Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

Головуючого - Шипуліної Т.М.,

суддів: Бившевої Л.І., Олендера І.Я.,

за участю: секретаря Шевчук П.О.,

представників позивача Кузьміча В.В., Клещенка О.М., Кіптенка Г.В.,

розглянула у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Ірпінської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Київській області на постанову Київського окружного адміністративного суду від 24.04.2013 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 05.12.2013 у справі № 810/1462/13-а за позовом Приватного Каменеобробного підприємства "МК-Престиж" до Ірпінської об'єднаної державної податкової інспекції Київської області Державної податкової служби про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень.

Заслухавши доповідь судді Шипуліної Т.М., пояснення представників позивача, перевіривши доводи касаційної скарги щодо дотримання правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, колегія

Постановою Київського окружного адміністративного суду від 24.04.2013, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 05.12.2013, позовні вимоги Приватного Каменеобробного підприємства "МК-Престиж" до Ірпінської об'єднаної державної податкової інспекції Київської області Державної податкової служби про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень - задоволено. Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення від 10.12.2012 № 0001332204 та № 0001342204.

Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, Ірпінська об'єднана державна податкова інспекція Головного управління Міндоходів у Київській області 24.12.2013 звернулась з касаційною скаргою до Вищого адміністративного суду України, який ухвалою від 08.01.2014 прийняв її до свого провадження.

В касаційній скарзі відповідач просить скасувати постанову Київського окружного адміністративного суду від 24.04.2013 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 05.12.2013 та ухвалити нове судове рішення про відмову в задоволенні позову.

В обґрунтування своїх вимог Ірпінська об'єднана державна податкова інспекція Головного управління Міндоходів у Київській області посилається на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального права, зокрема, пункту 45.2 статті 45 Податкового кодексу України, статей 2, 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", пунктів 1.2, 2.1, 2.16 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 № 88 (z0168-95) .

Перевіривши матеріалами справи наведені у скарзі доводи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на наступне.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що Ірпінською об'єднаною державною податковою інспекцією проведена позапланова невиїзна перевірка Приватного Каменеобробного підприємства "МК-Престиж" з питань дотримання вимог податкового законодавства по взаємовідносинах з Товариством з обмеженою відповідальністю "Леміш груп", Товариством з обмеженою відповідальністю "Укрземстрой", Приватним підприємством "Охторг", Товариством з обмеженою відповідальністю "Укртехномас-сервіс" за період з 01.10.2009 по 31.09.2012.

Перевіркою встановлено порушення позивачем вимог пункту 5.1, підпункту 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємства", в результаті чого занижено податок на прибуток на загальну суму 476268,79 грн. за 2009-2010 роки; підпункту 7.4.1, підпункту 7.4.4, підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість", в результаті чого занижено податок на додану вартість на загальну суму 428106,56 грн. за листопад 2009 року - грудень 2010 року.

За результатами перевірки Ірпінською об'єднаною державною податковою інспекцією складено акт від 28.11.2012 № 1785/22-4/32607055 та прийнято податкові повідомлення-рішення від 10.12.2012 № 0001342204, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств в сумі 595335,99 грн., в тому числі 476268,79 грн. за основним платежем та 119067,20 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями; та від 10.12.2012 № 0001332204, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 535133,20 грн., в тому числі 428106,56 грн. - за основним платежем, 107026,64 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями.

Фактичною підставою для прийняття спірних рішень став висновок податкового органу про безпідставне формування податкового кредиту та валових витрат по взаємовідносинам з Товариством з обмеженою відповідальністю "Леміш груп", Товариством з обмеженою відповідальністю "Укрземстрой", Приватним підприємством "Охторг", Товариством з обмеженою відповідальністю "Укртехномас-сервіс" з огляду на відсутність реальності господарських операцій.

Відповідно до пункту 5.1 статті 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

За змістом підпункту 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 зазначеного Закону до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Відповідно до підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Відповідно до підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість" податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 зазначеного Закону не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

З наведених законодавчих положень випливає, що умовами реалізації права платника на податковий кредит, а також на зменшення оподатковуваного доходу на суму понесених витрат є фактичне придбання товарів (робіт, послуг) та наявність первинних документів (зокрема, податкових накладних), оформлених у відповідності з вимогами чинного законодавства.

Разом з тим, слід наголосити, що наслідки в податковому обліку платника створюють лише реально вчинені господарські операції, тобто такі, що пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника, та відповідають змісту, відображеному в укладених платником податку договорах.

Якщо певна господарська операція не відбулася чи відбулася не за тим її змістом, який відображений в укладених платником податку договорах, то це є підставою для застосування відповідних наслідків у податковому обліку.

Документи та інші дані, що спростовують реальність здійснення господарської операції, яка відображена в податковому обліку, повинні оцінюватися з урахуванням специфіки кожної господарської операції - умов перевезення, зберігання товарів, змісту послуг, що надаються, тощо.

Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що спірні податкові повідомлення-рішення є протиправними оскільки підприємством надано первинні документи, що підтверджують здійснення господарських операцій.

Проте, суд касаційної інстанції не може визнати законними і обґрунтованими судові рішення попередніх інстанцій, оскільки останні ухвалені без повного та всебічного з'ясування обставин, якими сторони обґрунтовують свої вимоги і заперечення, та інших обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

Так, обов'язок суду встановити дійсні обставини справи при розгляді адміністративного позову безвідносно до позиції сторін випливає з офіційного з'ясування обставин справи як принципу адміністративного судочинства, закріпленого нормами статті 7, частин четвертої та п'ятої статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України, відповідно до змісту якого суд вживає передбачені законом заходи, необхідні для з'ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи. Суд повинен запропонувати особам, які беруть участь у справі, подати докази або з власної ініціативи витребувати докази, яких, на думку суду, не вистачає.

З метою дослідження фактичного виконання господарських операцій необхідно аналізувати умови договорів позивача з контрагентами, а також досліджувати всі первинні бухгалтерські документи. При цьому, відповідно до вимог статті 86 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Проте, судами попередніх інстанцій не надано належної оцінки обставинам справи щодо реальності вчинення спірних господарських операцій позивача з Товариством з обмеженою відповідальністю "Леміш груп", Товариством з обмеженою відповідальністю "Укрземстрой", Приватним підприємством "Охторг", Товариством з обмеженою відповідальністю "Укртехномас-сервіс", судами не з'ясовано всі умови відповідних договорів, специфіки господарських операцій позивача з контрагентами, умов придбання товарів та робіт, не перевірено як мало здійснюватися проведення робіт, як мало оформлятися проведення та прийняття відповідних робіт, який зміст та порядок виконання, не з'ясовано питання щодо обґрунтованості господарської мети та економічної доцільності при укладанні спірних договорів, не перевірено зв'язок придбання товарів та робіт з власною господарською діяльністю позивача.

З огляду на обставини, якими відповідач обґрунтовує позицію щодо безтоварності господарських операцій та направленість взаємовідносин між позивачем та контрагентами на безпідставне формування податкового кредиту та валових витрат з метою заниження податкових зобов'язань, суди повинні були з'ясувати наявність чи відсутність у позивача необхідності придбавати роботи та товари у контрагентів, перевірити чи мали зазначені контрагенти потужності для виконання робіт, перевірити доводи відповідача щодо перевірити наявності кримінальних справ, порушених за ознаками фіктивності зазначених підприємств, та з'ясувати їх стан.

З наведеного вбачається, що у справі також залишилися недослідженими обставини про те чи контрагенти позивача були спроможними виконати умови договорів; чи могли надати відповідний обсяг послуг; як мало оформлятися їх виконання; чи мали контрагенти позивача виробничий, технологічний й кадровий потенціал для досягнення результатів відповідної підприємницької діяльності, чи була у позивача необхідність замовляти товари та послуги у контрагентів.

Таким чином, судами попередніх інстанцій зазначені вище вимоги процесуального законодавства не виконано, обставини справи встановлені неповно, що і потягло за собою прийняття судових рішень, які не відповідають вимогам статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України щодо законності та обґрунтованості судового рішення.

Відповідно до частини другої статті 227 Кодексу адміністративного судочинства України підставою для скасування судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій і направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, які унеможливлюють встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

При новому розгляді справи суду необхідно врахувати викладене, повно і всебічно перевірити доводи, на яких ґрунтуються вимоги та заперечення сторін, вирішити чи мали місце обставини, якими обґрунтовуються вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються.

Керуючись статтями 160, 210, 220, 221, 223, 227, 230, 231, частиною п'ятою статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів -

Касаційну скаргу Ірпінської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Київській області задовольнити частково.

Постанову Київського окружного адміністративного суду від 24.04.2013 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 05.12.2013 у справі № 810/1462/13-а скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення.