УХВАЛА
IМЕНЕМ УКРАЇНИ
15 листопада 2006 року
м. Київ
Колегія суддів Судової палати у цивільних справах
Верховного Суду України в складі:
головуючого
Патрюка М.В.,
суддів:
Лященко Н.П.,
Прокопчука Ю.В.,
Пінчука М.Г.,
Тітова Ю.Г.,-
розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до
відкритого акціонерного товариства (далі - ВАТ) "Електродвигун",
третя особа - відділення виконавчої дирекції Фонду соціального
страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних
захворювань України в м. Красноармійську Донецької області, про
відшкодування моральної шкоди,
в с т а н о в и л а :
У травні 2003 року ОСОБА_1 пред'явила в суді позов до ВАТ
"Електродвигун" про відшкодування моральної шкоди.
Свої вимоги обгрунтовувала тим, що 20 квітня та 14 серпня
1998 року під час виконаня трудових обов'язків на підприємстві з
нею трапилися нещасні випадки, у результаті яких було ушкоджено
здоров'я, у зв'язку із чим їй завдано моральну шкоду.
Згідно з висновком МСЕК від 23 квітня 2001 року позивачці
вперше було встановлено 15% втрати професійної працездатності
безстроково.
Висновком МСЕК від 17 вересня 2001 року їй було встановлено
20% втрати професійної працездатності з 3 вересня 2001 року: 15%
унаслідок травми, яка мала місце 14 серпня 1998 року, та 5%
унаслідок травми 20 квітня 1998 року.
На відшкодування моральної шкоди позивачка просила стягнути з
відповідача 50 000 грн.
Рішенням Красноармійського міського суду Донецької області
від 27 лютого 2004 року в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено у
зв'язку з пропуском строку позовної давності, передбаченого ст. 71
ЦК УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
.
Рішенням апеляційного суду Донецької області від 27 травня
2004 року рішення міського суду скасовано й постановлено нове,
яким у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.
На судові рішення надійшла касаційна скарга ОСОБА_1, в якій
вона просить рішення скасувати, посилаючись на порушення судом
норм матеріального та процесуального права, і направити справу на
новий розгляд.
Касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.
Відмовляючи в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1, суд першої
інстанції виходив із того, що позивачкою пропущено загальний строк
позовної давності, передбачений ст. 71 ЦК УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
,
посилаючись на те, що нещасні випадки на виробництві з нею
трапилися 20 квітня та 14 серпня 1998 року, а до суду вона
звернулася в травні 2003 року.
Такі висновки суду не грунтуються на вимогам закону.
З 1 квітня 2001 року набрав чинності Закон України "Про
загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного
випадку на виробництві та професійного захворювання, які
спричинили втрату працездатності" ( 1105-14 ) (1105-14)
(далі - Закон), у п.
1 ст. 21 якого вказано, що Фонд соціального страхування від
нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань
України в разі настання страхового випадку зобов'язаний у
встановленому законодавством порядку своєчасно та в повному обсязі
відшкодовувати шкоду, заподіяну працівникові внаслідок ушкодження
його здоров'я або в разі його смерті, виплачуючи йому або особам,
які перебували на його утриманні, грошову суму за моральну шкоду
за наявності факту заподіяння цієї шкоди потерпілому.
Суд першої інстанції не звернув уваги на вимоги закону й не
застосував його положення під час вирішення справи по суті, не
притягнув Фонд соціального страхування від нещасних випадків на
виробництві та професійних захворювань України в якості належного
відповідача, що є порушенням ст.ст. 105, 143, 202-1 ЦПК України
(1963 ( 1501-06 ) (1501-06)
року).
Відповідно до ч.1 ст. 40 Закону страхові виплати провадяться
щомісячно в установлені Фондом соціального страхування від
нещасних випадків дні на підставі постанови цього Фонду або
рішення суду потерпілому - з дня втрати працездатності внаслідок
нещасного випадку або з дати встановлення професійного
захворювання.
Судом установлено, що вперше позивачці МСЕК установив 15%
втрати професійної працездатності безстроково 23 квітня 2001 року.
Тому висновки суду першої інстанції про те, що право на
відшкодування моральної шкоди в ОСОБА_1 виникло з дня отримання
нею травми, не грунтуються на вимогах закону та безпідставними є
посилання суду на те, що строк, передбачений ст. 71 ЦК УРСР
( 1540-06 ) (1540-06)
, сплинув.
Крім того, спірні правовідносини регулюються саме цим
Законом, який є спеціальним нормативним актом для них, що
передбачає й строки звернення до суду.
Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України в п. 22 ч. 4
постанови від 27 березня 1992 року № 6 ( v0006700-92 ) (v0006700-92)
"Про
практику розгляду судами цивільних справ за позовами про
відшкодування шкоди", розглядаючи позови про відшкодування шкоди,
суди повинні мати на увазі, що при поданні заяви про відшкодування
шкоди після закінчення трьох років із дня втрати потерпілим
працездатності внаслідок нещасного випадку або з дня смерті
годувальника присудження виплат провадиться з дня звернення з
такими вимогами.
Указані порушення закону залишилися поза увагою й суду
апеляційної інстанції, його висновки їм також суперечать
З огляду на викладене не може залишатися в силі й рішення
суду апеляційної інстанції, який помилково застосував до спірних
правовідносин ст. 233 КЗпП України ( 322-08 ) (322-08)
щодо тримісячного
строку для звернення до суду з позовом.
За таких обставин постановлені судами рішення підлягають
скасуванню, а справа - направленню на новий розгляд до суду першої
інстанції.
Керуючись ст.ст. 336, 338 ЦПК України ( 1618-15 ) (1618-15)
, колегія
суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України
у х в а л и л а:
Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
Рішення Красноармійського міського суду Донецької області від
27 лютого 2004 року та рішення апеляційного суду Донецької області
від 27 травня 2004 року скасувати.
Справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Головуючий
М.В.Патрюк
Судді:
Н.П.Лященко
М.Г.Пінчук
Ю.В.Прокопчук
Ю.Г.Тітов