У х в а л а
і ме н е м у к р а ї н и
13 грудня 2006 року
м. Київ
Колегія суддів Судової палати у цивільних справах
Верховного Суду України в складі:
головуючого Пшонки М.П.,
суддів: Костенка А.В., Лященко Н.П.,
Патрюка М.В., Прокопчука Ю.В., -
розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до
Львівського державного інституту проектування комунального
будівництва "Львівдіпрокомунбуд", Личаківської районної
адміністрації Львівської міської ради, третя особа - відділ у
справах громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб
Личаківського району м. Львова, про визнання права на
перепланування кімнати, зміну договору найму, за зустрічним
позовом Львівського державного інституту проектування комунального
будівництва "Львівдіпрокомунбуд" до ОСОБА_1 про визнання такою, що
втратила право на житло, за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення
Личаківського районного суду м. Львова від 4 серпня 2005 року та
ухвалу апеляційного суду Львівської області від 13 жовтня 2005
року,
в с т а н о в и л а:
У серпні 2004 року ОСОБА_1 звернулася до суду із зазначеним
позовом, обгрунтовуючи свої вимоги тим, що в 1987 році в порядку
переведення була прийнята на роботу в Львівську філію інституту
"Укрпівдендіпрокомунбуд" (нині - Львівський державний інститут
проектування комунального будівництва "Львівдіпрокомунбуд ").
Після прийняття на роботу їй було надано кімнату НОМЕР_1 у
гуртожитку АДРЕСА_1, а від дня народження дитини позивачка стала
постійно проживати в кімнаті 7-5 площею 17, 8 кв. м, яка є
складовою комунальної квартири НОМЕР_2 цього ж будинку. Після її
звільнення з роботи ОСОБА_1 продовжувала проживати з дочкою в
кімнаті квартири НОМЕР_2. Зазначена квартира складається з двох
житлових кімнат 7-5 та 7-6 і приміщень загального користування.
Одна з кімнат належить ОСОБА_2, тому з метою благоустрою та
ізолювання своєї кімнати потрібно поставити перегородку, проте
згоди на це відповідачі не дають. Змінивши позовні вимоги,
позивачка просила визнати за нею право на користування кімнатою,
приєднання суміжної кімнати, оскільки ОСОБА_2 отримала іншу
кімнату в квартирі цього ж будинку. Потім ОСОБА_1 доповнила
позовні вимоги про поновлення реєстрації її місця проживання за
адресою: АДРЕСА_1 кв.НОМЕР_2 у м. Львові.
У грудні 2004 року відповідач подав зустрічний позов про
визнання ОСОБА_1 такою, що втратила право на проживання в
гуртожитку, оскільки не проживає в гуртожитку без поважних причин.
Рішенням Личаківського районного суду м. Львова від 4 серпня
2005 року, залишеним без зміни ухвалою апеляційного суду
Львівської області від 13 жовтня 2005 року, у первісному позові
відмовлено, зустрічний позов задоволено.
У касаційній скарзі ОСОБА_1 ставить питання про скасування
постановлених у справі судових рішень і ухвалення рішення про
відмову в зустрічному позові та задоволення її позовних вимог.
Касаційна скарга підлягає задоволенню частково з таких
підстав.
Постановляючи рішення, суд виходив із того, що ОСОБА_1 не
проживала в гуртожитку з 1999 року й підстав для задоволення її
позову немає.
Проте погодитися з такими висновками суду неможливо.
Виходячи з положень ст.71 ЖК України та роз'яснень, даних у
п. 10 постанови Пленуму Верховного Суду України від 12 квітня 1985
року №2 ( v0002700-85 ) (v0002700-85)
"Про деякі питання, що виникли в практиці
застосування судами Житлового кодексу ( 5464-10 ) (5464-10)
України", право
користування жилим приміщенням при тимчасовій відсутності наймача
або членів його сім'я зберігається протягом шести місяців або
інших строків, передбачених цією статтею. У разі відсутності цих
осіб понад установлені строки з поважних причин цей строк може
бути продовжений судом.
Як убачається з матеріалів справи, позивачка в обгрунтування
своїх вимог посилалася на те, що судом не прийнято до уваги
наданого письмового графіку її роботи, який свідчить, що акти про
її непроживання було складено в період її відсутності в гуртожитку
у зв'язку з роботою. Проживання ОСОБА_1 підтверджено письмовими
доказами (поштовою кореспонденцією, квитанціями з оплати
комунальних послуг), рішенням районного суду від 31 жовтня 2004
року. Ніяких перешкод у користуванні гуртожитком відповідач їй не
чинив. Ці пояснення позивачки суд належним чином не перевірив і не
навів у рішенні доводів, за якими він їх відхиляє.
Разом з тим не перевірені судом і рішення від 28 травня 2004
року адміністрації та профкому Львівського державного інституту
проектування комунального будівництва "Львівдіпрокомунбуд" про
переселення ОСОБА_1 в кімнату НОМЕР_1 гуртожитку (а. с. 46-47),
відповідно до якого відповідач визнавав проживання її в будинку та
право на користування житловою площею в ньому.
Зазначені обставини, на які ОСОБА_1 посилалася в ході
розгляду справи, судом не перевірені та всупереч вимогам ст. 212,
213 ЦПК України ( 1618-15 ) (1618-15)
їм не надана оцінка в рішенні, хоча
вони мають істотне значення для вирішення спору.
Судова колегія апеляційного суду не звернула на це уваги й не
врахувала також ту обставину, що суд першої інстанції взагалі не
дослідив і не дав оцінки поясненням відповідача та його зустрічній
позовній заяві, в яких представник Львівського державного
інституту проектування комунального будівництва
"Львівдіпрокомунбуд" указав, що до 1994 року ОСОБА_1 проживала в
гуртожитку й у цьому ж році на її прохання була переведена з
кімнати НОМЕР_1 до кімнати НОМЕР_2 для проживання.
З урахуванням наведеного, рішення суду підлягає скасуванню в
повному обсязі з направленням справи на новий розгляд до суду
першої інстанції.
Керуючись ст.ст. 336, 338, 345 ЦПК України ( 1618-15 ) (1618-15)
,
колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду
України
у х в а л и л а:
Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Личаківського районного суду м. Львова від 4 серпня
2005 року та ухвалу апеляційного суду Львівської області від 13
жовтня 2005 року скасувати, а справу направити на новий розгляд до
суду першої інстанції.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Головуючий
М.П. Пшонка
Судді:
А.В. Костенко
Н.П. Лященко М.В. Патрюк Ю.В. Прокопчук