У Х В А Л А
IМЕНЕМ УКРАЇНИ
13 грудня 2006 року
м. Київ
Колегія суддів Судової палати у цивільних справах
Верховного Суду України в складі:
головуючого: Панталієнка П.В.,
суддів: Пшонки М.П.,Патрюка М.В.,
Костенка А.В.,Лященко Н.П.,
розглянувши у судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до
ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, третя особа - приватний
нотаріус Київського міського нотаріального округу ОСОБА_6, про
визнання правочину удаваним, визнання права власності на 1/2
частину квартири, відшкодування моральної шкоди, за касаційною
скаргою ОСОБА_2 на рішення Святошинського районного суду м. Києва
від 5 травня 2004 року, ухвалу апеляційного суду м. Києва від 25
серпня 2004 року,
в с т а н о в и л а :
У лютому 2004 року позивачка звернулася в суд і з урахуванням
пізніше уточнених позовних вимог просила визнати договір
дарування квартири АДРЕСА_1 від 26 грудня 2003 року, укладений між
ОСОБА_2 та ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 удаваним, визнати за нею
право власності на 1/2 частину спірної квартири та стягнути з
ОСОБА_2 5000 грн. в рахунок відшкодування моральної шкоди.
Указувала, що у липні 1998 року зареєструвала шлюб з ОСОБА_2
й з того часу, разом зі своєю дочкою, проживали та були прописані
у двокімнатній квартирі АДРЕСА_2. Вказана квартира належала
відповідачу на праві власності.
У зв'язку з тим, що виникла необхідність покращити свої
житлові умови вони з відповідачем вирішили продати цю квартиру та
придбати трикімнатну квартиру.
24 грудня 2003 року позивачка звернулася із заявою про зняття
її та дочки із реєстраційного обліку в указаній квартирі, а 25
грудня 2003 року передала чоловікові 64 800 грн. її особистих
коштів для придбання квартири.
Пізніше вона дізналася про те, що її чоловік став власником
квартири АДРЕСА_1 на підставі договору дарування, укладеного ним з
сім'єю ОСОБА_3.
Зазначала, що укладаючи договір дарування, сторони, фактично,
уклали договір купівлі-продажу, оскільки, ОСОБА_2 передав сім'ї
ОСОБА_3 за квартиру 39 800 доларів США, що підтверджується
розпискою.
З цих підстав просила про задоволення позову.
Рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 5 травня
2004 року, залишеним без зміни ухвалою апеляційного суду м. Києва
від 25 серпня 2004 року, позов задоволено частково. Договір
дарування квартири АДРЕСА_1, укладений ОСОБА_2 та ОСОБА_3,
ОСОБА_4, ОСОБА_5 та посвідчений приватним нотаріусом Київського
міського нотаріального округу ОСОБА_6 та зареєстрований в реєстрі
за НОМЕР_1 визнано удаваним. За позивачкою визнано право власності
на 45,87/100 частин спірної квартири. У позовних вимог ОСОБА_1 про
стягнення з ОСОБА_2 5000 грн у відшкодування моральної шкоди
відмовлено. З ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 стягнуто 59 грн. 50 коп.
державного мита.
У касаційній скарзі ОСОБА_2 ставиться питання про скасування
зазначених судових рішень в частині задоволення позову про
визнання за позивачкою права власності на частину квартири та
направлення справи на новий розгляд з підстав невідповідності
висновків суду обставинам справи.
Заслухавши доповідь судді Верховного Суду України, дослідивши
матеріали справи та перевіривши наведені у скарзі доводи колегія
суддів Судової палати в цивільних справах Верховного Суду України
вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.
Відповідно до вимог ст.203 ЦПК України (1963 ( 1501-06 ) (1501-06)
р.)
та роз"яснень, які містяться в п.7 Постанови Пленуму Верховного
Суду України від 29.12.1976 р."Про судове рішення " резолютивна
частина рішення повинна мати вичерпні, чіткі, безумовні і такі, що
випливають з встановлених фактичних обставин висновки по суті
вимог .
Однак постановлене судом рішення зазначеним вимогам не
відповідає .
За наявності у справі про визнання правочину (угоди) удаваним
даних про те, що оформленою угодою приховується інша угода, що
укладена сторонами,суд мав з"ясувати яка фактична угода укладена і
вдповідно до ч.2 ст.58 ЦК України (1963 ( 1540-06 ) (1540-06)
р.) та
роз"яснень, що містяться в п.14 постанови Пленуму Верховного Суду
України від 28 квітня 1978 р.зі змінами від 25 грудня 1992 р.,та
від 25 травня 1998 р."Про судову практику в справах про визнання
угод недійсними "визнати, що сторонами укладена саме та угода, яку
вони в дійсності мали на увазі .
Проте резолютивна частина рішення таких висновків не містить
.
Крім того, визнаючи за ОСОБА_1 право власності на 45,8/100
часток квартири АДРЕСА_1 суд не вирішив питання щодо визначення
частки в цій же квартирі, яка належить на праві власності
відповідачу,тим самим фактично не вирішив спір до кінця .
Не можна погодитись і з висновком суду в частині визначення
частки позивачки в спірній кватирі, оскільки суд в порушення вимог
ст.40 ЦПК України (1963 ( 1501-06 ) (1501-06)
р)не перевірив належним чином
доводів відповідача щодо суми за яку ним була продана належна йому
квартира та внесення її в рахунок оплати спірної квартири, що має
суттєве значення для правильного вирішення спору, як і доводів
позивачки про те, що нею передано на придбання квартири 64800 грн.
.Суд на порушення вимог ст .62 ЦПК України (1963 ( 1501-06 ) (1501-06)
р.)
не дав належної правової оцінки письмовій розписці особи, яка
купила у відповідача квартиру (а.с.33).
Сам по собі факт придбання квартири в період шлюбу без
з"ясування джерел коштів за рахунок яких вона була придбана, не
може буду безспірною підставою для правильного визначення часток
кожного з подружжя в ній .
.Окрім того, при вирішенні спору та застосуванні норм
матеріального права суду слід звернути увагу на час коли мали
місце правовідносини та який матеріальний закон діяв на той час .
Враховуючи наведене колегія суддів вважає, що постановлені в
справі судові рішення в частині вимог щодо визнання угоди удаваною
та визнання права власності на квартиру підлягають скасуванню з
направленням справи на новий розгляд у суд першої інстанції .
Оскільки спір в частині вимог про відшкодування моральної
шкоди вирішено правильно, то постановлені в справі судові рішення
в цій частині слід залишити без змін .
Керуючись ст. 337 ЦПК України ( 1618-15 ) (1618-15)
колегія суддів
Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України
у х в а л и л а :
Касаційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити, рішення Святошинського
районного суду м. Києва від 5 травня 2004 року, ухвалу
апеляційного суду м. Києва від 25 серпня 2004 року в частині вимог
щодо визнання угоди удаваною та визнання права власності на
квартиру підлягають скасуванню з направленням справи на новий
розгляд у суд першої інстанції .
В іншій частині постановлені в справі судові рішення залишити
без змін.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Головуючий: П.В. Панталієнко
М.В.Патрюк
судді: М.П.Пшонка
А.В.Костенко
Н.П.Лященко