У Х В А Л А
IМЕНЕМ УКРАЇНИ
15 листопада 2006 року м. Київ
Колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного
Суду України в складі:
головуючого
Яреми А.Г.,
суддів:
Левченка Є.Ф.,
Лихути Л.М.,
Охрімчук Л.I.,
Романюка Я.М.,
розглянувши в судовому засіданні справу за позовами ОСОБА_1
до ОСОБА_2 про стягнення коштів за договором позики, до ОСОБА_2,
ОСОБА_3 про визнання недійсною мирової угоди і визнання права
власності на частину квартири за касаційною скаргою ОСОБА_2 на
ухвалу Апеляційного суду Полтавської області від 16 березня 2004
року,
в с т а н о в и л а:
У лютому 2002 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до
ОСОБА_2 про стягнення коштів за договором позики, посилаючись на
те, що за укладеною між сторонами 1 листопада 1998 року угодою він
передав відповідачу 16 200 грн. Після закінчення визначеного
угодою строку повернення коштів, останній зобов'язання не виконав,
гроші не повернув, у зв'язку з чим позивач просив стягнути з
відповідача на його користь борг з урахуванням індексу інфляції в
сумі 24 300 грн.
Ухвалою судді Київського районного суду м. Полтави від 25
лютого 2002 року з метою забезпечення позову накладено арешт на
квартиру АДРЕСА_1.
У вересні 2002 року ОСОБА_1 подав до суду позов до ОСОБА_2
та ОСОБА_3 про визнання недійсною мирової угоди, зазначаючи, що
рішенням Київського районного суду м. Полтави від 31 травня 2002
року між відповідачами було затверджено мирову угоду, яку позивач
вважав незаконною і просив визнати її недійсною.
У січні 2003 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до
ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про визнання права власності на частину
зазначеної квартири, вказуючи на те, що рішенням Київського
районного суду м. Полтави від 31 травня 2002 року ОСОБА_3
зобов'язана сплатити ОСОБА_2 кошти за належну останньому 1/3
частину квартири. Враховуючи, що ОСОБА_2 є його боржником, позивач
просив у рахунок погашення боргу визнати за ним право власності
на 1/3 частину квартири.
Ухвалою Київського районного суду м. Полтави від 30 липня
2003 року скасовано ухвалу цього ж суду від 25 лютого 2002 року
про накладення арешту на квартиру.
Ухвалою Київського районного суду м. Полтави від 26 серпня
2003 року прийнято відмову ОСОБА_1 від позову до ОСОБА_2 та
ОСОБА_3 про визнання недійсною мирової угоди і визнання права
власності на частину квартири; провадження у справі в цій
частині закрито; постановлено видати ОСОБА_1 перераховані ОСОБА_3
в рахунок забезпечення позову 9 010 грн.
Ухвалою Апеляційного суду Полтавської області від 16 березня
2004 року ухвалу Київського районного суду м. Полтави від 30
липня 2003 року змінено, викладено її резолютивну частину в іншій
редакції, ухвалу вказаного суду першої інстанції від 26 серпня
2003 року скасовано, питання про прийняття мирової угоди передано
на новий розгляд до суду першої інстанції.
У обгунтування касаційної скарги ОСОБА_2 посилається на
невідповідність висновків суду обставинам справи і порушення норм
процесуального права та ставить питання про скасування ухвали
апеляційного суду в частині скасування ухвали суду першої
інстанції від 26 серпня 2003 року й передачі питання про
прийняття мирової угоди на новий розгляд та залишення в силі
ухвали суду першої інстанції в цій частині.
Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких
підстав.
Скасовуючи ухвалу суду першої інстанції від 26 серпня 2003
року, апеляційний суд виходив з того, що в заяві ОСОБА_1, за
результатами розгляду якої постановлено ухвалу Київського
районного суду м. Полтави від 26 серпня 2003 року, йшлося про
мирову угоду між сторонами.
Проте з такими висновками суду апеляційної інстанції
погодитися неможливо, виходячи з наступного.
Відповідно до ч. 1 ст. 301 ЦПК України 1963 ( 1501-06 ) (1501-06)
року
при розгляді справи в апеляційній інстанції суд перевіряє
законність і обгрунтованість рішення суду першої інстанції в межах
доводів апеляційної скарги.
Як вбачається з матеріалів справи в апеляційній скарзі
ОСОБА_1 оскаржує і просить скасувати ухвалу суду першої інстанції
від 26 серпня 2003 року в частині видачі ОСОБА_1 коштів у розмірі
9 010 грн.
Проте апеляційний суд на вказане уваги не звернув та
помилково зазначив в ухвалі, що в апеляційній скарзі ОСОБА_1
просив скасувати ухвалу суду першої інстанції від 26 серпня 2003
року про закриття провадження в справі. Доводи і клопотання
апеляційної скарги позивача щодо скасування зазначеної ухвали
суду першої інстанції в частині видачі ОСОБА_1 коштів у розмірі 9
010 грн. залишилися апеляційним судом не розглянутими.
Крім того, згідно із заявою від 26 серпня 2003 року (а.с.
81) позивач зазначав, що відмовляється від позовних вимог про
визнання недійсною мирової угоди і визнання права власності на
частину квартири, викладених в позовах від 9 вересня 2002 року і
21 січня 2003 року; просив провадження у справі в цій частині
закрити та повідомляв, що наслідки закриття провадження в справі,
визначені ст. 228 ЦПК України 1963 ( 1501-06 ) (1501-06)
року, йому
роз'яснені.
Проте, скасувавши ухвалу суду першої інстанції, апеляційний
суд передав на новий розгляд до суду вирішення питання про
прийняття мирової угоди, яке сторонами не ставилося і не було
предметом розгляду в суді першої інстанції.
За таких обставин, ухвала апеляційного суду в частині
скасування ухвали суду першої інстанції від 26 серпня 2003 року і
передачі питання про прийняття мирової угоди на новий розгляд
підлягає скасуванню з передачею справи до суду апеляційної
інстанції для розгляду апеляційної скарги ОСОБА_2 на ухвалу
Київського районного суду м. Полтави від 26 серпня 2003 року.
Керуючись ст. ст. 336, 345 ЦПК України ( 1618-15 ) (1618-15)
2004 року,
колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду
України
у х в а л и л а:
Касаційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.
Ухвалу Апеляційного суду Полтавської області від 16 березня
2004 року в частині скасування ухвали Київського районного суду м.
Полтави від 26 серпня 2003 року і передачі питання про прийняття
мирової угоди на новий розгляд скасувати, справу передати до
суду апеляційної інстанції для розгляду апеляційної скарги
ОСОБА_2 на ухвалу Київського районного суду м. Полтави від 26
серпня 2003 року.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Головуючий
Ярема А.Г.
Судді Верховного Суду України
Левченко Є.Ф.
Лихута Л.М.
Охрімчук Л.I.
Романюк Я.М.