Р I Ш Е Н Н Я
IМЕНЕМ УКРАЇНИ
8 листопада 2006 року
м. Київ
Колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного
Суду України в складі:
головуючого
Яреми А.Г.,
суддів:
Лихути Л.М.,
Романюка Я.М.,
Охрімчук Л.I.,
Сеніна Ю.Л.,
розглянувши в судовому засіданні справу за позовом
Тернопільської міської ради до ОСОБА_1, ОСОБА_2 та
Тернопільського міського бюро технічної інвентаризації про
визнання права власності на частку будинку та за зустрічним
позовом ОСОБА_2 до Тернопільської міської ради, КП "Фірма
"Тернопільбудінвестзамовник" про скасування рішення міської ради,
визнання недійсним Державного акта про право постійного
користування земельною ділянкою, визнання недійсною ухвали міської
ради про надання земельної ділянки в постійне користування, а
також зустрічним позовом ОСОБА_1 до Тернопільської міської ради,
КП "Фірма "Тернопільбудінвестзамовник" про скасування рішення
сесії міської ради та визнання недійсним Державного акта про право
постійного користування земельною ділянкою за касаційною скаргою
ОСОБА_2 на рішення Тернопільського міськрайонного суду від 3
червня 2004 року та ухвалу апеляційного суду Тернопільської
області від 21 вересня 2004 року,
в с т а н о в и л а :
В жовтні 2003 року Тернопільська міська рада звернулася в суд
з позовом до ОСОБА_1, ОСОБА_2 та Тернопільського міського бюро
технічної інвентаризації, третя особа КП "Фірма
"Тернопільбудінвестзамовник", про визнання права власності на 2/3
частки будинку АДРЕСА_1 та усунення перешкод в користуванні
земельною ділянкою та веденні будівництва.
Позивач зазначав, що відповідачам ОСОБА_1 та ОСОБА_2 кожній
належало по 1/3 частці зазначеного будинку, однак у зв"язку з
передачею земельної ділянки, на якій розташований будинок, КП
"Фірма "Тернопільбудінвестзамовник" під будівництво
багатоквартирного будинку їх сім"ям надано в користування житлові
квартири та виплачено грошову компенсацію за знесення будинку,
господарських споруд та зелених насаджень. За таких обставин, на
думку позивача, міська рада фактично набула право власності на
належну відповідачам частку будинку, хоча і не оформила договору
міни. Оскільки Тернопільське міське бюро технічної інвентаризації
відмовляє в реєстрації права власності, а ОСОБА_2 чинить КП "Фірма
"Тернопільбудінвестзамовник" перешкоди у підготовці земельної
ділянки під будівництво багатоквартирного будинку, позивач просив
про задоволення позову.
В листопаді 2003 року ОСОБА_2 та ОСОБА_1 звернулися з
зустрічним позовом до Тернопільської міської ради та КП "Фірма
"Тернопільбудінвестзамовник" про визнання незаконним рішення про
надання земельної ділянки, на якій знаходиться спірний будинок, у
користування КП "Фірма "Тернопільбудінвестзамовник", та визнання
недійсним Державного акта на право постійного користування
зазначеною земельною ділянкою, виданого КП "Фірма
"Тернопільбудінвестзамовник", посилаючись на те, що земельна
ділянка не вилучалась в них у встановленому порядку.
Рішенням Тернопільського міськрайонного суду від 3 червня
2004 року позов задоволено. За Тернопільською міською радою
визнано право власності на 2/3 часток будинку АДРЕСА_1, які
належали ОСОБА_1 та ОСОБА_2, та зобов"язано Тернопільське міське
бюро технічної інвентаризації зареєструвати право власності на
частку будинку за Тернопільською міською радою. ОСОБА_1 та ОСОБА_2
зобов"язано не чинити перешкод КП "Фірма
"Тернопільбудінвестзамовник" у користуванні спірною земельною
ділянкою та веденні будівництва. В задоволенні зустрічного позову
відмовлено.
Ухвалою апеляційного суду Тернопільської області від 21
вересня 2004 року рішення районного суду в частині зобов"язання
ОСОБА_1 та ОСОБА_2 не чинити КП "Фірма
"Тернопільбудінвестзамовник" перешкод у користуванні земельною
ділянкою та веденні будівництва скасовано. В решті рішення
залишено без зміни.
В касаційній скарзі ОСОБА_2 просить скасувати зазначені
судові рішення з передачею справи на новий розгляд до суду першої
інстанції, посилаючись на їх необгрунтованість та порушення судом
норм матеріального та процесуального права.
Заслухавши доповідь судді Верховного Суду України, дослідивши
матеріали справи та перевіривши наведені у скарзі доводи, колегія
суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає до
задоволення частково з таких підстав.
Відповідно до ст. 202-1 чинного на час розгляду справи ЦПК
України 1963 ( 1501-06 ) (1501-06)
року при ухваленні рішення суд приймає
рішення щодо наявності обставин (фактів), якими обгрунтовувались
вимоги і заперечення, та правовідносин, зумовлених встановленими
фактами.
Ухвалюючи рішення про задоволення первісного позову, суд
першої інстанції, з чим погодився апеляційний суд, виходив з того,
що право власності на належні відповідачам частки будинку перейшло
до позивача у зв"язку з вилученням земельної ділянки, на якій
розташований будинок, під забудову багатоквартирного будинку,
наданням відповідачам квартир та відшкодуванням вартості будинку,
господарських споруд і зелених насаджень.
Однак, з таким висновком погодитися не можна.
Так, судом встановлено, що земельна ділянка, на якій
розташований спірний будинок, рішенням виконавчого комітету
Тернопільської міської ради відведена обласному управлінню
капітального будівництва, правонаступником якого є КП "Фірма
"Тернопільбудінвестзамовник" (а.с. 6), під будівництво
багатоквартирного жилого будинку, у зв"язку з чим спірний будинок
підлягає знесенню. Управління капітального будівництва надало
сім"ям ОСОБА_1 та ОСОБА_2 квартири (а.с. 9,10), відшкодувало
вартість частки будинку ОСОБА_1 та провело оцінку частки ОСОБА_2
(а.с. 7-8, 66).
Таким чином, між сторонами виник спір щодо знесення жилого
будинку у зв"язку з вилученням земельної ділянки для громадських
потреб. Спірні правовідносини регламентуються ст.ст. 171-174 ЖК
України, ст.ст. 36-39, 45, 46 Земельного кодексу ( 2768-14 ) (2768-14)
Української РСР 1970 року та постановою Ради Міністрів УРСР "Про
порядок відшкодування громадянам вартості належних їм жилих
будинків, інших будівель, що зносяться у зв"язку з вилученням
земельних ділянок для державних і громадських потреб, і
забезпечення їх жилою площею" від 17 січня 1962 року № 61
( 61-62-п ) (61-62-п)
, які передбачають знесення жилого будинку, надання
підприємствами, організаціями і установами, яким відводяться
земельні ділянки, власникам будинку та членам їх сімей квартир та
відшкодування вартості будинку, що зноситься, а не перехід права
власності на нього до територіальної громади.
За таких обставин правових підстав для визнання за
Тернопільською міською радою права власності на належні ОСОБА_1 та
ОСОБА_2 частки будинку, який підлягає знесенню, немає.
Таким чином, судом першої інстанції при вирішенні первісного
позову неправильно застосовано норми матеріального права, на що не
звернув уваги апеляційний суд та залишив ухвалене ним рішення без
зміни, а тому відповідно до ст. 341 ЦПК України ( 1618-15 ) (1618-15)
рішення в цій частині підлягає скасуванню з ухваленням нового про
відмову в позові.
Разом з тим, в частині відмови в задоволенні зустрічного
позову рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і
процесуального права, а тому його слід залишити без змін.
Керуючись ст.ст. 336 ч.1 п.п. 1,5, 337, 341, 344 ч.1 п.п. 1,6
ЦПК України ( 1618-15 ) (1618-15)
, колегія суддів Судової палати у цивільних
справах Верховного Суду України
в и р і ш и л а :
Касаційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.
Рішення Тернопільського міськрайонного суду від 3 червня 2004
року в частині задоволення позову Тернопільської міської ради та
ухвалу апеляційного суду Тернопільської області від 21 вересня
2004 року про залишення рішення в цій частині без зміни скасувати
та ухвалити в цій частині нове рішення.
В задоволенні позову Тернопільської міської ради до ОСОБА_1,
ОСОБА_2 та Тернопільського міського бюро технічної інвентаризації
про визнання права власності на 2/3 частки будинку АДРЕСА_1 та
зобов"язання провести реєстрацію права власності відмовити за його
безпідставністю.
В решті рішення залишити без змін.
Рішення оскарженню не підлягає.
Головуючий А.Г.Ярема
Судді: Л.М.Лихута
Л.I.Охрімчук
Я.М.Романюк
Ю.Л.Сенін