У Х В А Л А
IМЕНЕМ УКРАЇНИ
20 грудня 2006 року колегія суддів Судової палати у цивільних
справах Верховного Суду України в складі:
головуючого
Сеніна Ю.Л.,
суддів:
Левченка Є.Ф.,
Охрімчук Л.I.,
Романюка Я.М.,
Шабуніна В.М.
розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1,
ОСОБА_2 до ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 про усунення перешкод в
користуванні квартирою, виселення та за зустрічним позовом ОСОБА_4
до ОСОБА_6, ОСОБА_3, ОСОБА_7, ОСОБА_1 про визнання недійсним
договору купівлі-продажу частини квартири та переведення прав і
обов'язків покупця, за касаційною скаргою ОСОБА_4 на рішення
Замостянського районного суду м. Вінниці від 16 березня 2006 року
та ухвалу Апеляційного суду Вінницької області від 15 травня 2006
року,
в с т а н о в и л а:
В жовтні 2004 року ОСОБА_1. і ОСОБА_2 звернулися в суд з
позовом до ОСОБА_3, ОСОБА_4., ОСОБА_5. про усунення перешкод в
користуванні квартирою та виселення.
Зазначали, що 4.03.2004 р. вони придбали у ОСОБА_6, ОСОБА_7
та ОСОБА_8. 73/100 частини квартири АДРЕСА_1. При укладені
договору купівлі-продажу між ними була досягнута домовленість про
те, що в спірній квартирі, а саме: в кімнаті площею 10,1 кв.м.,
яка залишилась непроданою, буде проживати й залишатись прописаним
лише одна особа: ОСОБА_4.
Згодом ОСОБА_4. порушив умови угоди, вселивши й прописавши на
своїй площі сина ОСОБА_3 та матір ОСОБА_5., чим, на думку
позивачів, створив їм незручності в користуванні приміщеннями
загального користування: кухнею, коридором, коморою, ванною
кімнатою та туалетом. При цьому питання прописки зазначених осіб з
ними погоджено не було, в зв'язку з чим просили суд усунути
перешкоди в користуванні квартирою шляхом виселення ОСОБА_3 та
ОСОБА_5. зі спірної квартири.
ОСОБА_4. позов не визнав та пред'явив зустрічний позов
до ОСОБА_6, ОСОБА_3, ОСОБА_7, ОСОБА_1. про визнання недійсним
договору купівлі-продажу частини квартири і переведення прав та
обов'язків покупця за цим договором на нього.
При цьому посилався на те, що в лютому 2004 р. повідомив
ОСОБА_6, ОСОБА_3 і ОСОБА_7 про подання документів на приватизацію
своєї частини квартири та намір придбати у них належні їм 73/100
частини квартири. Не дивлячись на це, відповідачі 4.03.2004 р.
продали 73/100 частини квартири, не поставивши його до відома, як
співвласника квартири.
Вважаючи, що цими діями було порушено його переважне право на
купівлю частки, що перебувала у спільній частковій власності,
просив суд визнати недійсним договір купівлі-продажу 73/100 частин
спірної квартири та перевести права і обов'язки покупця за цим
договором на нього.
Рішенням Замостянського районного суду м. Вінниці від
16.03.2006 р. у задоволені первісного та зустрічного позовів
відмовлено.
Ухвалою Апеляційного суду Вінницької області від 15.05.2006
р. рішення місцевого суду в частині відмови в первісному позові
скасовано та ухвалено в цій частині нове рішення про задоволення
позову, яким позивачам усунуто перешкоди в користуванні квартирою
АДРЕСА_1 шляхом виселення ОСОБА_3 та ОСОБА_5. з квартири, а в
решті рішення місцевого суду залишено без змін.
В обгрунтування касаційної скарги ОСОБА_4. посилається на
неправильне застосування судами норм матеріального права та
порушення норм процесуального права, в зв'язку з чим ставить
питання про скасування рішення апеляційного суду, зміну рішення
суду першої інстанції та задоволення його зустрічного позову.
Колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає
частковому задоволенню з таких підстав.
При вирішенні справи суди виходили з наступних обставин.
ОСОБА_1. та ОСОБА_2 4.03.2004 р. уклали із ОСОБА_6, ОСОБА_7
та ОСОБА_3 договір купівлі-продажу 73/100 частин квартири
АДРЕСА_1.
ОСОБА_4. є співвласником 27/100 частини цієї ж квартири на
підставі свідоцтва про право власності на житло від 9.03.2004 р.,
виданого на підставі рішення Замостянського районного суду м.
Вінниці від 18.04.2001 р. про зміну умов договору найму та
відповідного рішення органу приватизації.
Влітку 2004 р. ОСОБА_4. прописав у кімнату площею 10,1 кв.м,
якою він користується, сина ОСОБА_3 та матір ОСОБА_5.
Відмовляючи в первісному позові, місцевий суд виходив з того,
що ОСОБА_4. є власником 27/100 частини квартири АДРЕСА_1 та має
право на вселення в належне йому помешкання матері і сина.
Скасовуючи рішення місцевого суду в частині відмови в
первісному позові та ухвалюючи нове рішення про задоволення цього
позову, суд апеляційної інстанції виходив з того, що жила площа,
якою користується ОСОБА_4., не може бути предметом окремого
договору найму жилого приміщення, а також з того, що відповідачі
за первісним позовом штучно погіршили свої житлові умови.
Проте погодитися з цими висновками апеляційного суду не
можна, оскільки вони суперечать фактичним обставинам справи та
зроблені з порушенням норм матеріального й процесуального права.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 Закону України "Про приватизацію
державного житлового фонду" ( 2482-12 ) (2482-12)
до об'єктів приватизації
належать квартири багатоквартирних будинків, одноквартирні
будинки, кімнати у квартирах та одноквартирних будинках, де
мешкають два і більше наймачів, які використовуються громадянами
на умовах найму.
Судом першої інстанції вірно встановлено, що рішенням
Замостянського районного суду м. Вінниці від 18.04.2001 р. змінено
умови договору найму жилого приміщення: квартири АДРЕСА_1 та
виділено в користування ОСОБА_6, ОСОБА_7 й ОСОБА_3 жилі кімнати
площею 16.6 кв.м та 11.4 кв.м., в користування ОСОБА_4. - жилу
кімнату площею 10,1 кв.м., а підсобні приміщення залишені в їх
загальному користуванні.
9.03.2004 р. ОСОБА_4. одержав свідоцтво про право власності
на житло: на 27/100 частин зазначеної квартири, видане Вінницькою
міською радою на підставі її рішення від 9.03.2004 р.
Приватизувавши 27/100 частини спірної квартири, ОСОБА_4.
реалізував своє право на приватизацію жилої площі, якою він
користувався на підставі судового рішення.
Згідно з ч. 1 ст. 4 Закону України "Про власність" ( 697-12 ) (697-12)
власник на свій розсуд володіє, користується і
розпоряджається належним йому майном.
Апеляційний суд не врахував зазначені положення Закону і
встановлені судом першої інстанції обставини та дійшов хибного
висновку щодо наявності правових підстав для задоволення
первісного позову.
Крім того правильним і обгрунтованим є висновок суду першої
інстанції про відсутність підстав для задоволення зустрічного
позову, оскільки ОСОБА_4. на час укладення договору
купівлі-продажу ще не набув права власності на 27/100 частини
квартири, а відчужені 73/100 частини квартири являлись окремим
об'єктом права власності, на який дія вимог ст. 114 ЦК УРСР
( 1540-06 ) (1540-06)
, що діяв на час виникнення спірних правовідносин, щодо
права привілеєвої купівлі частки в спільній власності не
поширювалась.
За таких обставин ухвала апеляційного суду в частині
скасування рішення місцевого суду підлягає скасуванню із
залишенням у силі рішення суду першої інстанції з підстав,
передбачених ст. 339 ЦПК України ( 1618-15 ) (1618-15)
.
Керуючись ст.ст. 336, 339 ЦПК України ( 1618-15 ) (1618-15)
, колегія
суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України
у х в а л и л а :
Касаційну скаргу ОСОБА_4 задовольнити частково.
Ухвалу Апеляційного суду Вінницької області від 15 травня
2006 року в частині скасування рішення Замостянського районного
суду м. Вінниці від 16 березня 2006 року скасувати, а рішення
Замостянського районного суду м. Вінниці від 16 березня 2006 року
залишити в силі. В решті ухвалу Апеляційного суду Вінницької
області від 15 травня 2006 року залишити без змін.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Судді Верховного Суду України:
Головуючий
Ю.Л. Сенін
Судді:
Є.Ф. Левченко
Л.I. Охрімчук
Я.М. Романюк
В.М. Шабунін