У Х В А Л А
IМЕНЕМ УКРАЇНИ
6 грудня 2006 року
м. Київ
Колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного
Суду України в складі:
Головуючого - Сеніна Ю.Л.,
Суддів: Левченка Є.Ф., Лихути Л.М.,
Охрімчук Л.I., Романюка Я.М..
розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1до
Акціонерної енергопостачальної компанії (далі - АЕК) "Київенерго"
про визнання незаконним дисциплінарного стягнення, поновлення на
роботі, стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу та
відшкодування моральної шкоди,
в с т а н о в и л а :
У червні 2001 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до
АЕК "Київенерго" про визнання незаконним дисциплінарного
стягнення, посилаючись на те, що наказ від 28 квітня 2001 року
про оголошення їй догани та позбавлення премії є незаконним,
оскільки ніяких порушень вона не вчиняла.
У липні 2001 року позивачка доповнила позовні вимоги,
посилаючись на те, що її незаконно звільнили з роботи на підставі
п.3 ст. 40 КЗпП України ( 322-08 ) (322-08)
, просила поновити її на роботі
інспектором по збуту енергії, стягнути середній заробіток за час
вимушеного прогулу з урахуванням індексу інфляції та 30000 грн. на
відшкодування моральної шкоди.
Рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 23 жовтня
2003 року позов ОСОБА_1 задоволено частково, постановлено визнати
недійсним наказ від 28 квітня 2001 року, стягнути із АЕК
"Київенерго" на користь позивачки 259 грн. 76 коп. премії,
змінити дату та формулювання причини звільнення ОСОБА_1 і вважати
її звільненою із 1 листопада 2001 року на підставі п.2 ст.36 КЗпП
України ( 322-08 ) (322-08)
, стягнути з відповідача на користь позивачки
середній заробіток за час вимушеного прогулу з урахуванням індексу
інфляції з 1 листопада 2001 року по 23 жовтня 2003 року в сумі
22940 грн. 80 коп., заробітну плату за період із 7 серпня 2001
року по 1 листопада 2001 року в сумі 2151 грн. та 1000 грн. на
відшкодування моральної шкоди.
Рішенням Апеляційного суду м. Києва від 19 лютого 2004 року
зазначене рішення скасоване і постановлене нове рішення про
задоволення позову.
Ухвалою Судової палати у цивільних справах Верховного Суду
України від 23 вересня 2004 року рішення апеляційного суду
скасоване у повному обсязі, рішення суду першої інстанції
скасоване у частині стягнення з АЕК "Київенерго" на користь
ОСОБА_1 середнього заробітку за час вимушеного прогулу з
урахуванням індексу інфляції з 1 листопада 2001 року до 23 жовтня
2003 року та заробітної плати з 7 серпня 2001 року по 1 листопада
2001 року і справа у цій частині направлена на новий розгляд до
суду першої інстанції; в решті рішення залишене без змін.
Під час нового розгляду справи ОСОБА_1 подала заяву про
доповнення позову та збільшення позовних вимог.
Ухвалою Оболонського районного суду м. Києва від 17 лютого
2005 року в задоволенні такого клопотання відмовлено.
Рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 18 лютого
2005 року позов ОСОБА_1 задоволено частково, постановлено стягнути
із АЕК "Київенерго" на користь позивачки середній заробіток за час
вимушеного прогулу за період із 7 серпня по 1 листопада 2001 року
в сумі 2208 грн. 10 коп.
Ухвалою судді цього ж суду від 10 березня 2005 року
апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу суду від 17 лютого 2005 року
повернуто заявниці.
Ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 3 жовтня 2005 року
рішення Оболонського районного суду м. Києва від 18 лютого 2005
року та ухвалу судді цього ж суду від 10 березня 2005 року
залишено без змін.
У касаційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати рішення та
ухвалу суду першої інстанції відповідно від 18 лютого 2005 року та
від 10 березня 2005 року, а також ухвалу апеляційного суду від 3
жовтня 2005 року, вирішити її заяву від 17 лютого 2005 року та
передати справу на новий розгляд, посилаючись на незаконність
оскаржуваних рішень, порушення судами норм процесуального права.
Касаційна скарга підлягає задоволенню частково з таких
підстав.
Судом встановлено, що вимушений прогул ОСОБА_1 тривав із 7
серпня по 1 листопада 2001 року.
Задовольняючи частково позов ОСОБА_1, суд виходив із того, що
розмір її середнього заробітку за квітень та травень 2001 року,
який слід прийняти для обчислення сум, що підлягають виплаті,
становить згідно довідки відповідача 846 грн. 77 коп.
Проте з такими висновками суду цілком погодитись не можна з
наступних підстав.
У лютому 2005 року ОСОБА_1 подала до суду заяву про
збільшення та доповнення позовних вимог, у якій зазначала, що
розмір її середнього заробітку за квітень та травень 2001 року
становить 2286 грн. 51 коп., оскільки у наданій відповідачем
довідці не враховано суму її премії за березень 2001 року - 259
грн. 76 коп., яка повинна була бути виплачена в квітні, тому її
премія за травень 2001 року також була нарахована не в повному
обсязі, оскільки повинна становити 319 грн. 95 коп., до того ж не
внесено до розрахунку премію виробничого характеру за червень та
липень 2001 року, сума якої повинна бути включена до середнього
заробітку.
Також позивачка вказувала, що нараховану їй відповідачем
згідно довідки премію за червень 2001 року в сумі 498 грн. 95 коп.
та за липень 2001 року в сумі 7 грн. вона не отримувала і просила
такі суми стягнути, посилалась на те, що виплата по лікарняних
листах їй була проведена неправильно, без урахування премій, при
звільненні відповідач не виплатив компенсацію за невикористану
відпустку. ОСОБА_1 порушувала також питання про стягнення
середнього заробітку за час затримки виконання рішення про її
поновлення на роботі, за час затримки розрахунку при звільненні та
стягнення 30000 грн. на відшкодування моральної шкоди, заподіяної
порушенням її прав.
Відповідно до ч.1 ст. 103 ЦПК України 1963 ( 1501-06 ) (1501-06)
року,
який діяв на час розгляду справи, крім прав, зазначених у статті
99 цього Кодексу, позивач вправі протягом усього часу розгляду
справи по суті змінити підставу або предмет позову, збільшити або
зменшити розмір позовних вимог або відмовитися від позову.
Таким чином, ОСОБА_1 скористалась правами, передбаченими
ст.103 ЦПК України 1963 ( 1501-06 ) (1501-06)
року, вимоги її заяви
стосуються спору, що розглядався судом, оскільки обгрунтовані
неправомірністю дій відповідача, із яким вона перебувала у
трудових відносинах, неправильністю нарахування їй заробітної
плати та інших виплат, що випливають із трудових правовідносин;
наявність підстав для задоволення чи відмови в задоволенні таких
вимог вирішується судом при ухваленні рішення.
Суд наведені норми закону не врахував, у порушення вимог ст.
234 ЦПК України 1963 ( 1501-06 ) (1501-06)
року належним чином не мотивував
свого висновку про відмову в прийнятті до розгляду по суті
збільшених позовних вимог і безпідставно обмежив право позивачки.
Посилання суду на те, що заява ОСОБА_1 містить вимоги з
іншими підставами та предметом позову і є новими вимогами не можна
визнати цілком обгрунтованими, оскільки право позивача на зміну
підстави або предмету позову передбачене ст. 103 ЦПК України 1963
( 1501-06 ) (1501-06)
року, вимоги стосуються трудових відносин, крім того
згідно ст. 144 ЦПК України 1963 ( 1501-06 ) (1501-06)
року позивач вправі
об"єднати в одній позовній заяві кілька вимог, зв"язаних між
собою.
З огляду на те, що трудовий спір між сторонами триває,
додатковому з'ясуванню підлягають також підстави звернення ОСОБА_1
із вимогами про відшкодування моральної шкоди, обставини та
докази, якими вона обгрунтовує такі свої вимоги.
Враховуючи наведене, рішення суду про часткове задоволення
позову є передчасним, оскільки сума, що підлягає стягненню із АЕК
"Київенерго" на користь позивачки за час вимушеного прогулу за
період із 7 серпня по 1 листопада 2001 року, визначена судом
відповідно до даних довідки відповідача без урахування та
перевірки ОСОБА_1 у цій частині.
Апеляційний суд на зазначене уваги не звернув, у порушення
вимог ст.ст. 301, 313 ЦПК України 1963 ( 1501-06 ) (1501-06)
року належним
чином не перевірив доводів апеляційної скарги, в ухвалі не
зазначив конкретні обставини і факти, що спростовують такі доводи,
і залишив рішення суду першої інстанції без змін.
Разом з тим, колегія суддів не вбачає підстав для скасування
ухвали судді Оболонського районного суду м. Києва від 10 березня
2005 року, оскільки суд дійшов до правильного висновку про те, що
згідно ст. 291 ЦПК України 1963 ( 1501-06 ) (1501-06)
року ухвала про
відмову в задоволенні клопотання не підлягає апеляційному
оскарженню окремо від рішення суду.
За таких обставин рішення суду першої інстанції та ухвала
апеляційного суду в частині залишення його без змін підлягають
скасуванню із передачею справи на новий розгляд до суду першої
інстанції з підстав, передбачених ч. 2 ст. 338 ЦПК України
( 1618-15 ) (1618-15)
.
Керуючись ст. 336 ЦПК України ( 1618-15 ) (1618-15)
, колегія суддів
Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України
у х в а л и л а :
Касаційну скаргу ОСОБА_1задовольнити частково.
Рішення Оболонського районного суду м. Києва від 18 лютого
2005 року та ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 3 жовтня 2005
року в частині залишення рішення суду першої інстанції без змін
скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої
інстанції; в решті ухвалу апеляційного суду залишити без змін.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Головуючий - Ю.Л.Сенін
Судді: Є.Ф.Левченко
Л.М.Лихута
Л.I.Охрімчук
Я.М.Романюк