Вищий адміністративний суд України у складі:

головуючого - Цвіркуна Ю.І. (суддя-доповідач), Борисенко І.В., Шипуліної Т.М., за участю секретаря судового засідання Савченко А.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за касаційною скаргою Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м. Дніпропетровську Міжрегіонального головного управління Міндоходів

на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 30.08.2013 року

та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 26.02.2015 року

у справі № 804/9346/13-а

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "АТБ-маркет"

до Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м. Дніпропетровську Міжрегіонального головного управління Міндоходів

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

Товариство з обмеженою відповідальністю "АТБ-маркет" звернулось до суду з адміністративним позовом до Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м. Дніпропетровську Державної податкової служби про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення.

Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 30.08.2013 року у справі № 804/9346/13-а, залишеною без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 26.02.2015 року, позов задоволено. Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення Спеціалізованої Державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Дніпропетровську Державної податкової служби від 06.02.2013 № 0000012500, № 0000022500.

Не погоджуючись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить рішення судів попередніх інстанцій скасувати та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

В запереченнях на касаційну скаргу позивач з доводами та вимогами скаржника не погоджується, просить залишити без змін рішення судів попередніх інстанцій.

В силу положень ст. 55 Кодексу адміністративного судочинства України судом замінено Спеціалізовану державну податкову інспекцію з обслуговування великих платників у м. Дніпропетровську Державної податкової служби правонаступником - Спеціалізованою державною податковою інспекцією з обслуговування великих платників у м. Дніпропетровську Міжрегіонального головного управління Міндоходів.

У судовому засіданні представник відповідача касаційну скаргу підтримав та просив її задовольнити. Представник позивача проти касаційної скарги заперечував та просив у її задоволенні відмовити.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників процесу, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, правової оцінки обставин справи, колегія суддів встановила таке.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що за результатами документальної позапланової виїзної перевірки ТОВ "АТБ-маркет" з питань дотримання вимог податкового законодавства по взаємовідносинах з ТОВ "Донбас Інвест ВН", ТОВ "Вест ТК", ТОВ "Зеліскон", ФОП ОСОБА_4 за період з 01.01.2012 року по 30.06.2012 року, відповідачем складено акт від 21.01.2013 року № 7/25-0/30487219, яким встановлено порушення: - п.п. 135.1, 135.2, пп. 135.5.4 п. 135.5 ст. 135, п. 137.10 ст. 137, п. 138.2 ст. 138, пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України, що призвело до заниження податку на прибуток на загальну суму 9 496 358, 37 грн., - п.п. 198.2, 198.3, 198.6 ст. 198, 139 Податкового кодексу України (2755-17) , в результаті чого завищено податок на додану вартість, що підлягає сплаті до бюджету, на суму 7 897 839, 26 грн.

На підставі акта перевірки відповідачем 06.02.2013 року прийнято податкове повідомлення-рішення: - № 0000012500, яким збільшено позивачу суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість в розмірі 11 846 758, 50 грн., в т.ч. за основним платежем в розмірі - 7 897 839, 00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 3 948 919, 50 грн.; - № 0000022500, яким збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на прибуток приватних підприємств у розмірі 14 244 538, 50 грн., в т.ч. за основним платежем в розмірі - 9 496 359, 00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 4 748 179, 50 грн.

За результатами адміністративного оскарження спірні податкові повідомлення-рішення залишено без змін, а скаргу позивача - без задоволення.

Підставою для прийняття спірних податкових повідомлень-рішень став висновок щодо нереальності господарських операцій між позивачем та його контрагентами.

Задовольняючи позов, суди першої та апеляційної інстанцій прийшли до висновку, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення прийнято відповідачем безпідставно, оскільки виконання зобов'язань та фактичне проведення господарських операцій на підставі укладених між позивачем та його контрагентами договорів підтверджено належно оформленими первинними документами.

Колегія суддів суду касаційної інстанції, з урахуванням норм податкового законодавства, чинних на час виникнення відповідних правовідносин, погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій з огляду на таке.

Згідно із п. 138.2 ст. 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Відповідно до пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Таким чином, визначальною умовою правомірності формування витрат, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, є їх здійснення для провадження господарської діяльності платника податку та підтвердження первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку.

Згідно із п. 198.1 ст. 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною (п. 198.2 ст. 198 Податкового кодексу України).

Відповідно до п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Таким чином, для підтвердження включення до складу податкового кредиту сум податку на додану вартість, сплачених у складі ціни за придбану продукцію та виконані роботи, необхідні первинні документи, оформлені відповідно до вимог законодавства України.

Отже, правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування витрат та податкового кредиту з податку на додану вартість виникають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг), що пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що в перевіряємому періоді позивач мав господарські правовідносини з контрагентами ТОВ "Донбас Інвест ВН" (договір поставки), ТОВ "Вест ТК" (договір поставки), ПП "Зеліскон" (ПП "Темко") (договір про надання послуг, договір поставки) та ФОП ОСОБА_4 (договір поставки).

Встановлено, що реальність даних господарських операцій підтверджується наявними у матеріалах справи, а також наданими до перевірки договорами, податковими накладними, розрахунками коригування кількісних і вартісних показників, видатковими накладними, товарно-транспортними накладними, довіреностями, банківськими виписками.

Щодо посилання відповідача на порушення порядку заповнення податкових накладних контрагентом позивача ТОВ "Вест ТК", а саме - не містять кодів УКТ ЗЕД, колегія суддів суду касаційної інстанції погоджується із висновками судів попередніх інстанцій про те, що відповідно до пп. 12.3 п. 12 Порядку заповнення податкової накладної, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 01.11.2011 року № 1379 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 22.11.2011 року за № 1333/20071 (z1333-11) ), графа 4 (вказівка коду товару згідно УКТ ЗЕД) заповнюється у разі постачання підакцизних товарів та товарів, ввезених на митну територію України на всіх етапах постачання таких товарів/послуг. Проте, як було встановлено судом та не спростовано відповідачем, в перевіряємому періоді контрагент позивача виписав податкові накладні на поставку товару (цукерки, шоколад, вода, напої), які не відносяться до категорії підакцизних товарів, та такий не було імпортовано в Україну, а тому таке посилання відповідача є помилковим.

Доводи касаційної скарги з приводу того, що відсутність у податкових накладних коду УКТ ЗЕД унеможливлює відслідковування імпортного товару на всіх етапах реалізації, не можуть бути спростуванням реального здійснення господарської операції з урахуванням норм податкового законодавства, чинного на час заповнення відповідних податкових накладних,

Також спростовуються твердження відповідача щодо нереєстрації податкових накладних контрагентом позивача ТОВ "Вест ТК", оскільки відповідно до п. 11 підрозділу 2 розділу ХХ Податкового кодексу України (2755-17) реєстрація податкових накладних платниками податку на додану вартість - продавцями в Єдиному реєстрі податкових накладних запроваджується для платників цього податку, у яких сума податку на додану вартість в одній податковій накладній становить: понад 1 мільйон гривень - з 1 січня 2011 року; понад 500 тисяч гривень - з 1 квітня 2011 року; понад 100 тисяч гривень - з 1 липня 2011 року; понад 10 тисяч гривень - з 1 січня 2012 року.

Податкова накладна, в якій сума податку на додану вартість не перевищує 10 тисяч гривень, не підлягає включенню до Єдиного реєстру податкових накладних. Податкова накладна, виписана при здійсненні операцій з постачання підакцизних товарів та товарів, ввезених на митну територію України, з 1 січня 2012 року підлягає включенню до Єдиного реєстру податкових накладних не залежно від розміру податку на додану вартість в одній податковій накладній.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідно до реєстру податкових накладних, що містяться в матеріалах справи, основна кількість податкових накладних не перевищує суми 10 тис. грн., а ті, які підлягали реєстрації, були зареєстровані, доказів зворотного відповідачем не надано.

Доставка товару здійснювалась ТОВ "Вест ТК", отже вимога податкового органу щодо обов'язкової наявності у позивача товарно-транспортних накладних є безпідставною, оскільки відповідною транспортною документацією обов'язково мають бути підтверджені витрати з послуг по перевезенню вантажів, а не послуги з придбання товару.

Посилання податкового органу на результати податкового контролю контрагентів позивача правомірно не прийнято судами до уваги, оскільки податкове законодавство не ставить в залежність податковий облік (стан) певного платника податку від інших осіб, від фактичної сплати контрагентом податку до бюджету, від перебування постачальника за юридичною адресою, а також від його господарських та виробничих можливостей. Питання віднесення певних сум податку на додану вартість до податкового кредиту поширюється виключно на окремо взятого платника та не залежить від розрахунків з бюджетом третіх осіб.

Крім того, безпідставними є посилання на податкову інформацію щодо контрагентів по ланцюгу постачання, оскільки відповідальність стосується кожного окремого платника податку і не може автоматично поширюватися на третіх осіб, у тому числі на його контрагентів.

Таким чином, судами попередніх інстанцій, на підставі наявних в матеріалах справи доказів, оцінка яким дана з дотриманням ст. 86 Кодексу адміністративного судочинства України, зроблений правильний висновок про недоведеність відповідачем, на якого в силу норми частини 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України покладається обов'язок доказування, правомірності прийнятих податкових повідомлень-рішень.

За таких обставин підстави для задоволення касаційної скарги відсутні.

Доводи, викладені в касаційній скарзі, не спростовують висновків судів першої та апеляційної інстанції та встановлених обставин справи.

З урахуванням викладеного, є підстави вважати, що судами першої та апеляційної інстанцій ухвалено обґрунтовані рішення, які постановлено з дотриманням норм матеріального і процесуального права, підстав для їх скасування не вбачається.

Стаття 220 Кодексу адміністративного судочинства України визначає межі перегляду судом касаційної інстанції.

Відповідно до статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій. Не може бути скасовано судове рішення з мотивів порушення норм процесуального права, якщо це не призвело і не могло призвести до неправильного вирішення справи.

Таким чином, касаційна скарга задоволенню не підлягає.

Керуючись ст.ст. 220, 221, 223, 224, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

Касаційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м. Дніпропетровську Міжрегіонального головного управління Міндоходів залишити без задоволення.

Постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 30.08.2013 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 26.02.2015 року у справі № 804/9346/13-а залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили у порядку та строки, передбачені статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України, та на неї може бути подана заява про перегляд судових рішень Верховним Судом України з підстав та в порядку, передбачених статтями 236- 239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.