У Х В А Л А
IМЕНЕМ УКРАЇНИ
8 листопада 2006 року м. Київ
Колегія суддів Судової палати у цивільних справах
Верховного Суду України в складі:
головуючого суддів:
Пінчука М.Г., Патрюка М.В., Пшонки М.П.,
Лященко Н.П., Тітова Ю.Г., -
розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1,
ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про визнання недійсними договору
купівлі-продажу квартири, доручення та реєстраційного посвідчення
на квартиру; за зустрічним позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1, ОСОБА_2,
треті особи: приватні нотаріуси ОСОБА_4 та ОСОБА_5, Львівське
обласне державне комунальне бюро технічної інвентаризації та
експертної оцінки, про визнання недійсним договору купівлі-продажу
квартири й відшкодування збитків,
в с т а н о в и л а :
У липні 1999 року ОСОБА_1 звернулася до суду із зазначеним
позовом, в якому вказувала, що внаслідок обману та погроз нею було
укладено договір від 21 травня 1999 року купівлі-продажу квартири
АДРЕСА_1, яка належала їй та сину - ОСОБА_2, з використанням
підробленого доручення свого сина з метою погашення боргу за
договором позики, який було укладено на невигідних умовах, а гроші
за договором вона взагалі не отримала. У зв'язку із цим позивачка
просила визнати недійсним доручення від 14 травня 1999 року на її
ім'я від імені ОСОБА_2, а також визнати недійсним указаний договір
купівлі-продажу квартири на підставі статті 57 ЦК УРСР
( 1540-06 ) (1540-06)
.
У серпні 1999 року ОСОБА_3 звернулась до суду із зустрічним
позовом про виселення ОСОБА_1 зі спірної квартири у зв'язку з тим,
що відповідачка перешкоджає в користуванні приватною власністю.
У жовтні 1999 року ОСОБА_2 подав позов про визнання недійсним
доручення від 14 травня 1999 року, виданого на ім'я ОСОБА_1, у
зв'язку з тим, що такого доручення він не давав і в цей час
знаходився за кордоном. Крім того, просив на підставі статті 57 ЦК
УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
визнати недійсним договір купівлі-продажу
квартири.
Справа розглядалася судами неодноразово.
Під час повторного розгляду справи судом першої інстанції
ОСОБА_3 у травні 2005 року змінила предмет та підставу позову в
порядку статті 103 ЦПК України (1963 ( 1501-06 ) (1501-06)
року) і просила
визнати недійсним спірний договір купівлі-продажу квартири від 21
травня 1999 року та відшкодувати завдані їй матеріальні збитки
внаслідок укладення вказаної угоди обманним шляхом, з
ураховуванням ринкової вартості придбаної квартири.
Рішенням Личаківського районного суду м. Львова від 8
листопада 2005 року, залишеним без зміни ухвалою апеляційного суду
Львівської області від 20 березня 2006 року, позовні вимоги
ОСОБА_1 та ОСОБА_2 задоволено частково. Постановлено визнати
недійсним доручення від 14 травня 1999 року, видане від імені
ОСОБА_2 на представлення його інтересів ОСОБА_1, посвідчене
приватним нотаріусом ОСОБА_4; визнано недійсним договір
купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1, укладений між ОСОБА_3 та
ОСОБА_1, ОСОБА_2, який посвідчено приватним нотаріусом ОСОБА_5,
також визнано недійсним реєстраційне посвідчення, видане ОСОБА_3
26 травня 1999 року, на спірну квартиру.
Згідно з рішенням також частково задоволено зустрічні позовні
вимоги ОСОБА_3, крім визнання наведеного договору купівлі-продажу
недійсним, постановлено стягнути з ОСОБА_2 та ОСОБА_1 на користь
ОСОБА_3 завдані матеріальні збитки в розмірі 119 447 грн.
У задоволенні решти позовних вимог сторін відмовлено.
У касаційній скарзі ОСОБА_1, посилаючись на неправильне
застосування й порушення норм процесуального права, просить
скасувати судові рішення в справі з ухваленням нового рішення про
задоволення її позову в повному обсязі та відмову в задоволенні
зустрічного позову ОСОБА_3
Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних
підстав.
Відповідно до вимог статті 335 ЦПК України ( 1618-15 ) (1618-15)
суд
касаційної інстанції перевіряє в межах касаційної скарги
правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції
норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати
або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні
чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або
недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів
над іншими. Касаційний суд перевіряє законність судових рішень
лише в межах вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Статтею 338 ЦПК України ( 1618-15 ) (1618-15)
передбачено підстави для
скасування судових рішень і передачі справи на новий розгляд,
серед яких є порушення або неправильне застосування норм
процесуального права, у разі, якщо такі порушення призвели до
неправильного вирішення справи.
Під час касаційного розгляду виявлено порушення судами норм
процесуального права, що вплинули на правильність висновків,
викладених у судових рішеннях, а також неправильне застосування
норм матеріального права.
Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України в пункті 1
постанови від 29 грудня 1976 року №11 "Про судове рішення"
( v0011700-76 ) (v0011700-76)
, рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі
вимоги цивільного процесуального законодавства і всебічно
перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами
матеріального права, що підлягають застосуванню до даних
правовідносин, а за їх відсутності - на підставі закону, що
регулює подібні відносини, або виходячи із загальних засад і
змісту законодавства України. Обгрунтованим визнається рішення, в
якому повно відображені обставини, що мають значення для даної
справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки
є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються
достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.
Статтею 202-1 ЦПК України (1963 ( 1501-06 ) (1501-06)
року) визначено,
що при ухваленні рішення, суд з'ясовує питання щодо наявності
обставин (фактів), якими обгрунтовуються вимоги і заперечення, а
також з'ясовує, якими доказами вони підтверджуються. У порушення
вказаної норми рішення суду першої інстанції та ухвала
апеляційного суду не містять належної аргументації мотивів їх
прийняття та підтвердження відповідними доказами.
Визнаючи недійсною довіреність від 14 травня 1999 року,
видану від імені ОСОБА_2 на ім'я ОСОБА_1, судом правильно
враховані всі обставини справи щодо неналежності в цьому дорученні
підпису довірителя ОСОБА_2, а також щодо його відсутності на
території України під час її підписання.
Ураховуючи недійсність доручення та задовольняючи позовні
вимоги ОСОБА_1, ОСОБА_2 і ОСОБА_3 щодо визнання недійсним договору
купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1, суд виходив із того, що саме на
підставі статті 48 ЦК УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
договір необхідно визнати
недійсним, оскільки одна зі сторін цього договору не підписувала й
інших осіб на це не уповноважувала, а тому така угода не може
відповідати вимогам статті 113 ЦК УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
.
При цьому вимоги первісних позивачів щодо необхідності
визнання даної угоди недійсною на підставі статті 57 ЦК УРСР
( 1540-06 ) (1540-06)
судом залишено без задоволення, оскільки не було
доведено факту погроз та обману з боку інших осіб.
Однак такий висновок суду є суперечливим, ураховуючи
матеріали даної цивільної справи, тому що він зроблений без
належного аналізу всіх обставин справи.
Так, судом належним шляхом не перевірено твердження позивачів
стосовно існування зв'язку між договором застави від 1 жовтня 1998
року, укладеним між ОСОБА_6 та ОСОБА_1, ОСОБА_2, а також
скасуванням 18 травня 1999 року заборони на відчуження, накладеної
за цим договором, за три дні до реєстрації договору
купівлі-продажу квартири. При чому таке скасування вчинене за
заявою ОСОБА_6 у зв'язку з повним погашенням позивачами боргу
перед ним, хоча факту передачі коштів не було встановлено, про що
свідчили ОСОБА_7 та ОСОБА_2
Не враховано судом також пояснень ОСОБА_1 щодо наявності
змови між ОСОБА_6 та ОСОБА_3, оскільки ОСОБА_1 стверджувала, що
саме ОСОБА_7 займався продажем спірної квартири. Належним чином
вони не були перевірені.
Указані обставини впливають на достатність підстав для
задоволення зустрічних позовних вимог ОСОБА_3 щодо відшкодування
завданих їй збитків, тому що з матеріалів справи не вбачається, що
грошові кошти за квартиру були передані саме ОСОБА_1.
Також судом застосовано положення Цивільного кодексу України
( 435-15 ) (435-15)
2003 року без відповідного обгрунтування прийняття
такого рішення, а саме в частині застосування до спірних
правовідносин статті 216 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
.
Зважаючи на викладене, слід зазначити, що висновки суду в
частині визнання договору купівлі-продажу квартири недійсним на
підставі статті 48 ЦК УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
і стягнення з ОСОБА_1 та
ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 завданих матеріальних збитків унаслідок
визнання угоди недійсною є суперечливими, а тому визнати судові
рішення в цій частині законними й обгрунтованими неможливо.
Крім того, покладаючи відповідальність щодо відшкодування
збитків, спричинених ОСОБА_3, на ОСОБА_2, суд не мотивував свого
рішення, хоча судом установлено, що ОСОБА_2 оспорюваного договору
не підписував.
У зв'язку з викладеним судові рішення в частині задоволення
позовних вимог ОСОБА_1 та ОСОБА_2 щодо визнання договору
купівлі-продажу спірної квартири недійсним і задоволення
зустрічних позовних вимог ОСОБА_3 підлягають скасуванню з
направленням справи в цій частині на новий судовий розгляд.
Зважаючи на це, рішення місцевого суду в частині визнання
недійсним реєстраційного посвідчення також підлягає скасуванню.
При новому судовому розгляді справи суду необхідно встановити
дійсні обставини щодо укладення правочину купівлі-продажу
квартири, перевірити зазначені в ухвалі обставини та прийняти
законне й обгрунтоване рішення відповідно до статей 213, 214 ЦПК
України ( 1618-15 ) (1618-15)
.
Керуючись статтями 335, 336, 338 ЦПК України ( 1618-15 ) (1618-15)
,
колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду
України
у х в а л и л а :
Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Личаківського районного суду м. Львова від 8
листопада 2005 року та ухвалу апеляційного суду Львівської області
від 20 березня 2006 року в частині задоволення позовних вимог
ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про визнання недійсним договору купівлі-продажу
спірної квартири АДРЕСА_1 та визнання недійсним реєстраційного
посвідчення на вказану квартиру, виданого на ім'я ОСОБА_3, а також
у частині задоволення зустрічних позовних вимог ОСОБА_3 скасувати,
а справу в цій частині направити на новий судовий розгляд до суду
першої інстанції.
В іншій частині судові рішення залишити без зміни.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Головуючий М.Г.Пінчук
судді: М.В.Патрюк
Н.П.Лященко
М.П.Пшонка
Ю.Г.Тітов