Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів: головуючого судді Юрченко В.П., суддів: Борисенко І.В., Голубєвої Г.К., розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Жовківському районі Головного управління Міндоходів у Львівській області на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 11.11.2013 та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 21.05.2014 у справі № 813/7302/13-а (876/15007/13) за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Державної податкової інспекції у Жовківському районі Головного управління Міндоходів у Львівській області про скасування податкового повідомлення-рішення, -

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 11.11.2013, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 21.05.2014, задоволено позов Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Жовківському районі Головного управління Міндоходів у Львівській області № 0004951720 від 19.09.2013.

Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, відповідач подав касаційну скаргу, в якій просить їх скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову, оскільки вважає, що постанову та ухвалу було прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права.

В письмовому запереченні на касаційну скаргу позивач, посилаючись на те, що вимоги касаційної скарги є необґрунтовані та не можуть бути задоволені, просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій залишити без змін.

З урахуванням неприбуття у судове засідання жодної з осіб, які беруть участь у справі, колегія суддів дійшла висновку про можливість розгляду справи за наявними у справі матеріалами в порядку письмового провадження у відповідності до пункту 2 частини 1 статті 222 Кодексу адміністративного судочинства України.

Переглянувши судові рішення в межах касаційної скарги, перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, виходячи з наступного.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідачем проведена документальна позапланова виїзна перевірка правильності нарахування та своєчасності сплати ПДВ позивачем за період з 01.01.2013 до 30.06.2013, за результатами якої складено акт від 12.09.2013 за № 119/17-20/2798217799, відповідно до якого податковим органом зроблено висновок про порушення позивачем ст.ст. 185, 187 ПК України, внаслідок чого занижено податкові зобов'язання по ПДВ на загальну суму 1922983,00 грн. за рахунок невключення до об'єкту оподаткування операцій з поставки товарів невстановленим особам на загальну суму 11537901,00 грн., який став підставою для прийняття оспорюваного податкового повідомлення-рішення № 0004951720 від 19.09.2013.

Судами також встановлено, що позивач протягом січня-червня 2013 року реалізував товарно-матеріальні цінності на загальну суму 11537901,00 грн., у тому числі ПДВ в розмірі 1922983,00 грн. Вказані операції проведено через реєстратор розрахункових операцій. При цьому, акт перевірки не містить зауважень до первинних документів, які були надані відповідачеві до перевірки на підтвердження проведення господарських операцій, щодо відповідності їх вимогам ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні".

Задовольняючи позов, суди попередніх інстанцій виходили із того, що позивачем протягом січня-червня 2013 року через реєстратор розрахункових операцій реалізовано товарно-матеріальних цінностей на загальну суму 11537901,00 грн. (ПДВ - 1922983,00 грн.) згідно касових чеків. Сума отриманих коштів згідно із вказаними касовими чеками, які згідно з прибутковими ордерами були внесені на розрахунковий рахунок позивача за період з 01.06.2013 до 30.06.2013, становить 11537901,00 грн. У даних чеках зафіксовано, що поставлений товар було оплачено покупцями в момент отримання такого товару. Крім цього, дану суму ПДВ у розмірі 1922983,00 грн. позивачем задекларовано і віднесено до податкових зобов'язань зі сплати ПДВ за операціями поставки товару оптовим покупцям на загальну суму 11537901,00 грн. Факт продажу товару встановлено у акті перевірки. Відповідно нарахування додаткового зобов'язання позивачу по сплаті ПДВ, яке вже було віднесено ним до складу податкових зобов'язань, порушує вимоги ПК України (2755-17) .

Судова колегія касаційної інстанції погоджується з позицією судів першої та апеляційної інстанцій, виходячи з наступного.

Судами попередніх інстанцій встановлено та підтверджується матеріалами справи, що позивач протягом січня-червня 2013 року реалізував товарно-матеріальних цінностей на загальну суму 11537901,00 грн., у тому числі ПДВ в розмірі 1922983,00 грн. ФОП ОСОБА_1 передавав контрагентам товар в межах правових відносин, які ґрунтувалися на господарському зобов'язанні купівлі-продажу. Вказані операції проведено через реєстратор розрахункових операцій. Постачання товарів покупцям відбувалось за місцем знаходження орендованих ним складських приміщень. Згідно касових чеків сума отриманих позивачем коштів, які згідно з прибутковими ордерами були внесені на розрахунковий рахунок позивача за період з 01.06.2013 до 30.06.2013, становить 11537901,00 грн. Вказаними касовими чеками підтверджується, що проданий товар було оплачено покупцями в момент його отримання. ПДВ у розмірі 1922983,00 грн. позивачем задекларовано із віднесенням до податкових зобов'язань зі сплати ПДВ.

Згідно з приписами п.186.1 ст. 186 ПК України місцем постачання товарів є фактичне місцезнаходження товарів на момент їх постачання.

Відповідно до п.177.10 ст. 177 ПК України фізичні особи - підприємці застосовують реєстратори розрахункових операцій відповідно до Закону України "Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг" (265/95-ВР) .

Виходячи зі змісту ст. 2 Закону України "Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг" розрахунковий документ - документ встановленої форми та змісту (касовий чек, товарний чек, розрахункова квитанція, проїзний документ тощо), що підтверджує факт продажу (повернення) товарів, надання послуг, отримання (повернення) коштів, купівлі-продажу іноземної валюти, надрукований у випадках, передбачених цим Законом, і зареєстрований у встановленому порядку реєстратором розрахункових операцій або заповнений вручну.

Згідно із п. 187.1. ст. 187 ПК України датою виникнення податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку; б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.

Проведення господарських операцій суб'єкта господарювання, за змістом статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", підтверджується первинними документами, на підставі яких ведеться бухгалтерський облік. Згідно частини 2 статті 3 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" на даних бухгалтерського обліку базується фінансова, податкова, статистична та інша звітність.

Таким чином первинні документи по відображенню господарчих операцій є основою для податкового обліку.

Отже, виходячи зі специфіки купівлі-продажу як предмета господарської операції, фіскальний чек, виданий реєстратором розрахункових операцій під час продажу товару є достатнім доказом, що підтверджує факт виконання такої господарської операції.

Враховуючи вищенаведене та з урахуванням вимог частини 3 статті 2, частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, судова колегія касаційної інстанції погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій, не спростованими доводами касаційної скарги, про те, що спірне податкове повідомлення-рішення є таким, що не ґрунтується на нормах закону, а тому воно підлягає скасуванню.

Разом з цим, 29.12.2016 припинено підприємницьку діяльність фізичної особи підприємця - ОСОБА_1, про що вчинено запис 23980060008006102.

Відповідно до частини 2 статті 228 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції визнає законні судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій такими, що втратили законну силу, і закриває провадження у справі, якщо після їх ухвалення виникли обставини, які є підставою для закриття провадження у справі, та ці судові рішення ще не виконані.

Згідно пункту 5 частини 1 статті 157 Кодексу адміністративного судочинства України суд закриває провадження у справі у разі ліквідації підприємства, установи, організації, яка була стороною у справі.

За наведених обставин ухвалені у справі законні судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій визнаються такими, що втратили законну силу із закриттям провадження у справі.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 157, 220, 222, 223, 226, 228, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

1. Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Жовківському районі Головного управління Міндоходів у Львівській області залишити без задоволення.

2. Визнати законні постанову Львівського окружного адміністративного суду від 11.11.2013 та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від21.05.2014 такими, що втратили законну силу та закрити провадження у справі № 813/7302/13-а (876/15007/13).

3. Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення копій особам, що беруть участь у справі, та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, передбачених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України, у порядку та в строки, встановлені статтями 236- 239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.