У Х В А Л А
IМЕНЕМ УКРАЇНИ
20 грудня 2006 року
м. Київ
Колегія суддів Судової палати у цивільних справах
Верховного Суду України в складі:
головуючого
Патрюка М.В.,
суддів:
Костенка А.В.,
Панталієнка П.В.,
Лященко Н.П.,
Прокопчука Ю.В.,-
розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до
ОСОБА_2 про визнання недійсними договорів дарування та визнання
права власності на майно в порядку спадкування за законом, за
касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Заводського районного суду
м. Дніпродзержинська від 30 грудня 2004 року та ухвалу
апеляційного суду Дніпропетровської області від 7 червня 2005
року,
в с т а н о в и л а:
Позивач звернувся в суд із вищезазначеним позовом,
посилаючись на те, що його батьку, ОСОБА_3., належав на праві
власності будинок №АДРЕСА_1 в місті Дніпродзержинську
Дніпропетровської області. Він, позивач, до 16 березня 2001 року
проживав у вказаному будинку. 7 жовтня 1995 року його батько
помер, а він і його сестра, ОСОБА_4., продовжували проживати в
цьому будинку. 15 березня 2001 року його сестра, ОСОБА_4.,
померла, а 16 березня 2001 року його, позивача, затримано
співробітниками міліції, а згодом засуджено на два роки
позбавлення волі. 16 вересня 2003 року він звільнився з місць
позбавлення волі у зв'язку з відбуттям покарання. Повернувшись
додому ОСОБА_1. дізнався, що в будинку проживає відповідачка, яка
отримала будинок у дар від його сестри 23 лютого 2001 року. Крім
того, він дізнався, що 14 червня 1995 року між його батьком та
сестрою укладено договір дарування цього ж будинку. Вважав, що
його сестра скористалася тим, що батько перед своєю смертю не міг
усвідомлювати значення своїх дій і керувати ними, а тому позивач
просив поновити йому строк позовної давності, визнати недійсними
вказані договори та визнати за ним право власності на спадкове
майно за законом.
Рішенням Заводського районного суду м. Дніпродзержинська від
30 грудня 2004 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду
Дніпропетровської області від 7 червня 2005 року, у задоволенні
позову відмовлено.
У касаційній скарзі ОСОБА_1. ставить питання про скасування
судових рішень з підстав порушення судами норм матеріального та
процесуального права.
Касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.
Районний суд, відмовляючи в задоволенні позову, виходив із
того, що при укладенні договору дарування 14 червня 1995 року
батько позивача, ОСОБА_3., розумів значення своїх дій і міг ними
керувати, що не добуто доказів про те, що позивач не знав і не міг
знати про укладення в 1995 році оспорюваного договору.
При цьому суд виходив із того, що не може вважати за
достовірні пояснення позивача про те, що при вивченні будинкової
книги в 1997 році він не бачив інформації про зміну власника
будинку в 1995 році, а також із показань свідка ОСОБА_5., який
показав про обізнаність позивача про наявність договору дарування
будинку між батьком і сестрою - ОСОБА_4.
Залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, апеляційний
суд виходив із того, що судом установлена достовірна обізнаність
ОСОБА_1.про наявність оспорюваного договору від 14 червня 1995
року й це підтверджено показаннями свідка ОСОБА_6.
З такими висновками судів погодитися не можна, оскільки вони
суперечать статтям 202, 202-1 ЦПК України 1963 ( 1501-06 ) (1501-06)
року,
які передбачали обов'язок суду обгрунтовувати рішення лише на
доказах, які були досліджені в судовому засіданні, і прийнятти
рішення щодо наявності обставин (фактів), якими обгрунтовувались
вимоги і заперечення та якими доказами вони підтверджуються.
Договір між ОСОБА_3. та ОСОБА_4. від 14 червня 1995 року
позивач оспорював із підстав, передбачених ст. 55 ЦК УРСР
( 1540-06 ) (1540-06)
, посилаючись на те, що через хворобу батько не міг
розуміти значення своїх дій і керувати ними, а сестра, ОСОБА_4.,
про укладення цього договору йому не повідомила, як не повідомила
до своєї смерті 15 березня 2001 року і про передачу за договором
дарування батьківського будинку ОСОБА_2.
Усупереч п. 10 постанови Пленуму Верховного Суду України від
28 квітня 1978 року № 3 ( v0003700-78 ) (v0003700-78)
, яким роз'яснено, що для
вирішення наявності підстав, передбачених ст. 55 ЦК УРСР
( 1540-06 ) (1540-06)
, суд повинен призначити судово-психіатричну
експертизу, така експертиза судами не призначалася і районний суд,
без отримання висновку фахівців, сам зробив висновок про те, що
при укладенні договору ОСОБА_3. розумів характер своїх дій і міг
керувати ними.
При цьому суд не дав оцінки показанням свідка ОСОБА_7.,
IНФОРМАЦIЯ_1, про те, що після падіння з горища в 1994 році
ОСОБА_3. отримав інфаркт мозку, унаслідок чого не міг рухатися,
на запитання не реагував, був неадекватним, перебував під медичним
наглядом невропатолога.
Судом не дано оцінки й показанням свідка ОСОБА_8. про те, що
в день посвідчення договору ОСОБА_3. спочатку її, його двоюрідну
сестру, не впізнав; показанням свідка ОСОБА_9. про те, що в
останній рік життя ОСОБА_3. через хворобу не завжди його
впізнавав, називав іншими іменами та прізвищем, а також змісту
довідки (а.с. 8) про стан здоров'я ОСОБА_3. у 1995 році.
Наявність історії хвороби ОСОБА_3., у тому числі й записів
лікаря невропатолога, суд не з'ясував.
Протокол судового засідання не містить інформації, на якій
грунтуються висновки судів щодо обізнаності позивача про наявність
договору дарування від 14 червня 1995 року.
Так, протокол не містить пояснень позивача про те, що в 1997
році він вивчав будинкову книгу; показань свідка ОСОБА_5. про те,
що позивач відмовився доглядати за батьком через наявність
договору від 14 червня 1995 року.
У судовому засіданні (а.с. 65) свідок ОСОБА_6. дав показання
про те, що позивач знав про передачу батьком будинку сестрі, але
суд не з'ясував у свідка джерела такої інформації, а апеляційний
суд без додаткового з'ясування зробив із цього передчасний
висновок про її достовірність.
Крім того, усупереч ст. 102 ЦПК України 1963 ( 1501-06 ) (1501-06)
року
суд, за наявності даних про смерть сторін за обома оспорюваними
договорами (батька та сестри) і розглянув справу без залучення до
участі у справі їх правонаступників.
З урахуванням наведеного судові рішення підлягають скасуванню
з підстав, передбачених п.4 ч.1 ч.2 ст.338 ЦПК України
( 1618-15 ) (1618-15)
, а справа - направленню на новий розгляд.
Керуючись ст. 338 ЦПК України ( 1618-15 ) (1618-15)
, колегія суддів
Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України
у х в а л и л а:
Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
Рішення Заводського районного суду м. Дніпродзержинська від
30 грудня 2004 року та ухвалу апеляційного суду Дніпропетровської
області від 7 червня 2005 року скасувати, а справу направити на
новий розгляд до суду першої інстанції.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Головуючий М.В. Патрюк
Судді: А.В. Костенко
Н.П. Лященко
П.В. Панталієнко
Ю.В. Прокопчук