6-11168ск06 Про виділення частки майна та земельної ділянки в натурі - Текст документа

У позовній заяві позивач просив виділити йому в натурі нерухоме майно та частину земельної ділянки, посилаючись на те, що з травня 1993 року по 17 січня 2004 року він був членом кооперативу "Новое время". Загальними зборами кооперативу від 17 січня 2004 року затверджено його вихід із членів кооперативу за власним бажанням. У зв'язку з цим просив виділити його частку паю з майна кооперативу, яке складається з нерухомого майна та частки земельної ділянки, яка належить на праві власності кооперативу. При цьому позивач посилався на те, що він, як і голова кооперативу - ОСОБА_1, були єдиними членами кооперативу і кожний з них вніс свою частку в майновий фонд кооперативу. Прийняті в серпні 2001 року члени кооперативу ОСОБА_2 та ОСОБА_3 ніяких майнових вкладів в кооператив не вносили. Восени 2001 року кооперативу було дозволено викуп земельної ділянки, на якій він розташований, в АДРЕСА_1загальною площею 0,8596 га за 47 600 грн. Цей викуп було проведено за власні кошти позивача та ОСОБА_1, кожен з яких заплатив по 23 800 грн. На земельній ділянці розташовані адміністративний корпус, молочний корпус, м'ясний корпус, лабораторія, оглядова, оптовий склад.

Позивач просив розділити земельну ділянку, виділивши йому в натурі 1/2 частину ділянки та визнати за ним право власності на виділену ділянку, а також виділити йому в натурі 1/2 частину нерухомого майна, які знаходяться на спірній земельній ділянці в рівних частках, яке складається із адміністративного корпусу, молочного корпусу, м'ясного корпусу, лабораторії, оглядової, оптового складу та визнавши за ним право власності на них.

Рішенням Роздільнянського районного суду Одеської області від 28 березня 2005 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено та визнано за ним право власності на частку майна кооперативу в розмірі 1/2 частини, а також виділено у власність земельну ділянку, яка складається з двох частин площею 382 м-2, де розташований м'ясний корпус та площею 3916 м-2 без забудови капітальними спорудами - загальною площею 4298 м-2. Стягнуто з відповідача на користь позивача компенсацію за різницею в частках в розмірі 54 554 грн. Ухвалою апеляційного суду Одеської області від 12 квітня 2006 року рішення Роздільнянського районного суду Одеської області від 28 березня 2005 року залишено без змін.

У касаційній скарзі ОСОБА_4 ставиться питання про скасування рішення суду першої та апеляційної інстанції та направлення справи на новий розгляд до суду першої інстанції, в зв'язку з порушенням норм матеріального і процесуального права.

Касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Згідно з п. 4 ч. 1 ст. 338 ЦПК України (1618-15) судове рішення підлягає обов'язковому скасуванню з передачею справи на новий розгляд, якщо суд вирішив питання про права та обов'язки осіб, які не брали участі у справі.

У касаційній скарзі ОСОБА_4 зазначається, що він 29 жовтня 1996 року зборами членів кооперативу ОСОБА_5та ОСОБА_1, протокол НОМЕР_1був прийнятий у члени кооперативу та вніс пай у розмірі 10 000 доларів США, про що йому головою кооперативу видана відповідна розписка. Вкладена сума була спрямована на розвиток кооперативу - побудову м'ясного корпусу та інших споруд, які сформували основні фонди кооперативу. Перебуваючи у членах кооперативу, брав участь у його роботі. У квітні 2005 року він вийшов із членів кооперативу. Кооператив зобов'язався видати йому частину майна кооперативу на його пай, однак ні його вартість, ні майна він не отримав. Згодом випадково дізнався про спірне судове рішення. Намагався його оскаржити в апеляційному порядку, проте його апеляційна скарга апеляційним судом Одеської області залишена без розгляду з тих підстав, що він не брав участі у справі.

До скарги додав відповідні документи.

За таких обставин, коли судом не з'ясовані зазначені обставини, які мають суттєве значення у правильному вирішенні справи, погодитися з ухваленими рішеннями не можна, вони відповідно до положень п. 4 ч. 1 ст. 338 ЦПК України (1618-15) підлягають обов'язковому скасуванню.

Крім того, суди визнали, що лише брати ОСОБА_1та ОСОБА_5мають право на майно кооперативу, та їх частки у цьому майні є рівними. Проте суди не взяли до уваги, що членами кооперативу, крім зазначених осіб, з 2001 року є ОСОБА_3 та ОСОБА_2

ОСОБА_3 є дружиною ОСОБА_1, та також разом з чоловіком вийшла із кооперативу.

Законами України "Про сільськогосподарську кооперацію" (469/97-ВР) від 17 липня 1997 року та "Про кооперацію" (1087-15) від 10 липня 2003 року, а також Законом СРСР "Про кооперацію в СРСР" (v8998400-88) , на які посилалися суди, передбачено, що при вступі до членів кооперативу обов'язкові вступні та пайові внески. Внесення пайових та інших внесків при вступі до членів кооперативу передбачено і Статутом кооперативу.

Судом встановлено, що з 2001 року ОСОБА_1 вносилися гроші на викуп кооперативом земельної ділянки та робилися інші внески. Тому висновки суду про те, що ОСОБА_3 не має частки паю у кооперативі не відповідає зазначеним обставинам та чинному законодавству, зокрема ст.ст. 22, 28 КпШС України (2006-07) , що діяв під час цих правовідносин.

ОСОБА_6, як встановлено судом, є членом кооперативу та працює у кооперативі комерційним директором.

Він пояснював та надав суду докази, що за домовленістю з іншими членами кооперативу на особисті кошти, особистою працею та за рахунок найманих ним працівників були збудовані молочний корпус під літ. "Е" і склад під літ. "Ж" та переобладнано приміщення лабораторії, а також до кооперативу ним внесено меблі, і все це є його пайовим внеском у кооператив. Судом визнано, що дійсно ці приміщення були ним збудовані. Проте зроблені висновки, що ОСОБА_2 лише керував цими роботами як комерційний директор.

Між тим, свідки ОСОБА_7, ОСОБА_8 та ОСОБА_9 підтвердили, що за будівельні роботи молочного корпусу та складу з ними особисто розраховувався ОСОБА_6, він же за особисті кошти купляв і будівельні матеріали.

Згідно зі ст. 24 Закону України "Про власність" (697-12) споруджене приміщення та інше майно, яке внесене до кооперативу, а також отримані доходи від особистої праці члена кооперативу є об'єктом власності кооперативу та паєм члена кооперативу, який здійснив цей внесок.

Суперечливі висновки суду і щодо розміру пайових внесків ОСОБА_5, зокрема, внесення ним до майна кооперативу торгового павільйону.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 як фізична особа купив у ОХ "Кучурганська" незакінчений будівництвом торговий павільйон, готовністю 80 відсотків, добудував його, а згодом вніс його до майна кооперативу та здійснив його перереєстрацію за кооперативом. У той же час судом зроблені висновки, що він діяв недобросовісно щодо інших членів кооперативу тим, що купив його на своє ім'я, а не кооперативу, оскільки, не вправі був купляти на своє ім'я, так як земельна ділянка належала кооперативу. Тому за висновком суду це приміщення було викуплено кооперативом, а не ОСОБА_1. Проте, судом не перевірено, чи перераховувалися кооперативом гроші продавцю цього павільйону та чи витрачалися кошти кооперативу на його добудову. Договір купівлі-продажу у частині покупця не визнано недійсним.

Роблячи висновки про те, що земельна ділянка викуплена ОСОБА_1 та ОСОБА_5, суд взяв за підставу цих висновків внесення ними по 23 800 грн.

Проте судом не взято до уваги, що покупцем земельної ділянки є кооператив. Договір купівлі-продажу від 3 жовтня 2001 року нотаріально посвідчений та земельна ділянка у реєстрі зареєстрована за кооперативом.

Тому ці висновки не відповідають обставинам справи і суду слід було перевірити, чи не є сума, що внесена ОСОБА_1і ОСОБА_5 по 38 800 грн. їх пайовим внеском до кооперативу. А також перевірити, чи є частка ОСОБА_3 у здійсненні цих пайових внесків тощо.

Виділяючи позивачу у натурі нерухоме майно та частку земельної ділянки, суди керувалися Законом СРСР "Про кооперацію в СРСР" (v8998400-88) та Законом України "Про кооперацію" (1087-15) від 10 липня 2003 року, зокрема статтями 21, 41 та зазначили, що положення п. 4.3 Статуту кооперативу, де встановлено, що при виході члена кооперативу з кооперативу йому виплачується вартість частини майна, пропорційно його участі у формуванні майна кооперативу, суперечать зазначеним законам, тому йому можливо виділити нерухоме майно та земельну ділянку.

Проте з такими висновками погодитися не можна.

Згідно з положеннями ст. 166 ЦК України (435-15) , який набрав чинності з 1 січня 2004 року та діяв у період спірних правовідносин, член виробничого кооперативу має право на вихід із кооперативу. У цьому разі йому виплачується вартість паю або видається майно, пропорційне розміру його паю, а також здійснюються виплати, встановлені Статутом кооперативу.

Зі змістом цієї правової норми за кооперативом зберігається земельна ділянка та нерухоме майно, необхідне для його виробничої діяльності і не може бути видано члену кооперативу, який вийшов із цього кооперативу. Йому виплачується вартість паю або видається майно, яке за змістом цієї норми не вплине на виробничу діяльність кооперативу. При цьому зберігається кооператив як суб'єкт господарювання, за ним зберігається майно, яке йому необхідне для цієї діяльності та земельна ділянка.

У п. 4.3 Статуту кооперативу також зазначено, що при виході члена кооперативу із кооперативу, йому виплачується вартість частини майна, пропорційно його участі у формуванні майна кооперативу.

Ці норми Цивільного Кодексу України (435-15) суди взагалі не брали до уваги та не застосували норми матеріального права, які слід було застосувати.

Згідно з положеннями ст. 4 ЦК України (435-15) основним актом цивільного законодавства України є Цивільний кодекс України (435-15) . Тому Закон України "Про кооперацію" (1087-15) застосовується у тій частині у якій не суперечить Цивільному Кодексу України (435-15) .

Закон СРСР "Про кооперацію в СРСР" (v8998400-88) на який послався суд, згідно Постанови Верховної Ради України від 12 вересня 1991 року "Про порядок тимчасової дії на території України окремих актів законодавства СРСР" (1545-12) застосовується у тій частині у якій не суперечить Конституції і законам України.

Оскільки висновки судів не відповідають зібраним у справі доказам і не грунтуються на чинному законодавстві та судами не з'ясовано кількість членів кооперативу та розмір паю кожного з них, а також неправильно застосовані норми процесуального і матеріального права, погодитися з ухваленими рішеннями не можна, вони підлягають скасуванню, а справа направленню на новий розгляд.

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України (1618-15) , колегія суддів

у х в а л и л а :

Касаційну скаргу ОСОБА_4задовольнити.

Рішення Роздільнянського районного суду Одеської області від 28 березня 2005 року, ухвалу апеляційного суду Одеської області від 12 квітня 2006 року та ухвалу Верховного Суду України від 2 жовтня 2005 року скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.