У х в а л а
IМЕНЕМ УКРАЇНИ
15 листопада 2006 року м. Київ
Колегія суддів Судової палати у цивільних справах
Верховного Суду України в складі:
головуючого: Яреми А.Г.,
суддів: Лихути Л.М., Романюка Я.М.,
Охрімчук Л.I., Сеніна Ю.Л.,
розглянувши у судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до
ОСОБА_2 про визнання в порядку спадкування права власності на
частку квартири і визнання частково недійсним свідоцтва про право
власності на квартиру за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення
апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 11 травня 2004
року,
в с т а н о в и л а :
У квітні 2003 року ОСОБА_1 звернулася в суд з позовом до
ОСОБА_2 про визнання в порядку спадкування права власності на
частку квартири АДРЕСА_1 та визнання частково недійсним свідоцтва
про право власності на квартиру, виданого на ім"я відповідача,
посилаючись на те, що спірна квартира була придбана в період шлюбу
її матері ОСОБА_3 та відповідача ОСОБА_2, є їх спільною власністю,
вона у встановленому порядку прийняла спадщину за заповітом після
смерті матері, однак не може одержати в нотаріальній конторі
свідоцтво про право на спадщину, оскільки документи на спадкову
квартиру оформлені на відповідача, який її права не визнає.
Рішенням Залізничного районного суду м. Сімферополя від 10
грудня 2003 року позов задоволено.
Рішенням апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 11
травня 2004 року рішення суду першої інстанції скасовано і
ухвалено нове, яким у задоволенні позову відмовлено.
У касаційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати рішення
апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої
інстанції, посилаючись на його необгрунтованість та порушення
судом норм матеріального та процесуального права.
Заслухавши доповідь судді Верховного Суду України, дослідивши
матеріали справи та перевіривши наведені у скарзі доводи, колегія
суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає до
задоволення частково з таких підстав.
Відповідно до ст. 202-1 ЦПК України 1963 ( 1501-06 ) (1501-06)
року,
який був чинним на час розгляду справи, при ухваленні рішення суд
приймає рішення щодо наявності обставин (фактів), якими
обгрунтовувались вимоги і заперечення та якими доказами вони
підтверджуються, наявності інших фактичних даних (пропуск строку
позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи,
а також доказів на їх підтвердження, правовідносин, зумовлених
встановленими фактами, правової норми, яка регулює ці
правовідносини.
Скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи у
позові, апеляційний суд виходив з того, що мати позивачки ОСОБА_3
знала, що її чоловік ОСОБА_2 23 червня 1999 року отримав на своє
ім"я свідоцтво про право власності на спірну квартиру, але при
житті це свідоцтво не оспорила. Визнати право власності на частку
в спадковому майні за позивачкою можна лише у разі визнання
частково недійсним цього свідоцтва, а позивачка пропустила строк
позовної давності і підстав для його поновлення немає.
Проте з таким висновком погодитись не можна.
Так, відповідно до ст. 76 чинного на час виникнення спірних
правовідносин ЦК Української РСР ( 1540-06 ) (1540-06)
1963 року перебіг
строку позовної давності починається з дня виникнення права на
позов. Право на позов виникає з дня, коли особа дізналася або
повинна була дізнатися про порушення свого права.
Судом встановлено, що позивачка дізналася про порушення свого
права весною 2003 року, коли відповідач відмовився надати
документи для оформлення свідоцтва про право на спадщину за
заповітом, заперечивши право матері позивачки на спірну квартиру,
а тому у суду не було підстав для відмови у задоволенні позову за
пропуском строку позовної давності.
Разом з тим, не може залишатись в силі і рішення суду першої
інстанції, який задовольняючи позов, виходив з того, що спірна
квартира, будучи нажита матір"ю позивачки та відповідачем за час
шлюбу, є їх спільною сумісною власністю, оскільки судом на
порушення вимог ст.ст. 40, 62 ЦПК України 1963 ( 1501-06 ) (1501-06)
року не
перевірено посилань відповідача на те, що пай внесений ним як
членом ЖБК за рахунок коштів, одержаних ним в порядку спадкування,
а мати позивачки членом ЖБК не була і своїх коштів у збільшення
паєнагромадження не вносила.
Таким чином, судами допущено порушення норм процесуального
права, що призвело до неправильного вирішення справи відповідно до
ч.2 ст. 338 ЦПК України ( 1618-15 ) (1618-15)
є підставою для скасування
ухвалених судових рішень з направленням справи на новий розгляд до
суду першої інстанції.
Керуючись ст.ст. 336 ч.1 п.2, 338 ч.2, 344 ч.1 п.2 ЦПК
України ( 1618-15 ) (1618-15)
, колегія суддів Судової палати у цивільних
справах Верховного Суду України
у х в а л и л а :
Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Залізничного районного суду м. Сімферополя від 10
грудня 2003 року та рішення апеляційного суду Автономної
Республіки Крим від 11 травня 2004 року скасувати, а справу
передати на новий розгляд до суду першої інстанції.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Головуючий А.Г.Ярема
Судді: Л.М.Лихута
Л.I.Охрімчук
Я.М.Романюк
Ю.Л.Сенін