УХВАЛА
IМЕНЕМ УКРАЇНИ
6 грудня 2006 року
м. Київ
Колегія суддів Судової палати у цивільних справах
Верховного Суду України в складі:
головуючого
Патрюка М.В.,
суддів:
Костенка А.В.,
Лященко Н.П.,
Панталієнка П.В.,
Тітова Ю.Г.,-
розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до
товариства з обмеженою відповідальністю сільськогосподарське
підприємство (далі - ТОВ СП) "Нібулон" про визнання наказів про
притягнення до дисциплінарної відповідальності незаконними, зміну
формулювання причин звільнення, стягнення середнього заробітку за
час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди,
зобов'язання видати дублікат трудової книжки,
в с т а н о в и л а :
У жовтні 2004 року ОСОБА_1. пред'явив в суді позов до ТОВ СП
"Нібулон" про визнання наказів про притягнення його до
дисциплінарної відповідальності незаконними, зміну формулювання
причин звільнення, стягнення середнього заробітку за час
вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди, зобов'язання
видати дублікат трудової книжки.
Зазначав, що з травня 1997 року працював у відповідача на
різних посадах, а з 24 травня 2004 року займав посаду
IНФОРМАЦIЯ_1.
Наказами відповідача НОМЕР_1, НОМЕР_2, НОМЕР_3, НОМЕР_4 на
нього накладені дисциплінарні стягнення.
Наказом № НОМЕР_5 його звільнено з роботи на підставі п.3
ст.40 КЗпП України ( 322-08 ) (322-08)
, за систематичне невиконання без
поважних причин обов'язків, покладених на нього трудовим
договором.
Посилаючись на відсутність зі свого боку порушень трудових
обов'язків, а відповідно і підстав для накладення дисциплінарних
стягнень, винесення їх з порушенням ст.ст. 148, 149 КЗпП України
( 322-08 ) (322-08)
, позивач просив задовольнити його позовні вимоги.
Рішенням Заводського районного суду м. Миколаєва від 11
квітня 2005 року в задоволенні позову ОСОБА_1. відмовлено.
Рішенням апеляційного суду Миколаївської області від 19
вересня 2005 року рішення районного суду скасовано і постановлено
нове, яким позов ОСОБА_1. задоволено частково: визнано незаконними
та скасовано накази ТОВ СП "Нібулон" НОМЕР_2, від НОМЕР_3,
НОМЕР_4, НОМЕР_5 про притягнення ОСОБА_1. до дисциплінарної
відповідальності; змінено формулювання причин звільнення ОСОБА_1.
з посади IНФОРМАЦIЯ_1 з п.3 ст. 40 КЗпП на п.1 ст.36 КЗпП;
стягнуто з ТОВ СП "Нібулон" на користь ОСОБА_1. 12960 грн.
середнього заробітку за час вимушеного прогулу, 300 грн. моральної
шкоди і 138 грн. судових витрат в доход держави. У задоволенні
решти позовних вимог - відмовлено.
У касаційній скарзі ТОВ СП "Нібулон" просить скасувати
рішення апеляційного суду, посилаючись на порушення судом норм
матеріального та процесуального права, та залишити в силі рішення
суду першої інстанції.
ОСОБА_1. в поданій касаційній скарзі просить змінити рішення
апеляційного суду, задовольнивши його вимоги про стягнення
моральної шкоди в повному обсязі та задовольнити його позов в
частині зобов'язання відповідача видати дублікат трудової книжки.
Касаційні скарги підлягають частковому задоволенню з таких
підстав.
Скасовуючи рішення суду першої інстанції і постановлюючи
нове, апеляційний суд виходив із того, що в наказі № НОМЕР_5 про
звільнення позивача з роботи не зазначено порушення трудової
дисципліни, яке стало приводом для звільнення, а відтак звільнення
його з роботи на підставі ст. 40 п. 3 КЗпП України ( 322-08 ) (322-08)
є
незаконним.
Проте погодитись з такими висновками суду не можна, оскільки
вони не грунтуються на матеріалах справи та вимогах закону.
Як вбачається з копії наказу № НОМЕР_5 (а.с. 9-10) позивача
звільнено з роботи за грубе порушення правил внутрішнього
трудового розпорядку, зокрема відсутність його на роботі без
поважних причин з 13 вересня 2004 року.
Проте належної правової оцінки цій обставині суд не дав.
Крім того, відповідно до ч. 1 ст. 235 КЗпП України ( 322-08 ) (322-08)
незаконність звільнення працівника з роботи є підставою для його
поновлення на попередній роботі.
Вирішуючи спір в частині зміни формулювання причин
звільнення, суд послався на ч. 3 ст. 235 КЗпП відповідно до якої
це може мати місце у разі визнання формулювання причини звільнення
неправильним або таким, що не відповідає чинному законодавству, у
випадках, коли це не тягне поновлення працівника на роботі.
Таким чином, на порушення вимог ст. 213 ЦПК України
( 1618-15 ) (1618-15)
висновки суду в цій частині є суперечливими.
Змінюючи формулювання причин звільнення, суд не врахував як
вимог п. 1 ст. 36 КЗпП України ( 322-08 ) (322-08)
, так і роз'яснень, що
містяться в п. 8 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 8 від
6 листопада 1992 року "Про практику розгляду судами трудових
спорів" ( v0009700-92 ) (v0009700-92)
.
Відповідно до ч. 3 ст. 235 КЗпП України ( 322-08 ) (322-08)
орган,
який розглядає трудовий спір, приймає рішення про виплату
працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу, якщо
неправильне формулювання причин звільнення в трудовій книжці
перешкоджало працевлаштуванню.
Проте на порушення вимог ст. 213 ЦПК України ( 1618-15 ) (1618-15)
рішення суду взагалі не містить будь-яких висновків щодо
неможливості працевлаштування позивача через зазначене в його
трудовій книжці формулювання причин звільнення. Судом навіть не
витребувався і не досліджувався оригінал трудової книжки.
Вирішуючи спір в частині стягнення заробітної плати за час
вимушеного прогулу суд не врахував п. 8 Порядку обчислення
середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету
Міністрів України від 8 лютого 1996 року № 100 ( 100-96-п ) (100-96-п)
(з
наступними змінами і доповненнями) і обчислював середню заробітну
плату за останні два місяці роботи, виходячи із фактичних виплат
без визначення середньоденної заробітної плати.
Заслуговують на увагу і доводи касаційної скарги ОСОБА_1. в
частині його вимог про зобов'язання видати дублікат трудової
книжки.
Відмовляючи в цій частині вимог, апеляційний суд послався на
їх безпідставність.
Проте відповідно до п. 2.10 Iнструкції про порядок ведення
трудових книжок працівників (затверджена наказом Міністерства
праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства
соціального захисту населення України від 29 липня 1993 року № 58
і зареєстрована в Міністерстві юстиції України 17 серпня 1993
року за № 110 ( z0110-93 ) (z0110-93)
) передбачається, що за наявності в
трудовій книжці запису про звільнення, надалі визнаного недійсним,
на прохання працівника видається "Дублікат" трудової книжки без
внесення до неї запису, визнаного недійсним.
З огляду на викладене, рішення суду апеляційної інстанції не
можна визнати законним і обгрунтованим і воно підлягає скасуванню.
Не може залишатись в силі і рішення суду першої інстанції,
оскільки на порушення вимог ст. 202, 202-1 ЦПК України (1963
( 1501-06 ) (1501-06)
року) суд не встановив фактів і відповідних їм
правовідносин.
За п. 3 ст. 40 КЗпП України ( 322-08 ) (322-08)
трудовий договір може
бути розірвано в разі систематичного невиконання працівником без
поважних причин обов'язків, покладених на нього трудовим договором
або правилами внутрішнього трудового розпорядку, якщо раніше до
нього застосовувались заходи дисциплінарного стягнення.
Відповідно до цієї норми працівника можна звільнити лише
тоді, коли він після застосування до нього стягнення не виправився
і знову допустив порушення трудової дисципліни.
Як вбачається з копії наказу № НОМЕР_5 позивача звільнено з
роботи за грубе порушення правил внутрішнього трудового
розпорядку, зокрема відсутність його на роботі без поважних причин
з 13 вересня 2004 року, якому передували неодноразові порушення
трудових обов'язків, за які до нього застосовувались заходи
дисциплінарного стягнення, зокрема наказами № НОМЕР_1, № 170
НОМЕР_2, № НОМЕР_3, №НОМЕР_4.
Вирішуючи спір на підстав ст. 40 п. 3 КЗпП суд повинен
перевірити законність попередніх стягнень, з якими відповідач
пов'язував звільнення.
У зв'язку з цим не можна визнати законними висновки суду щодо
відмови в задоволенні позовних вимог в частині визнання
незаконними вищезазначених наказів у зв'язку з тим, що раніше
вони не були ним оспорені відповідно до вимог трудового
законодавства.
Поскільки тільки правомірно накладені стягнення можуть
враховуватись і бути підставою для звільнення працівника за п. 3
ст. 40 КЗпП України ( 322-08 ) (322-08)
, вирішуючи даний спір суд повинен
був з'ясувати систематичне невиконання яких саме трудових
обов'язків позивачем передувало звільненню та перевірити
законність попередніх стягнень.
Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України у п. 22 постанови
№ 9 ( v0009700-92 ) (v0009700-92)
від 6 листопада 1992 року "Про практику
розгляду судами спорів" у справах про поновлення на роботі осіб,
звільнених за порушення трудової дисципліни, необхідно з'ясувати,
в чому конкретно виявилося порушення, яке стало приводом до
звільнення; чи могло воно бути підставою для розірвання трудового
договору за п. 3 ст. 40 КЗпП; чи додержано власником або
уповноваженим ним органом передбачені ст.ст. 147-1; 148, 149 КЗпП
правила й порядок застосування дисциплінарних стягнень.
Суд належним чином не перевірив чи дотримано відповідачем
порядок застосування до позивача дисциплінарних стягнень.
Згідно зі ст. 43 КЗпП розірвання трудового договору з
підстав, передбачених п. 3 ст. 40 може бути проведено лише за
попередньою згодою профспілкового органу.
З'ясування цього питання також залишилось поза увагою
суду,оскільки суд належним чином не з'ясував чи є у відповідача
профспілкова організація та чи її орган давав згоду на звільнення
позивача з роботи.
На порушення вимог ст. 237 КЗпП України ( 322-08 ) (322-08)
судом не
залучено до участі в справі в якості 3-особи посадову особу, що
підписала наказ про звільнення позивача з роботи.
За таких обставин постановлені судові рішення не можуть
залишатися без зміни й підлягають скасуванню з направленням справи
на новий розгляд до суду першої інстанції.
Керуючись ст. ст. 336, 339 ЦПК України ( 1618-15 ) (1618-15)
, колегія
суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України
у х в а л и л а:
Касаційні скарги товариства з обмеженою відповідальністю
сільськогосподарське підприємство "Нібулон" та ОСОБА_1
задовольнити частково.
Рішення Заводського районного суду м. Миколаєва від 11 квітня
2005 року та рішення апеляційного суду Миколаївської області від
19 вересня 2005 року скасувати.
Справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Головуючий М.В. Патрюк
Судді: А.В. Костенко
Н.П. Лященко
П.В. Панталієнко
Ю.Г. Тітов