
За таких обставин, керуючись ст.ст. 336, 341 ЦПК України
( 1618-15 ) (1618-15)
, колегія суддів Судової палати у цивільних справах
Верховного Суду України
в и р і ш и л а:
Касаційну скаргу управління Державного казначейства в
Рівненській області задовольнити.
Рішення Рівненського міського суду від 11 жовтня 2005 року та
ухвалу апеляційного суду Рівненської області від 24 січня 2006
року в частині задоволення позову ОСОБА_1 до держави України,
ОСОБА_2 про відшкодування шкоди скасувати, і постановити нове
рішення про відмову в позові.
У решті - рішення залишити без зміни.
Рішення оскарженню не підлягає.
Головуючий А.В. Гнатенко
Судді: В.М. Барсукова
М.I. Балюк
Л.I. Григор'єва
В.Г. Данчук