У Х В А Л А
I М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
24 листопада 2006 року м. Київ
Колегія суддів Судової палати у цивільних справах
Верховного Суду України в складі:
Охрімчук Л.I., Лихути Л.М., Левченка Є.Ф., -
розглянувши в попередньому судовому засіданні справу за
позовом ОСОБА_1, ОСОБА_2 до відкритого акціонерного товариства
"Сервіс" (далі - ВАТ "Сервіс") та ОСОБА_3 про виселення та
відшкодування моральної шкоди та за зустрічним позовом відкритого
акціонерного товариства "Сервіс" до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про визнання
такими, що втратили право користування жилим приміщенням та
виселення, за касаційною скаргою ОСОБА_1, ОСОБА_2, на рішення
Малинського районного суду від 20 травня 2004 року та ухвалу
апеляційного суду Житомирської області від 24 червня 2004 року,
в с т а н о в и л а:
У лютому 2004 року ОСОБА_1. та ОСОБА_2 звернулися в суд із
позовом до ВАТ "Сервіс" та ОСОБА_3 про виселення та відшкодування
моральної шкоди.
Зазначали, що в 1994 році відповідно до спільного рішення
профспілкової організації та адміністрації Малинського
дослідно-експерементального заводу їм для проживання була надана
кімната НОМЕР_1 в гуртожитку АДРЕСА_1.
Згодом вони переобладнали зазначене жиле приміщення в дві
кімнати та зробили ремонт.
Посилаючись на те, що ВАТ "Сервіс" у спірну кімнату незаконно
вселило ОСОБА_3 просили суд її виселити та стягнути з ВАТ "Сервіс"
на їх користь у відшкодування моральної шкоди по 5000 грн.
кожному.
Під час розгляду справи ВАТ "Сервіс" звернулося в суд із
зустрічним позовом до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про визнання такими, що
втратили право користування спірним жилим приміщенням.
Зазначало, що ОСОБА_1. та ОСОБА_2 разом із неповнолітніми
дітьми в 2002 році змінили місце проживання, забезпечивши себе
житлом в будинку АДРЕСА_2.
Посилаючись на те, що ОСОБА_1. та ОСОБА_2 із неповнолітніми
дітьми вибули не постійне місце проживання в інше жиле приміщення
та не користуються спірним жилим приміщенням понад шість місяців
просило суд визнати відповідачів за зустрічними позовними вимогами
та їх неповнолітніх дітей такими, що втратили право користування
кімнатою НОМЕР_1 в гуртожитку АДРЕСА_1.
В подальшому ВАТ "Сервіс" уточнило заявлені позовні вимоги та
просило визнати ОСОБА_1 та ОСОБА_2 та їх неповнолітніх дітей
такими, що втратили право користування жилим приміщенням з
підстав, передбачених ч. 2 ст. 107 ЖК України.
Рішенням Малинського районного суду від 20 травня 2004 року в
задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 та ОСОБА_2 - відмовлено;
зустрічні позовні вимоги задоволені частково, - визнано ОСОБА_1.
та ОСОБА_2 та їх неповнолітніх дітей такими, що втратили право
користування зазначеним жилим приміщенням. В решті зустрічного
позову - відмовлено. Стягнуто з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 солідарно на
користь ВАТ "Сервіс" 8 грн. 50 коп. у відшкодування витрат з
оплати державного мита.
Ухвалою апеляційного суду Житомирської області від 13 липня
2004 року рішення суду першої інстанції в частині стягнення
солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь ВАТ " Сервіс" 8 грн. 50
коп. на відшкодування витрат з оплати державного мита скасовано та
ухвалено стягнути з них на користь ВАТ "Сервіс" витрати по оплаті
держмита у розмірі 4 грн. 25 коп. з кожного.
У касаційній скарзі ОСОБА_1. та ОСОБА_2 просять скасувати
постановлені у справі судові рішення та направити справу на новий
судовий розгляд до суду першої інстанції, посилаючись на
неправильне застосування судами норм матеріального права та
порушення норм процесуального права.
Згідно із ч. 2 ст. 324 ЦПК України ( 1618-15 ) (1618-15)
підставами
касаційного оскарження судового рішення є неправильне застосування
судом норм матеріального чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до вимог ст. 335 ЦПК України ( 1618-15 ) (1618-15)
суд
касаційної інстанції не може встановлювати або (та) вважати
доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні суду чи
відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або
недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів
над іншими.
Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що
оскаржувані судові рішення ухвалені з додержанням норм
матеріального та процесуального права, а доводи скарги цих
висновків не спростовують.
Відсутні й передбачені ст. 338 ЦПК України ( 1618-15 ) (1618-15)
підстави для обов'язкового скасування судового рішення.
Ураховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне
відмовити в задоволенні касаційної скарги.
Керуючись статтями 332, 336, 337 ЦПК України ( 1618-15 ) (1618-15)
,
колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду
України
у х в а л и л а :
Касаційну скаргу ОСОБА_1, ОСОБА_2 відхилити.
Рішення Малинського районного суду від 20 травня 2004 року
та ухвалу апеляційного суду Житомирської області від 24 червня
2004 року залишити без змін.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Судді:
Л.I. Охрімчук
Л.М. Лихута Є.Ф.Левченко