У Х В А Л А
IМЕНЕМ УКРАЇНИ
29 листопада 2006 року
м. Київ
Колегія суддів Судової палати у цивільних справах
Верховного Суду України в складі:
головуючого
Гнатенка А.В.,
суддів:
Балюка М.I., Барсукової В.М.,
Волкова О.I., Гуменюка В.I.,-
розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до
ОСОБА_2, третя особа - ОСОБА_3, про визнання договору довічного
утримання недійсним і визнання права власності на частину будинку
з надвірними спорудами в порядку спадкування, за касаційною
скаргою ОСОБА_2 на рішення колегії суддів судової палати у
цивільних справах апеляційного суду Одеської області від 23 червня
2005 року,
в с т а н о в и л а :
У лютому 2003 року ОСОБА_3 звернулася в суд із позовом до
ОСОБА_2 про визнання недійсним договору довічного утримання,
укладеного між її сестрою - ОСОБА_4 - і ОСОБА_2, та визнання права
власності в порядку спадкування.
У ході розгляду справи судом за згодою ОСОБА_3 до участі у
справі в якості позивача була залучена ОСОБА_1, яка підтримавши
позовні вимоги, указувала, що 29 січня 2002 року між ОСОБА_4 і
ОСОБА_2 був укладений договір довічного утримання. Відповідач при
укладенні договору обманув ОСОБА_4, не повідомивши, що йде в рейс
і не може виконувати свої обов'язки за договором довічного
утримання. IНФОРМАЦIЯ_1 ОСОБА_4 померла. ОСОБА_1 як дочка померлої
відноситься до спадкоємців першої черги, інших спадкоємців цієї
черги немає. Посилаючись на вказані обставини, позивачка на
підставі ст.ст. 48, 57 ЦК УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
просила визнати договір
довічного утримання недійсним, визнати за нею право власності на
1/2 частину будинку з надвірними будівлями, розташованого за
адресою: АДРЕСА_1.
Рішенням Київського районного суду м. Одеси від 15 червня
2004 року в задоволенні позову відмовлено.
Рішенням колегії суддів судової палати у цивільних справах
апеляційного суду Одеської області від 23 червня 2005 року вказане
рішення місцевого суду скасовано, позов задоволено частково.
Постановлено визнати недійсним договір довічного утримання,
укладений 29 січня 2002 року між ОСОБА_4 і ОСОБА_2, посвідчений
державним нотаріусом Третьої Одеської державної нотаріальної
контори Підгірняк О.А., зареєстрований за НОМЕР_1. Сторони за
договором повернуто в попередній стан.
У частині позовних вимог ОСОБА_1 про визнання за нею права
власності на частину будинку з надвірними спорудами справу
направлено на новий розгляд у суд першої інстанції.
ОСОБА_2 звернувся до Верховного Суду України з касаційною
скаргою, в якій просить скасувати рішення суду апеляційної
інстанції, посилаючись на порушення апеляційним судом норм
процесуального права та неправильне застосування норм
матеріального права, зокрема: ст. 309 ЦПК України ( 1618-15 ) (1618-15)
, ст.
57 ЦК УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
. Скаржник указує, що обману з його боку при
укладенні договору довічного утримання не було, ОСОБА_4 при
укладенні договору знала про характер його роботи (моряк далекого
плавання) і погоджувалася на те, щоб зобов'язання за угодою
виконувала його дружина.
Касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.
Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції
виходив із того, що позивачка ОСОБА_1 не довела факту обману зі
сторони відповідача ОСОБА_2 при укладенні договору довічного
утримання та не надала доказів того, що ОСОБА_4 уклала угоду під
впливом обману.
Скасовуючи рішення суду першої інстанції й постановляючи
рішення про визнання недійсним договору довічного утримання,
укладеного 29 січня 2002 року між ОСОБА_4 і ОСОБА_2, суд
апеляційної інстанції виходив із того, що ОСОБА_4 була введена в
оману, розраховуючи, що обов'язки за договором буде виконувати сам
ОСОБА_2, а замість того він пішов у плавання на десять місяців,
переклавши виконання зобов'язань за договором на свою дружину.
Проте з указаним висновком апеляційного суду погодитися не
можна з таких підстав.
Відповідно до ст. 4 ЦК УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
цивільні права і
обов'язки виникають з угод, які не суперечать закону.
Згідно з нормами глави 3 ЦК УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
угода може бути
визнана судом недійсною лише з підстав і з наслідками,
передбаченими законом або іншим нормативним актом.
Тому при визнанні угоди недійсною повністю чи частково суд
повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує
визнання угоди недійсною.
За правилами ст. 48 ЦК УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
угода визнається
судом недійсною, якщо вона в момент вчинення суперечить закону чи
іншим правовим нормам.
Згідно зі ст. 57 ЦК УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
угода, укладена
внаслідок обману, може бути визнана судом недійсною за позовом
потерпілої сторони.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 428 ЦК УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
договір
довічного утримання може бути розірваний:
- за вимогою відчужувача, якщо набувач майна не виконує
обов'язків, взятих ним на себе за договором;
- за вимогою набувача майна, якщо з незалежних від нього
обставин його майновий стан змінився настільки, що він не має
змоги надавати відчужувачеві обумовлене забезпечення.
Місцевий суд, всебічно та повно дослідивши обставини справи,
правильно встановив, що при укладенні договору довічного утримання
обману з боку відповідача не було, оскільки ОСОБА_4 знала його
понад двадцять років, їй достовірно було відомо, що робота ОСОБА_2
пов'язана з перебуванням у рейсах, і ці обставини він не
приховував, й обгрунтовано дійшов висновку про відсутність підстав
для задоволення позовних вимог.
Апеляційна інстанція, указавши на наявність факту невиконання
відповідачем умов договору довічного утримання, що є підставою,
передбаченою ст. 428 ЦК УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
, для розірвання такого
договору, а не визнання його недійсним як укладеного внаслідок
обману (ст. 57 ЦК УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
), помилково скасувала законне
та обгрунтоване рішення суду першої інстанції.
За таких обставин рішення суду апеляційної інстанції підлягає
скасуванню із залишенням у силі рішення суду першої інстанції з
підстав, передбачених ст. 339 ЦПК України ( 1618-15 ) (1618-15)
.
Керуючись статтями 336, 339 ЦПК України ( 1618-15 ) (1618-15)
, колегія
суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України
у х в а л и л а :
Касаційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити.
Рішення колегії суддів судової палати у цивільних справах
апеляційного суду Одеської області від 23 червня 2005 року
скасувати, а рішення Київського районного суду м. Одеси від 15
червня 2004 року залишити без зміни.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Головуючий
А.В. Гнатенко
Судді:
М.I. Балюк
В.М. Барсукова
О.I. Волков
В.I. Гуменюк