УХВАЛА

     IМЕНЕМ  УКРАЇНИ

     20 грудня  2006 року  м. Київ

     Колегія суддів Судової палати у цивільних справах  Верховного
Суду України у складі:

     Головуючого:  Сеніна Ю.Л.

     Суддів:  Левченка Є.Ф., Лихути Л.М., Охрімчук Л.I.,  Романюка
Я.М., 

     розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до
ОСОБА_2 про стягнення безпідставно  придбаного майна, відсотків за
прострочення  боржником  грошового   зобов'язання,   відшкодування
моральної шкоди та витрат на оплату допомоги адвоката,

     в с т а н о в и л а :

     В червні 2002 року ОСОБА_1. звернулася в  суд  з  позовом  до
ОСОБА_2. про стягнення 6420 грн. боргу за договором позики.

     В подальшому свої позовні вимоги змінила і  на  підставі  ст.
469 ЦК України  1963  ( 1540-06 ) (1540-06)
          року  просила  суд  стягнути  з
ОСОБА_2.  неповернені  ним  6396  грн.,  які  були  нею   передані
відповідачу за працевлаштування сина. Крім  цього,  відповідно  до
ст. 214 ЦК України 1963 ( 1540-06 ) (1540-06)
         року просила стягнути з  нього
3  відсотки  річних  з  простроченої  суми   та   5000   грн.   на
відшкодування моральної шкоди і 700 грн. витрат по оплаті допомоги
адвоката.

     Рішенням Приморського районного  суду  м.  Маріуполя  від  24
жовтня 2003 року  позов  задоволено  частково.  З  відповідача  на
користь позивачки стягнуто 6396 грн неповернених коштів  згідно  з
його розпискою, 191 грн 88 коп  відсотків  річних  з  простроченої
суми та 700 грн. витрат по оплаті допомоги адвоката. У задоволенні
інших позовних вимог відмовлено.

     Ухвалою апеляційного суду Донецької  області  від  25  травня
2004 року апеляційну скаргу ОСОБА_2. задоволено частково.  Рішення
місцевого суду частково змінено. Позивачці відмовлено у  стягненні
191 грн. 88 коп. відсотків річних. У  решті  рішення  суду  першої
інстанції залишено без зміни.

     У своїй касаційній скарзі ОСОБА_2. просить скасувати ухвалені
у справі судові рішення та ухвалити нове про відмову в задоволенні
позовних вимог, посилаючись на порушення судами норм матеріального
і процесуального права.

     В обгрунтування своїх вимог ОСОБА_2. посилається  на  те,  що
отримані кошти  призначались  як  винагорода  посадовій  особі  за
влаштування сина позивачки на роботу, і ці кошти ним були передані
ОСОБА_3.

     Колегія  суддів  вважає,   що   касаційна   скарга   підлягає
задоволенню з таких підстав.

     Згідно зі ст.213 ЦПК України ( 1618-15 ) (1618-15)
         рішення суду повинно
бути законним і обгрунтованим.

     Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного
судочинства, вирішив справу згідно із законом.

     Обгрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і  всебічно
з'ясованих обставин, на які сторони  посилаються  як  на  підставу
своїх вимог і заперечень, підтверджених тими  доказами,  які  були
досліджені в судовому засіданні.

     Задовольняючи   позовні   вимоги   ОСОБА_1.,   місцевий    та
апеляційний суди  виходили з правил ч. 1 ст. 469 ЦК  України  1963
( 1540-06 ) (1540-06)
         р. і вважали, що відповідач  є  особою,  яка  отримала
кошти за рахунок позивачки без достатньої  підстави,  встановленої
законом  або  договором,  а  тому  зобов'язаний  повернути  їх  як
безпідставно придбані.

     Проте такі висновки судами зроблено без всебічного і  повного
з'ясування всіх обставин справи та перевірки доводів сторін.

     Згідно зі ст.469 ЦК України 1963 ( 1540-06 ) (1540-06)
         року, який  діяв
на час виникнення правовідносин,  особа,  яка  одержала  майно  за
рахунок іншої особи без достатньої підстави, встановленої  законом
або договором, зобов'язана повернути безпідставно  придбане  майно
цій особі.

     Такий же обов'язок виникає, коли підстава, на  якій  придбано
майно, згодом відпала...

     Ці правила поширюються на випадок збереження майна за рахунок
іншої  особи  без  достатніх  підстав,  встановлених  законом  або
договором.

     За змістом наведеної статті збереження майна за рахунок іншої
особи має  місце,  якщо  одна  особа  виконала  обов'язки  другої,
прийняла на себе зобов'язання  чи зробила  витрати  замість  іншої
особи.

     Але як вбачається з пояснень  відповідача,  він  отримав  від
позивачки 1500 доларів США для передачі через  ОСОБА_3.  посадовій
особі, яка повинна була вирішити питання про працевлаштування сина
позивачки, який мав судимість, на судно закордонного плавання.

     Допитаний у справі в якості свідка ОСОБА_3. також визнав,  що
відповідач дійсно передав йому  1500  доларів  США  для  вирішення
питання  про  працевлаштування  сина  позивачки  на  роботу  і  це
фактично  була  винагорода  за  безперешкодне   влаштування,   хоч
офіційно повинно було оплачуватись у фірму лише  100  доларів  США
(а.с.58-59).

     Проте суд ці доводи належним  чином  не  перевірив,  належної
оцінки поясненням сторін не дав і поклав обов'язок  по  поверненню
грошей на  ОСОБА_2.

     Апеляційний суд також не  звернув  уваги  на  допущені  судом
порушення і залишив рішення суду першої інстанції без зміни.

     За таких обставин ухвалені у справі судові рішення підлягають
скасуванню з направленням справи на новий розгляд до  суду  першої
інстанції.

     Керуючись ст.ст. 336, 338, 343, 344, ЦПК України ( 1618-15 ) (1618-15)
        ,
колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного  Суду
України,

     у х в а л и л а :

     Касаційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити.

     Рішення Приморського  районного  суду  м.  Маріуполя  від  24
жовтня 2003 року та ухвалу апеляційного суду Донецької області від
25 травня 2004 року скасувати, а справу направити на новий розгляд
до суду першої інстанції

     Ухвала оскарженню не підлягає.

     Головуючий:  Сенін Ю.Л. 

     Судді:   Левченко Є.Ф. 

     Лихута Л.М.

     Охрімчук Л.I.

     Романюк Я.М.