У Х В А Л А
IМЕНЕМ УКРАЇНИ
13 грудня 2006 року
м. Київ
Колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного
Суду України в складі:
Головуючого - Сеніна Ю.Л.,
Суддів: Левченка Є.Ф., Лихути Л.М.,
Охрімчук Л.I., Романюка Я.М.,
розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1до
ОСОБА_2, ОСОБА_3, відкритого акціонерного товариства (далі - ВАТ)
"Запоріжжяобленерго", виконавчого комітету Запорізької міської
ради, треті особи - ОСОБА_4, ОСОБА_5, про визнання частково
недійсним та скасування рішення виконкому міської ради, визнання
недійсним Державного акта на право власності на земельну ділянку,
встановлення порядку користування земельною ділянкою,
в с т а н о в и л а :
У вересні 2000 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом про
встановлення порядку користування земельною ділянкою, посилаючись
на те, що згідно договору купівлі-продажу від 21 грудня 1999 року
вона є власником 9/25 частин АДРЕСА_1у м. Запоріжжі, ОСОБА_3,
ОСОБА_2 - власниками 33/100 частин будинку, ВАТ
"Запоріжжяобленерго"- власником 31/100 частин зазначеного будинку,
однак відповідачі відмовляються добровільно вирішити питання про
користування земельною ділянкою.
Справа судами розглядалася неодноразово.
Під час розгляду справи позивачка уточнила та доповнила
позовні вимоги, вказувала на те, що ОСОБА_3, ОСОБА_2 стали
власниками 29/100 частин будинку згідно договору міни від 24
грудня 1997 року, рішенням виконкому Запорізької міської ради від
25 березня 1999 року їм було передано у власність земельну ділянку
площею 577 кв.м. та 13 квітня 1999 року видано Державний акт про
право власності на землю, однак такі дії виконкому були
неправомірними, оскільки він не мав повноважень на передачу
громадянам землі у власність, земельну ділянку не було вилучено в
ДАЕК "Запоріжжяобленерго", крім того, земельна ділянка по
АДРЕСА_1 відноситься до прибудинкової території і не може бути
передана у власність.
ОСОБА_1 просила визнати незаконними та скасувати рішення
виконкому Запорізької міської ради від 25 березня 1999 року в
частині передачі у власність ОСОБА_2 земельної ділянки, Державний
акт про право власності на землю, встановити порядок користування
земельною ділянкою.
Рішенням Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 11 липня
2005 року позов задоволено.
Рішенням Апеляційного суду Запорізької області від 8 грудня
2005 року зазначене рішення в частині визначення порядку
користування земельною ділянкою скасоване і постановлене у цій
частині нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог; в
решті рішення суду залишене без змін.
У касаційній скарзі ОСОБА_2, ОСОБА_3 просять скасувати
ухвалені в справі судові рішення та постановити нове рішення,
посилаючись на порушення судами норм матеріального та
процесуального права.
Касаційна скарга підлягає задоволенню частково з таких
підстав.
Судом встановлено, що ОСОБА_2, ОСОБА_3 стали власниками
29/100 частин АДРЕСА_1 по вул. Турбінній на підставі договору міни
від 24 грудня 1997 року, після їх звернення з заявою про передачу
у власність частини земельної ділянки рішенням виконкому
Запорізької міської ради № НОМЕР_1 від 25 березня 1999 року було
визначено загальну площу земельної ділянки для обслуговування
будинку та ведення особистого підсобного господарства - 1991 кв.м.
(а саме 1000 кв.м. для обслуговування будинку та 991 кв.м. для
ведення особистого підсобного господарства), цим же рішенням (п.2)
передано у приватну власність ОСОБА_2 земельну ділянку площею 577
кв.м. (213 кв.м. для обслуговування частини будинку та 364 кв.м.
для ведення особистого підсобного господарства). Згодом на
підставі договору купівлі-продажу від 21 грудня 1999 року ОСОБА_1
набула права власності на 9/25 частинАДРЕСА_1.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив із того, що
земельна ділянка за АДРЕСА_1 не була закріплена, в користування не
була передана, а тому узгоджувати план поділу ділянки співвласники
не мали права, крім того, виконком Запорізької міської ради не
мав повноважень на передання земельної ділянки у власність,
оскільки таке право належить лише міській раді та не може бути
делегованим.
Апеляційний суд погодився із висновками суду першої інстанції
в цій частині та залишив рішення про визнання незаконними і
скасування рішення виконкому та Державного акта про право
власності на землю без змін. Апеляційним судом також зазначено, що
згідно ст. 6 ЗК України 1990 року право громадян на приватизацію
земельної ділянки для обслуговування будинку, який на праві
власності належить кільком особам, може бути реалізоване лише у
відношенні всієї ділянки із видачею єдиного Державного акта для
всіх співвласників, а коли частина будинку не приватизована,
передача ділянки у власність неможлива.
Проте з такими висновками суду погодитись не можна, виходячи
з наступного.
Статтею 6 ЗК України 1990 року, який був чинним на час
прийняття рішення виконкомом міської ради, громадянам України
було надано право на одержання у власність земельних ділянок,
зокрема для обслуговування жилого будинку і господарських будівель
(присадибна ділянка) та для ведення особистого підсобного
господарства. Статтею 19 цього ж Кодексу передбачено, що міська
рада надає земельні ділянки (крім ріллі і земельних ділянок,
зайнятих багаторічними насадженнями) для будь-який потреб у межах
міста. Надання земельних ділянок здійснюється за проектами
відведення цих ділянок.
Згідно ч. 2 ст. 30 ЗК України 1990 року при переході права
власності громадян на жилий будинок і господарські будівлі та
споруди до кількох власників, а також при переході права власності
на частину будинку в разі неможливості поділу земельної ділянки
між власниками без шкоди для її раціонального використання
земельна ділянка переходить у спільне користування власників цих
об'єктів.
. Заперечуючи проти позову, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 посилались
на те, що набули права користування земельною ділянкою у зв'язку
із набуттям права власності на частину будинку, рішенням виконкому
Запорізької міської ради від 25 березня 1999 року було затверджено
загальну площу земельної ділянки для обслуговування будинку та
ведення особистого підсобного господарства - 1991 кв.м. згідно
повноважень виконкому і відповідно до фактичного користування
шляхом інвентаризації меж, частина земельної ділянки площею 577
кв.м. була отримана ними у власність правомірно, відповідно до їх
частки у праві власності на будинок та за погодженням із іншим
співвласником будинку, яким станом на час приватизації була ДАЕК
"Запоріжжяобленерго", до того ж задовго до придбання позивачкою
іншої частини будинку, тому у ОСОБА_1 відсутнє право вимагати
скасування їх Державного акта про право власності на землю і
встановлення нового порядку користування земельною ділянкою, так
як такий порядок уже встановлений, підтверджений Державним актом
про право власності на землю, та є обов'язковим й для ОСОБА_1
У порушення вимог ст.ст. 202, 202-1, 203 ЦПК України 1963
( 1501-06 ) (1501-06)
року, який діяв на час розгляду справи, суд
обгрунтованість наведених заперечень не перевірив, на зазначені
вимоги закону уваги не звернув, належним чином не визначився із
характером спірних правовідносин та правовою нормою, що їх
регулює, залишив поза увагою той факт, що загальну площу земельної
ділянки для обслуговування АДРЕСА_1 та ведення особистого
підсобного господарства було затверджено саме у березні 1999 року
і її розмір та статус землі не оспорюється, відповідачі
використали своє право та отримали у власність земельну ділянку 13
квітня 1999 року, а ОСОБА_1 набула права власності на частину
будинку лише у грудні 1999 року; з огляду на зазначений факт суд у
достатньому обсязі не встановив та не зазначив у рішенні які права
позивачки порушені приватизацією ОСОБА_2 та ОСОБА_3 земельної
ділянки.
Крім того, згідно ч. ч. 2, 3 ст. 3 ЗК України 1990 року
розпоряджаються землею Ради народних депутатів, які в межах своєї
компетенції передають землі у власність або надають у користування
та вилучають їх. Повноваження щодо передачі, надання та вилучення
земельних ділянок місцеві Ради народних депутатів можуть
передавати відповідно органам державної виконавчої влади або
виконавчим органам місцевого самоврядування.
Зазначеною нормою закону було прямо передбачене право міської
ради делегувати свої повноваження щодо передачі землі у власність
виконавчому органу ради, тому висновок суду щодо відсутності у
виконкому Запорізької міської ради повноважень на прийняття
рішення від 25 березня 1999 року не відповідає вимогам закону.
Апеляційний суд на зазначене уваги не звернув, у порушення
вимог ст.ст. 301, 313 ЦПК України 1963 ( 1501-06 ) (1501-06)
року належним
чином не перевірив доводів апеляційної скарги, в рішенні не
зазначив конкретні обставини і факти, що спростовують такі доводи,
і залишив рішення суду першої інстанції без змін в частині
визнання незаконними та скасування рішення виконкому міської ради
та Державного акта про право власності на землю.
Не можна визнати обгрунтованим посилання апеляційного суду,
як на підставу задоволення позову, на той факт, що на час
приватизації відповідачами земельної ділянки не всі квартири у
будинку були приватизовані, оскільки при приватизації громадянами
одно- або багатоквартирного будинку державного житлового фонду
порядок користування закріпленою за ним прибудинковою територією
згідно з п. 5 ст. 10 Закону від 19 червня 1992 року "Про
приватизацію державного житлового фонду" здійснюється в порядку та
на умовах, передбачених ч.3 ст. 42 ЗК, якою встановлено, що
порядок використання земельних ділянок, де розташовані
багатоквартирні жилі будинки, а також належні до них будівлі,
споруди та прибудинкові території, визначається співвласниками.
Якщо в жилому будинку приватизовано частину квартир, питання про
користування прибудинковою територією вирішується шляхом отримання
в користування її частини, що відповідає частці приватизованих
квартир та інших приміщень у вартості будинку і споруд.
Безпідставним є посилання апеляційного суду на ст. 6 ЗК
України 1990 року, так як висновки суду з вказівкою на
застосування цієї статті суперечать змісту зазначеної норми
закону.
За таких обставин ухвалені в справі судові рішення підлягають
скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої
інстанції з підстав, передбачених ч. 2 ст. 338 ЦПК України
( 1618-15 ) (1618-15)
.
Керуючись ст. 336 ЦПК України ( 1618-15 ) (1618-15)
, колегія суддів
Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України
у х в а л и л а :
Касаційну скаргу ОСОБА_2, ОСОБА_3 задовольнити частково.
Рішення Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 11 липня
2005 року та рішення Апеляційного суду Запорізької області від 8
грудня 2005 року скасувати, справу передати на новий розгляд до
суду першої інстанції.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Головуючий - Ю.Л.Сенін
Судді: Є.Ф.Левченко
Л.М.Лихута
Л.I.Охрімчук
Я.М.Романюк