У Х В А Л А
I М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
29 листопада 2006 року
м. Київ
Колегія суддів Судової палати у цивільних справах
Верховного Суду України в складі:
головуючого
Сеніна Ю.Л.,
суддів:
Левченка Є.Ф., Лихути Л.М., Охрімчук Л.I.,, Романюка Я.М. -
розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до
ОСОБА_2, ОСОБА_3 про виселення й за зустрічним позовом ОСОБА_2 до
ОСОБА_1 про визнання дійсним договору купівлі-продажу, визнання
права власності,
в с т а н о в и л а:
У листопаді 2004 року ОСОБА_1 звернулася в суд із позовом до
ОСОБА_2, ОСОБА_3 про виселення з квартири НОМЕР_1 у будинку
АДРЕСА_1.
Зазначала, що в якості забезпечення грошового зобов'язання
дозволила відповідачу проживати у квартирі, яка належить їй та її
неповнолітній дитині на праві власності, оскільки мала намір
продати зазначену квартиру відповідачу.
Посилаючись на те, що орган опіки та піклування не дав згоди
на відчуження квартири та, що іншим житлом ні вона, ні її дитина
не забезпечені, просила виселити ОСОБА_2, ОСОБА_3 з належної їй на
праві власності квартири.
У січні 2005 року ОСОБА_2 звернувся в суд із зустрічним
позовом до ОСОБА_1 про визнання дійсним договору купівлі-продажу,
визнання права власності.
Зазначав, що в листопаді 2001 року він придбав у ОСОБА_1
двохкімнатну квартиру НОМЕР_1 у будинку АДРЕСА_1.
Договір купівлі-продажу був оформлений розпискою.
Посилаючись на те, що ОСОБА_1 ухиляється від нотаріального
посвідчення укладеного договору, просив визнати його дійсним.
Рішенням Феодосійського міського суду Автономної Республіки
Крим від 11 березня 2005 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволені:
ОСОБА_2 та ОСОБА_3 виселені з квартири НОМЕР_1 у будинку АДРЕСА_1,
в задоволенні зустрічних позовних вимог ОСОБА_2 відмовлено.
Рішенням Апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 15
червня 2005 року рішення Феодосійського міського суду Автономної
Республіки Крим від 11 березня 2005 року скасовано та ухвалено
нове, яким в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено,
зустрічні позовні вимоги ОСОБА_2 задоволені: визнано дійсним
договір купівлі-продажу квартири НОМЕР_1 у будинку АДРЕСА_1,
укладеного між ОСОБА_1 та ОСОБА_2, за ОСОБА_2 визнано право
власності на зазначену квартиру.
У касаційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати рішення
апеляційного суду, а рішення суду першої інстанції залишити в
силі, посилаючись на неправильне застосування судом норм
матеріального права та порушення норм процесуального права.
Касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.
Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове
рішення про задоволення позовних вимог ОСОБА_2 суд апеляційної
інстанції виходив з того, що 1 листопада 2001 року ОСОБА_1, діючи
від свого імені, а також в інтересах неповнолітньої доньки, та
ОСОБА_2 досягли згоди щодо істотних умов укладення договору
купівлі-продажу квартири НОМЕР_1 у будинку АДРЕСА_1, цей договір
виконаний сторонами та враховуючи, що ОСОБА_1 ухиляється від
нотаріального посвідчення договору, визнав цей договір дійсним.
Проте погодитися з такими висновками апеляційного суду не
можна.
Судом встановлено, що відповідно до свідоцтва про право
власності на житло ОСОБА_1 та ОСОБА_4 на праві спільної власності
належить квартира НОМЕР_1 у будинку АДРЕСА_1.
1 листопада 2001 року ОСОБА_1 видала ОСОБА_2 письмову
розписку про отримання 1 500 дол. США в рахунок продажу належної
їй на праві власності квартири.
Відповідно до ч. 2 ст. 47 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
, діючої на
час виникнення спірних правовідносин та п. 4 постанови Пленуму
Верховного Суду України від 28 квітня 1978 року N 3 "Про судову
практику в справах про визнання угод недійсними", якщо угода, що
потребує нотаріального посвідчення, виконана повністю або частково
однією з сторін, а друга сторона ухиляється від її нотаріального
оформлення, суд на підставі ч. 2 ст. 47 ЦК за вимогою сторони, яка
виконала угоду, її правонаступників або прокурора вправі визнати
угоду дійсною. Однак це правило не може бути застосовано, якщо
сторонами не було досягнуто згоди з істотних умов угоди або для
укладення її були в наявності передбачені законом обмеження.
Оскільки ОСОБА_4 на час укладення договору купівлі-продажу
спірної квартири була неповнолітньою, то суд першої інстанції
дійшов обгрунтованого висновку про те, що відповідно до вимог ст.
145 КпШС України ( 2006-07 ) (2006-07)
, яка діяла на час виникнення спірних
правовідносин, позивачка не мала права без дозволу органу опіки та
піклування укладати договір відчуження спірної квартири.
Враховуючи, що орган опіки та піклування не давав згоди на
відчуження належної неповнолітній ОСОБА_4 частини квартири, суд
першої інстанції правильно визнав, що для укладення зазначеної
угоди законом були встановлені певні обмеження, які не були
дотримані, а тому зазначений договір купівлі-продажу не можна
визнати дійсним.
При встановленні зазначених фактів судом першої інстанції не
було порушено норм процесуального права, рішення суду відповідає
встановленим обставинам справи та вимогам матеріального закону і
скасоване апеляційним судом помилково.
Керуючись статтями 336, 339 ЦПК України ( 1618-15 ) (1618-15)
, колегія
суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України,
у х в а л и л а:
Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
Рішенням Апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 15
червня 2005 року скасувати, а рішення Феодосійського міського суду
Автономної Республіки Крим від 11 березня 2005 року залишити в
силі.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Головуючий
Ю.Л. Сенін
Судді:
Є.Ф. Левченко
Л.М. Лихута
Л.I. Охрімчук
Я.М. Романюк