УХВАЛА
IМЕНЕМ УКРАЇНИ
29 листопада 2006 року
м. Київ
Колегія суддів Судової палати у цивільних справах
Верховного Суду України в складі:
головуючого
Лященко Н.П.,
суддів:
Панталієнка П.В.,
Пшонки М.П.,
Прокопчука Ю.В.,
Тітова Ю.Г.,-
розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1,
ОСОБА_2, ОСОБА_3до ОСОБА_4, ОСОБА_5про відшкодування матеріальної
та моральної шкоди,
в с т а н о в и л а :
У лютому 2003 року ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 пред'явили в
суді позов до ОСОБА_4, ОСОБА_5 про відшкодування матеріальної та
моральної шкоди.
Зазначали, що на підставі договору купівлі-продажу від 8
червня 1999 року вони придбали в ОСОБА_4, який діяв за дорученням
від імені ОСОБА_5, належну останньому АДРЕСА_1
Після отримання квартири у власність позивачами був
проведений капітальний ремонт жилого приміщення, витрати на
поліпшення якого складають 37606 грн., а саме: вартість придбаних
будівельних матеріалів, виробів та конструкцій на суму 13432 грн.,
вартість будівельно-монтажних робіт на суму 24164 грн.
Рішенням Ленінського районного суду м. Чернівців від 18
червня 2003 року договір купівлі-продажу спірної квартири визнано
недійсним з підстав ст. 48 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
, оскільки ОСОБА_6
діяв за підробленим дорученням, а сторони повернуто в первинний
стан.
Посилаючись на те, що вони є добросовісними набувачами
спірної квартири, відповідач ОСОБА_5 був особисто присутнім при
обговоренні істотних умов договору купівлі-продажу, він допустив
недбалість і своїми діями щодо передачі документів на жиле
приміщення ОСОБА_4 у їх присутності та усним розпорядженням на
продаж квартири після оформлення всіх документів і передачі ключів
від квартири фактично створив умови для довіри ОСОБА_4, позивачі
просили суд стягнути з відповідачів солідарно заподіяну ними
матеріальну шкоду в розмірі 70366 грн. та по 5000 грн. моральної
шкоди кожному.
Рішенням Ленінського районного суду м. Чернівців від 27
червня 2003 року позов ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_2 задоволено
частково: стягнуто з ОСОБА_5 на їхню користь 37 606 грн. і з
ОСОБА_4 по 1000 грн. на відшкодування моральної шкоди кожному.
Рішенням апеляційного суду Чернівецької області від 26
листопада 2003 року рішення районного суду в частині стягнення з
ОСОБА_5 37 606 грн. скасовано й у цій частині відмовлено в
задоволенні позовних вимог. У решті - рішення залишено без зміни.
У касаційній скарзі ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_2 просять
скасувати рішення апеляційного суду, посилаючись на порушення
судом норм матеріального права, і справу направити на новий
апеляційний розгляд.
Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких
підстав.
Скасовуючи рішення суду першої інстанції в частині стягнення
з ОСОБА_5 на користь позивачів 37 606 грн. та ухвалюючи в цій
частині нове - про відмову в задоволенні вимог, суд апеляційної
інстанції виходив із того, що судом першої інстанції неправильно
витлумачено закон, зокрема ч. 1 ст. 469 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
,
унаслідок чого суд дійшов помилкового висновку про задоволення
вимог у цій частині.
Проте погодитися з такими висновками суду не можна, оскільки
суд дійшов їх у порушення вимог ст. ст. 15, 30, 40, 62 ЦПК України
(1963 ( 1501-06 ) (1501-06)
року), без повного й всебічного з'ясування
дійсних обставин справи, прав та обов'язків сторін у даних
правовідносинах, належної правової оцінки зібраних у справі
доказів, з порушенням норм матеріального права.
Обставина, що спірна квартира повернута ОСОБА_5 на підставі
закону, зокрема ст. 48 ЦК України (1963 ( 1540-06 ) (1540-06)
року), у
результаті визнання недійсним договору купівлі-продажу, не є
перешкодою для застосування ст. 469 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
до даних
правовідносин.
Матеріали справи свідчать про те, що предметом позову є не
сама квартира, а витрати, понесені позивачами на її ремонт.
Не може залишатися в силі й рішення суду першої інстанції,
оскільки суд усупереч вимогам ст. 203 ЦПК (1963 року) не встановив
факти та відповідні їм правовідносини.
Відповідно до ст. ст. 103, 203 ЦПК України (1963 ( 1501-06 ) (1501-06)
року) визначення підстав та предмета позову належить виключно
позивачу, суд сам за власною ініціативою їх змінити не може.
Обгрунтовуючи свої вимоги, позивачі посилались на ст. 440 ЦК
УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
, у ході судового засідання підстави позову не
змінювали, проте суд вирішив спір, керуючись ст. 469 ЦК УРСР
( 1540-06 ) (1540-06)
.
Суд належним чином доводів сторін не перевірив, не встановив
характер правовідносин, що виникли між сторонами, норми права,
якими вони регулюються.
Крім того, суд прийняв позовну заяву від імені ОСОБА_2, яка
на момент пред'явлення позову й винесення рішення у справі була
неповнолітньою.
За таких обставин постановлені у справі рішення підлягають
скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої
інстанції.
Керуючись ст.ст. 336, 338 ЦПК України ( 1618-15 ) (1618-15)
, колегія
суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України
у х в а л и л а:
Касаційну скаргу ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3задовольнити
частково.
Рішення Ленінського районного суду м. Чернівців від 27 червня
2003 року та рішення апеляційного суду Чернівецької області від 26
листопада 2003 року скасувати.
Справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Головуючий
Н.П.Лященко
Судді:
П.В.Панталієнко
Ю.В.Прокопчук
М.П.Пшонка
Ю.Г.Тітов