У Х В А Л А
IМЕНЕМ УКРАЇНИ
29 листопада 2006 року м. Київ
Колегія суддів Судової палати у цивільних справах
Верховного Суду України в складі:
головуючого Гнатенка А.В.,
суддів: Барсукової В.М., Гуменюка В.I.,
Волкова О.Ф., Балюка М.I, -
розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до
відділу освіти Володимирецької районної державної адміністрації
про стягнення надбавки за вислугу років, допомоги на оздоровлення
та щорічної грошової допомоги,
в с т а н о в и л а:
Позивач звернувся до суду із зазначеними вимогами, мотивуючи
їх тим, що працює IНФОРМАЦIЯ_1, його загальний педагогічний стаж
роботи становить 25 років. Статтею 57 Закону України "Про освіту"
( 1060-12 ) (1060-12)
педагогічним працівникам передбачено гарантії, у тому
числі виплату надбавок за вислугу років та допомоги на
оздоровлення при наданні щорічної відпустки. Посилаючись на те, що
вказані виплати в 1997-2003 роках відповідачем не
здійснювалися, ОСОБА_1 просив суд задовольнити заявлені вимоги.
Рішенням Володимирецького районного суду від 27 квітня 2004
року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Рівненської
області від 1 липня 2004 року, у задоволенні позову відмовлено.
У касаційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати ухвалені в
справі рішення, направити справу на новий розгляд, посилаючись на
порушення судами норм матеріального й процесуального права.
Касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.
Відповідно до вимог ст. 213 ЦПК України ( 1618-15 ) (1618-15)
рішення
суду повинно бути законним і обгрунтованим.
Відмовляючи в задоволенні позову про стягнення щомісячної
надбавки до посадового окладу за вислугу років за 1997-2003 роки,
щорічної допомоги й допомоги на оздоровлення при наданні щорічної
відпустки за 1998-2002 роки, суд, з яким погодилася апеляційна
інстанція, виходив із того, що видатки на фінансування цих виплат
у зазначений період не передбачалися ні місцевим, ні державним
бюджетами, а тому були відсутні підстави для їх здійснення.
Проте такого висновку суди дійшли з порушенням норм
матеріального та процесуального права.
Установлено, що ОСОБА_1 працює вчителем ліцею та має
25 років стажу педагогічної роботи.
Згідно із ч. 7 ст. 43 Конституції України ( 254к/96-ВР ) (254к/96-ВР)
право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається
законом.
Частиною 1 ст. 21 Закону України "Про оплату праці"
( 108/95-ВР ) (108/95-ВР)
передбачено право працівника на оплату своєї праці
відповідно до актів законодавства і колективного договору.
Статтею 57 Закону України "Про освіту" ( 1060-12 ) (1060-12)
передбачені гарантії держави педагогічним, науково-педагогічним та
іншим працівникам закладів освіти, у тому числі й виплата
надбавок за вислугу років та допомоги на оздоровлення при наданні
щорічної відпустки, які вводяться в дію відповідно з 1 січня 1997
року та з 1 січня 1998 року.
Відповідно до ст. 22 Закону України "Про оплату праці"
( 108/95-ВР ) (108/95-ВР)
суб'єкти організації оплати праці не мають права в
односторонньому порядку приймати рішення з питань оплати праці, що
погіршують умови, встановлені законодавством, угодами і
колективними договорами.
Вирішуючи спір, суди зазначених положень законодавчих актів
не врахували.
Судами також не враховані роз'яснення, викладені в пп. 8, 27
постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999
року № 13 ( v0013700-99 ) (v0013700-99)
"Про практику застосування судами
законодавства про оплату праці", про те, що при вирішенні спорів
про виплату премій, винагороди за підсумками роботи за рік чи за
вислугу років, надбавок і доплат необхідно виходити з
нормативно-правових актів, якими визначено умови та розмір цих
виплат. З мотивів відсутності коштів у проведенні цих виплат може
бути відмовлено в тому разі, коли вони обумовлені в зазначених
актах наявністю певних коштів чи фінансування. Судом такі факти не
встановлено.
Ухвалюючи рішення щодо виплат за весь період, зазначений
позивачем, суд також не врахував положення інших нормативних
актів, які регулюють питання застосування ст. 57 Закону України
"Про освіту" ( 1060-12 ) (1060-12)
, зокрема: постанов Кабінету Міністрів
України від 31 січня 2001 року № 18 ( 18-2001-п ) (18-2001-п)
, від 19 серпня
2002 року № 1222.
За таких обставин ухвалені в справі судові рішення підлягають
скасуванню з направленням справи на новий розгляд з підстав,
передбачених ст.ст. 336, 338 ЦПК України ( 1618-15 ) (1618-15)
.
Крім того, при новому розгляді справи суду слід урахувати
положення Закону України від 9 вересня 2004 року "Про
реструктуризацію заборгованості з виплат, передбачених ст. 57
Закону України "Про освіту" ( 1994-15 ) (1994-15)
, педагогічним,
науково-педагогічним та іншим категоріям працівників навчальних
закладів" та постанову Кабінету Міністрів України від 19 вересня
2005 року № 934 ( 934-2005-п ) (934-2005-п)
про реалізацію цього Закону.
Керуючись ст.ст. 336, 338 ЦПК України ( 1618-15 ) (1618-15)
, колегія
суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України
у х в а л и л а:
Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
Рішення Володимирецького районного суду від 27 квітня 2004
року та ухвалу апеляційного суду Рівненської області від 1 липня
2004 року скасувати, справу направити на новий розгляд у суд
першої інстанції.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Головуючий А.В. Гнатенко
Судді: В.М. Барсукова
М.I. Балюк
В.I. Гуменюк
О.Ф. Волков