У х в а л а
IМЕНЕМ УКРАЇНИ
8 листопада 2006 року м. Київ
Колегія суддів Судової палати у цивільних справах
Верховного Суду України в складі:
головуючого Косенка В.Й.,
суддів: Балюка М.I. , Гуменюка В.I.,
Барсукової В.М., Данчука В.Г.,-
розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до
товариства з обмеженою відповідальністю IНФОРМАЦIЯ_2 про
поновлення на роботі та стягнення заробітної плати за час
вимушеного прогулу, за касаційною скаргою ОСОБА_1на рішення
Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 16
березня 2005 року й ухвалу апеляційного суду Закарпатської області
від 16 червня 2005 року,
в с т а н о в и л а:
У лютому 2004 року ОСОБА_1 звернулася в суд із позовом до
товариства з обмеженою відповідальністю IНФОРМАЦIЯ_2 (далі - ТОВ
IНФОРМАЦIЯ_2) про поновлення на роботі та стягнення середньої
заробітної плати за час вимушеного прогулу, мотивуючи тим, що вона
є одним із засновників указаного товариства, а з 1995 року
обіймала посаду IНФОРМАЦIЯ_1 цього товариства. Наприкінці 2003
року захворіла й неодноразово перебувала на лікарняному. У
листопаді 2003 року вона звернулася до завідуючої магазину ОСОБА_2
із заявою про отримання відпустки за період роботи в 2002 році.
Вирішення зазначеного питання в порушення діючого законодавства
було додатково включено до порядку денного зборів засновників ТОВ
IНФОРМАЦIЯ_2, які відбулися 2 грудня 2003 року. Рішенням указаних
зборів від 2 грудня 2003 року ОСОБА_1 було звільнено з посади
IНФОРМАЦIЯ_1 за самоусунення від керівництва, що негативно
вплинуло на прибуткову діяльність ТОВ IНФОРМАЦIЯ_2.
Посилаючись на те, що її звільнення з посади IНФОРМАЦIЯ_1
відбулося з порушенням чинного законодавства й строк звернення до
суду нею пропущеного з поважних причин, позивачка просила поновити
цей строк і задовольнити її позовні вимоги.
Рішенням Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської
області від 16 березня 2005 року, залишеним без зміни ухвалою
апеляційного суду Закарпатської області від 16 червня 2005 року, у
задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ТОВ IНФОРМАЦIЯ_2 про
поновлення на роботі та стягнення заробітної плати за час
вимушеного прогулу відмовлено.
Не погодившись із вищезазначеними судовими рішеннями, ОСОБА_1
подала до Верховного Суду України касаційну скаргу, в якій,
посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального
права й порушення норм процесуального права, просить рішення
Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 16
березня 2005 року та ухвалу апеляційного суду Закарпатської
області від 16 червня 2005 року скасувати.
Касаційна скарга підлягає задоволенню виходячи з наступних
підстав.
Постановляючи рішення про відмову в задоволенні позовних
вимог судові інстанції виходили з того, що позивачкою без поважних
причин пропущений місячний строк звернення із заявою до суду за
захистом свого порушеного права, установлений ст. 233 КЗпП України
( 322-08 ) (322-08)
.
Такі висновки судів не відповідають дійсним обставинам справи
та вимогам закону.
Відповідно до ч. 1 ст. 233 КЗпП України ( 322-08 ) (322-08)
працівник
може звернутися з заявою про вирішення трудового спору
безпосередньо до районного суду у справах про звільнення в
місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з
дня видачі трудової книжки. У разі пропуску з поважних причин
цього строку, згідно зі ст. 234 КЗпП України ( 322-08 ) (322-08)
, районний
суд може його поновити.
Позивачка звернулася до суду 18 лютого 2004 року, тобто з
пропуском передбаченого ст. 233 КЗпП України ( 322-08 ) (322-08)
строку.
Згідно з роз'ясненнями Пленуму Верховного Суду України, які
містяться в п. 4 постанови від 6 листопада 1992 року № 9 "Про
практику розгляду судами трудових спорів" ( v0009700-92 ) (v0009700-92)
(з
наступними змінами), у кожному випадку суд зобов'язаний перевірити
і обговорити причини пропуску строків, передбачених ст. 233 КЗпП
України ( 322-08 ) (322-08)
, а також навести у рішенні мотиви, чому він
поновлює або вважає неможливим поновити порушений строк.
Оскільки при пропуску місячного строку в позові може бути
відмовлено за безпідставністю вимог, суд з'ясовує не лише причини
пропуску строку, а всі обставини справи, права та обов'язки
сторін.
Проте зазначених вимог закону суд не врахував, причин
пропуску позивачкою строку на звернення до суду досконало не
з'ясував.
З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 знаходилася на
лікуванні з 16 грудня 2003 року до 22 грудня 2003 року та з 12
січня 2004 року до 18 лютого 2004 року. Крім того, вона була
повідомлена про звільнення й отримання трудової книжки та їй
направлено копія протоколу зборів від 2 грудня 2003 року про
звільнення лише 22 грудня 2003 року. Трудову книжку ОСОБА_1
отримала 26 лютого 2004 року (а.с. 74-78).
Однак у порушення вимог ст. 202-1 ЦПК України (1963
( 1501-06 ) (1501-06)
року) суд даній обставині не надав належної оцінки, не
з'ясував причини пропуску строку для звернення до суду.
У порушення вимог ст. 301 ЦПК України (1963 ( 1501-06 ) (1501-06)
року)
суд апеляційної інстанції належним чином не перевірив законність і
обгрунтованість рішення суду першої інстанції та не усунув
допущені районним судом порушення закону.
Виходячи з наведеного судові рішення підлягають скасуванню з
направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.
Керуючись ст.ст. 335, 336, 338 ЦПК України ( 1618-15 ) (1618-15)
,
колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду
України
у х в а л и л а:
Касаційну скаргу ОСОБА_1задовольнити.
Рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської
області від 16 березня 2005 року та ухвалу апеляційного суду
Закарпатської області від 16 червня 2005 року скасувати, а справу
направити на новий розгляду до суду першої інстанції.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Головуючий В.Й. Косенко
Судді: М.I. Балюк
В.М. Барсукова
В.I. Гуменюк
В.Г. Данчук