У Х В А Л А
                          IМЕНЕМ  УКРАЇНИ
 
     13 грудня 2006  року
     м. Київ
        Колегія суддів Судової палати у цивільних справах
                Верховного Суду України в складі:
 
     головуючого 
     Патрюка М.В.,
     суддів:
     Костенка  А.В.,  Прокопчука  Ю.В.,   Лященко  Н.П.,    Пшонки
М.П., -
     розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до
Київського міського управління юстиції, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4,
треті  особи:  Київське  міське  бюро  технічної   інвентаризації,
приватний  нотаріус  Київського  міського   нотаріального   округу
ОСОБА_5.,  Перша  Київська  державна  нотаріальна   контора,   про
визнання недійсними свідоцтва про право на  спадщину  за  законом,
договорів купівлі-продажу, визнання права власності,  виселення  і
зняття з реєстраційного обліку; за зустрічним позовом  ОСОБА_4  до
ОСОБА_1,  третя  особа  -  ОСОБА_3,  про  визнання   добросовісним
набувачем квартири та визнання права  власності  на  квартиру,  за
касаційною скаргою ОСОБА_1  на  рішення  Голосіївського  районного
суду м. Києва від 29 вересня 2005 року та  ухвалу  колегії  суддів
судової палати у цивільних справах Апеляційного суду м. Києва  від
12 січня 2006 року,
                      в с т а н о в и л а :
     ОСОБА_1 звернувся в суд з  позовом  про  визнання  недійсними
свідоцтва  про  право  на  спадщину  за   законом   та   договорів
купівлі-продажу, визнання права власності, виселення  і  зняття  з
реєстраційного обліку. Свої позовні вимоги обгрунтовував  тим,  що
12 травня 1995  року,  його  дружина,  ОСОБА_6.,  склала  заповіт,
відповідно до якого заповідала йому все своє  майно.  IНФОРМАЦIЯ_1
дружина померла. У лютому 2003 року позивач звернувся із заявою до
Першої Київської  державної  нотаріальної  контори  про  прийняття
спадщини  за  заповітом.  На  праві  приватної  власності  дружині
належала квартира № АДРЕСА_1 в м. Києві.
     Оформити  спадщину  після  шести  місяців  ОСОБА_1  не  зміг,
оскільки спадкоємцями за попереднім  заповітом  подано  заяву  про
оскарження та визнання недійсним заповіту.
     Ухвалою Голосіївського районного суду м. Києва від 21  червня
2004 року затверджено мирову угоду,  відповідно  до  якої  позивач
зобов'язався після оформлення спадщини на квартиру № АДРЕСА_1 в м.
Києві та її продажу сплатити спадкоємцям грошову компенсацію.
     Після вступу ухвали  в  законну  силу  ОСОБА_1  звернувся  до
Першої Київської державної  нотаріальної  контори  для  оформлення
свідоцтва про право на спадщину за заповітом на  спірну  квартиру,
проте  йому  стало  відомо,  що  29  квітня  2004  року  державним
нотаріусом Другої  Київської  державної  нотаріальної  контори  за
реєстраційним № НОМЕР_1 на ім'я ОСОБА_2 видано свідоцтво про право
на спадщину за законом.
     11 червня 2004 року ОСОБА_2  уклала  договір  купівлі-продажу
спірної квартири з ОСОБА_3
     ОСОБА_3 14 липня 2004 року уклав  договір  купівлі-продажу  з
ОСОБА_4.
     ОСОБА_1. просив визнати недійсними  свідоцтво  про  право  на
спадщину за законом  від  29  квітня  2004  року,  видане   Другою
Київською державною нотаріальною конторою на квартиру № АДРЕСА_1 в
м. Києві та указані договори купівлі-продажу у зв'язку з  тим,  що
всупереч вимогам  ч.ч. 1, 4 ст.  203  ЦК  України  ( 435-15 ) (435-15)
          без
відповідної правої підстави було зареєстровано свідоцтво про право
на спадщину за законом у БТI м. Києва на ОСОБА_2
     Відповідач  ОСОБА_4.  звернувся  із  зустрічним  позовом   до
ОСОБА_1. про визнання  його  добросовісним  набувачем  квартири  №
АДРЕСА_1 в м. Києві та визнання за ним права власності  на  спірну
квартиру.
     Рішенням  Голосіївського  районного  суду  м.  Києва  від  29
вересня 2005 року, описку в якому виправлено ухвалою того  ж  суду
від 17 жовтня 2005 року,   залишеним  без  зміни  ухвалою  колегії
суддів судової палати у цивільних  справах  Апеляційного  суду  м.
Києва від 12 січня 2006 року, позов ОСОБА_1. задоволено  частково.
Визнано недійсним свідоцтво про право на спадщину за  законом  від
29  квітня  2004   року,   видане   Другою   Київською   державною
нотаріальною конторою на квартиру №АДРЕСА_1 в  м.  Києві  на  ім'я
ОСОБА_2 Визнано недійсним договір купівлі-продажу спірної квартири
від 11 червня 2004 року, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_3  Визнано
недійсним договір купівлі-продажу квартири від 14 липня 2004 року,
укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_4.  У  задоволенні  решти  позовних
вимог відмовлено.
     Зустрічний позовОСОБА_4  задоволено  частково.  Визнано  його
добросовісним набувачем квартири № АДРЕСА_1 в м. Києві. Визнано за
ОСОБА_4. право власності на спірну квартиру. У  задоволенні  решти
позовних вимог відмовлено.
     Не погоджуючись з постановленими у справі судовими рішеннями,
ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду України з касаційною скаргою'
в  якій  просить  їх  скасувати,  оскільки  вони  постановлені   з
порушенням норм процесуального та матеріального права, що призвело
до неправильного вирішення спору.
     Касаційна скарга  підлягає задоволенню з таких підстав.
     При постановленні рішення суд першої інстанції, з  висновками
якого погодився й суд апеляційної інстанції, виходив із  того,  що
11 червня 2004 року укладено правочин,  відповідно до  якого  була
відчужена квартира №АДРЕСА_1 в м. Києві. Підставою для  відчуження
спірної квартири було свідоцтво про право на спадщину  за  законом
від  29  квітня  2004  року,  видане  Другою  Київською  державною
нотаріальною конторою, згідно з яким  власником  спірної  квартири
була ОСОБА_2 11 червня 2004 року між ОСОБА_2 та  ОСОБА_3  укладено
договір купівлі-продажу, відповідно до якого останній набув  право
власності на спірну квартиру.
     14 липня 2004 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_4.  укладено  договір
купівлі-продажу вказаної квартири, згідно з  яким  ОСОБА_4.  набув
право власності на квартиру  №АДРЕСА_1 в м. Києві.
     Визнаючи недійсним свідоцтво про право на спадщину за законом
від  29  квітня  2004  року,  видане  Другою  Київською  державною
нотаріальною конторою, суди виходили з  того,  що  останньою  таке
свідоцтво не видавалось. У зв'язку з тим, що на підставі  спірного
свідоцтва було укладено договори купівлі  -  продажу,  то  визнано
недійсними й договори купівлі - продажу спірної  квартири  від  11
червня 2004 року та 14 липня 2004 року.
     Виходячи  з  вимог  ст.  388  ЦК  України  ( 435-15 ) (435-15)
        ,   якою
передбачено, що майно за плату придбане у особи, яка не мала права
його відчужувати, про що набувач не знав і не  повинен  був  знати
(добросовісний набувач), то власник вправі  витребувати  це  майно
від набувача лише в  разі,  коли  майно  загублене  власником  або
особою, якій  майно  було  передане  власником  у  володіння,  або
викрадено у того чи іншого, або вибуло з їх володіння іншим шляхом
поза їх  волею,  судами  визнано  доведеним  і  встановленим  факт
добросовісного  набуття  ОСОБА_4.  права   власності   на   спірну
квартиру.
     Проте  з  такими  висновками  судів  першої  та   апеляційної
інстанцій  погодитися не можна, оскільки ними  не  в  повній  мірі
з'ясовані підстави набуття права власності на квартиру №АДРЕСА_1 в
м. Києві ОСОБА_2, яка в подальшому (11 червня 2004  року)  продала
вказану квартиру ОСОБА_3, а останній 14 липня 2004 року продав  її
ОСОБА_4.
     Між тим, чинне цивільне законодавство  (ст.  338  ЦК  України
( 435-15 ) (435-15)
        ) передбачає право власника на  витребування  майна  від
добросовісного  набувача  у  випадку,  якщо  майно  за  відплатним
договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати,  а
саме майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав
майно у володіння, поза їх волею іншим шляхом.
     З матеріалів справи  вбачається, що власником  квартири  була
ОСОБА_6., яка померла IНФОРМАЦIЯ_1 з  невстановленої  причини.  12
травня 1995  року  вона  все  своє  майно  заповідала  ОСОБА_1.  -
позивачеві у  справі.  Станом  на  29  квітня  2004  року  -  день
отримання ОСОБА_2 свідоцтва про право на  спадщину  за  законом  -
ОСОБА_1 у нотаріальному порядку заповіт на своє ім'я  не  оформив,
хоча заяву про прийняття спадщини подав ще в лютому 2003 року. При
вирішенні  спору  судами  не  враховано  те,   що   розпорядженням
Голосіївської районної у м. Києві державної адміністрації  від  13
лютого 2003 року № 151 ОСОБА_1.  призначено  опікуном  над  майном 
(квартирою № АДРЕСА_1 у м. Києві) своєї  зниклої   дружини.  Опіка
над майном призначалася без права відчуження спірної  квартири  та
проведення інших нотаріальних операцій з нерухомістю.
     Ураховуючи викладене, судові рішення без змін  залишатися  не
можуть і підлягають скасуванню  з  направленням  справи  на  новий
судовий розгляд до  суду  першої  інстанції,  у  ході  якого  суду
належить врахувати наведене, більш повно з'ясувати  обставини,  що
мають значення для справи, зібраним доказам дати правильну правову
оцінку  та залежно від установленого вирішити спір.
     Керуючись ст.ст.  336,  338,  345  ЦПК  України  ( 1618-15 ) (1618-15)
        ,
колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного  Суду
України
                        у х в а л и л а :
     Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
     Рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 29 вересня
2005 року та ухвалу колегії  суддів  судової  палати  у  цивільних
справах  Апеляційного  суду  м.  Києва  від  12  січня  2006  року 
скасувати, а справу направити на новий  судовий  розгляд  до  суду
першої інстанції.
     Ухвала набирає законної сили  з  моменту  її  проголошення  й
оскарженню не підлягає.
 
     Головуючий
     М.В. Патрюк
     Судді:
     А.В. Костенко 
     Н.П. Лященко 
     Ю.В. Прокопчук 
     М.П. Пшонка